Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів
Шрифт:
Кожен астроном, кожен спостерігач небесних просторів хотів першим помітити блискучу риску серед нерухомих зірок. Ось чому астрономи не відходили від телескопів, ось чому знову й знову перевіряли вони розрахунки.
І ще одне цікавило всіх: де спуститься ракетний корабель? Чи можна буде побачити цей спуск, чи пощастить побачити, як відчиняться двері ракети, як з’явиться в них знайома постать Риндіна, фігури його товаришів, серед яких і той хлопець, що опинився несподівано в ракеті, переніс разом з експедицією всі труднощі польоту й перебування на Венері?..
Люди чекали.
І
— Алло, алло! Кримська обсерваторія з допомогою нового великого телескопа знайшла в небесному просторі міжпланетний корабель академіка Риндіна. Корабель помітний тільки в найпотужніші телескопи. Він наближається до Землі. За підрахунками обсерваторії, корабель мусить почати спуск на Землю через дванадцять днів…
І протягом цих дванадцяти днів не було людини, яка б щоночі не дивилася вгору, не намагалася б побачити в темному небі нову блискучу рухому зірочку. Звісно, всі знали, що це неможливо, — але знову й знову дивилися в небо, знову й знову шукали.
Минали дні. Щодня радіо сповіщало:
— Корабель академіка Риндіна наближається. Він помітний уже в звичайні телескопи. Кримська обсерваторія весь час спостерігає його наближення. Напевне корабель почне спуск трохи раніше, бо астрономи помітили вибухи, які він робить, очевидно, з метою прискорити повернення на Землю. Останніми днями швидкість корабля збільшилась. Головний астроном Кримської обсерваторії, товаришка Рижко, запевняє, що корабель почне спуск на два дні раніше, ніж передбачалося.
І всі знали, що за наближенням корабля академіка Риндіна невідривно стежить з допомогою найпотужнішого в світі радянського телескопа ніхто інший, як астроном Рижко, мати Василя, про долю якого було стільки розмов. Мати не зводить очей з крихітної блискучої зірочки, яка несе до неї любого Василя.
Нове повідомлення:
— Корабель академіка Риндіна вже біля Землі. За всіма спостереженнями, корабель починає гальмувати. Він робить перший еліпс навколо Землі, гальмуючись об земну атмосферу. Спостерігайте міжпланетний корабель Риндіна, що перетворився тепер на супутника Землі. Корабель можна бачити щоночі в такі години…
Радіо сповіщало про години, коли корабель наближався до Землі, коли він знов віддалявся і знов наближався, описуючи свої еліпси. Тепер корабель бачило чимало людей. Кожен хто мав хоч невеличку астрономічну трубу, навіть гарну підзорну трубу, — міг знайти його на небі, користуючись вказівками обсерваторії.
Далеко-далеко, немов серед зірок, рухалась у небі малесенька блискуча зірочка. Вона повільно пропливала небосхилом. Близько до обрію вона була ледве помітна. Потім вона підіймалася вище й вище, до зеніту — і весь час яскравішала. В зеніті її можна було помітити навіть у добрий бінокль. А далі вона спускалася до протилежного обрію, затьмарювалася, ставала дедалі непомітнішою і, нарешті, зовсім зникала за обрієм.
Міжпланетний корабель зменшував швидкість. Його еліпси скорочувались. І прийшов день, коли радіо сповістило.
— Еліпси корабля Риндіна перетворились на кола. Корабель облітає
Тепер цікавилися лише одним: куди саме спуститься корабель? Чи може старий академік вибирати місце, чи йому доведеться сідати де-небудь серед океану?.. Адже це буде найбезпечніший спуск! Але тоді ніхто цього не побачить у безмежних просторах Атлантичного чи Великого океанів!..
Астрономи говорили:
— Риндін спускатиметься тільки в океані. Інший спосіб був би надто небезпечним.
Астрономи не врахували того досвіду керування ракетним кораблем, якого набув його командир, академік Риндін!
Ввечері цього ж таки дня радіо схвилювало всіх несподіваною звісткою:
— Одержано радіоповідомлення від академіка Риндіна. Микола Петрович сповіщає, що він зробить посадку міжпланетного корабля на те ж саме місце, звідки він стартував, на поверхню великого Іван-озера. Погода дозволяє академіку Риндіну дуже добре бачити землю й вибирати бажане місце для посадки. Корабель піде на посадку завтра біля десятої години ранку. Можна сподіватись, що він опиниться на поверхні озера біля одинадцятої години ранку.
Поїзди неспроможні були вмістити всіх, хто хотів цієї ночі виїхати до Іван-озера. Дороги вкриті були безперервними стрічками автомобілів. Здавалось, ціла країна вирушила цієї ночі, щоб до ранку опинитись на берегах уславленого Іван-озера. З усіх сторін мчали сюди люди. Летіли автомобілі, мотоцикли, мчали поїзди, линули в повітрі літаки й дирижаблі. Стратосферні літаки приносили людей з далеких кінців Радянського Союзу, з Сибіру, з Середньої Азії, з Хабаровська й Камчатки. Швидкохідні літаки блискавками мчали гостей з Пекіна, Праги, Софії, Берліна.
Ранкове сонячне проміння осяяло береги великого Іван-озера, вкриті десятками тисяч людей. Береги змінили свій звичайний вигляд. Не видно було жовтого піску, не лишилося зеленої трави. Було безліч людей, схвильованих, збуджених; і над ними майоріли, палахкотіли червоні прапори. Видатні вчені, відомі всій країні академіки прибули з Москви на швидкохідних автожирах о дев’ятій годині ранку. Автожири спустилися на плоский дах великої споруди на березі, тієї самої споруди, з якої свого часу виводили на поверхню Іван-озера ракетний корабель.
Урочисте чекання тривало. Напружено стугоніли серця, одна думка хвилювала всіх: чи не занадто рискує академік Риндін, обираючи для посадки поверхню Іван-озера? Чи не краще було б йому все-таки обрати безкраю поверхню океану?.. Кожен розумів, що Микола Петрович хотів опуститися в межах Радянського Союзу, кожен радів з цього, але кожен і турбувався, чи впорається Риндін із цією посадкою?
В чистому синьому небі не було ні хмаринки. Золоте Сонце нерухомо висіло над срібною поверхнею озера. Ледве помітні прозорі жмури набігали на берег і зникали на ньому. Ракета Риндіна вже почала посадку. Але де вона? Звідки вона з’явиться? Якщо зважати на знайомий уже рух маленької зірочки, яка вночі повільно пливла в темному небі, то ракета мусить з’явитись зі сходу. Тисячі очей стежили за обрієм на сході озера, шукаючи ракету.