Архе
Шрифт:
на межі тіла і середовища, наче тіло занурене у надтекучий гелій, і вона
пробує знайти опору у власному руховому апараті, але й ця опора теж
розслизькується на дрібні бризки, може, опора десь у кишках, у голові, але це
все розлітається у неймовірному зісковзуванні, в паніці Терезка чіплється за
щось усередині голови, але все просковзує поміж пальців, врешті самі
«пальці», якими вона пробувала зафіксуватися, розлітаються під натиском
слизькості,
жодній з яких не можна зупинити погляд, Терезка вливається в осяйну масу
аерозольної пітьми, палаючих бліків на вод і знову БЕЗРОЗМІРНА, БЕЗКОНЕЧНА
ПЛАЗМА
49
– Ну, я кщ овж є розмовля єшзі м ною, том оже, хібащ є ра з. Алепе вне, біль
ш є ні, - сказав Антон і поплес кав Терезку по плечі.
– І тільки й того.
Терезка глибоко втягнула повітря і почула, як заново розкриваються легені -
два м'ясисті прозорі тюльпани. її тіло стало звичайним тілом, а не бронею, котра вивертає реальність і зупиняє потоки літер крізь очі.
Вона зафіксувалася. Пам'ятаючи Антонову пораду, Терезка вхопилася за відчуття
десь у горлі, відчуття обрисів потойбічної піктограми: Терезка спробувала зорієнтуватися і визначити джерело млосної тривоги. Перше, що зробила для подолання цього стану - підтягнула до ніг наплечник і добула
звідти пляшечку з водою.
Озирнулася. Спека стала жирною і липкою, мов лікувальна багнюка. Що ближче
робилося до вечора, то більше тіні нагадували отвори, продерті в золотій
фользі.
Вони сиділи на краєчку бордюра, на тій самій площадці з панорамою на Львів, де й починався спільний в'юк. Трохи далі, на траві під кущем валявся
скоцюблений Буба. Побачивши, що з Бубою все гаразд (у плані присутності), Терезці відлягло: поки нею ковзало, вона свято вірила, що бідолаху й справді
засмоктало у невідоме.
Терезка лиґнула теплої води, мовчки запропонувала Антонові. Той відмовився.
Барига курив, ховаючи лукаву посмішку між пальців з недопалком. Пашіла теплом
рівна земля. Терезка лягла на траву й підперла голову руками. її відпустило, і на душі стало страшно приємно. Легеням зробилося легко-легко, наче з грудей
злетів корсет. Терезка пальцем відтягнула майку і подула собі на зіпрілі
циці. Прохолодно. Приємно.
Очі здавалися відпочилими і повними сил, як два келішки з росою. Зір зробився
до болю гострим: світ кришився від надміру деталей. Гостро. Дуже гостро.
– Ну, як тобі мої дзеркала?
– запитав Антон, не відводячи погляду від
цілющого вечірнього сонця. Ще кілька хвилин, і жарке світило сховається за
деревами. Вечоріло.
– Маєш щось
Терезка струсила головою. Запитували, очевидно, у неї. Насилу розтуливши
рота, вона випірнула з солодких вод мовчання. Скашлянула.
– А-а-а-а... ти про двійників?
Відірвала очі від сонечка, якого щойно вистежила своїм супер-зором, і
подивилася на Антона.
– Про тих, з якими говорила, коли ковзала?
– Так, так, про них, ріднесеньких.
– Відверто кажучи, паскудні.
– А шо, злі?.. Чи трохи нормальні якісь?
Терезка байдуже знизала плечима. Антон, хоч і пробував приховати інтерес до
двійників, напружився.
– Нє, не злі. Тільки страшенно надуті. Зазнайкуваті. Про ноон щось чесали.
– А-а-а-а, - Антон вдав, що йому то по цимбалах. Дізнавшись, що в інших
положеннях він не такий ідеальний, як собі уявляв, його вже не цікавило, що
то за ноон. Терезка зчитувала це, як із книжки. Вона підмітила, як тріпотять
Антонові ніздрі, й потай посміхнулася. (Пальчики несвідомо вовтузились із
зав'язками сумки, сплетеними не так, як завжди.) Очі підмічали на порядок більше, і це було по-новому. Напинання екрана, фокусування діапроектора - ось на що це подібно. Очі ловили вовтузіння кожної
рисочки на Антоновій шкірі, таке ж розбірливе й закономірне, як рух мурах
коло мурашника.
ВІТЕР. ШЕРХІТ СУХОЇ ТРАВИ
її аж підкинуло від несподіванки. «Ого!.. Оце так чіткість! > Смикнувся Буба. Застогнав і сіпнувся вдруге. Схотів перевернутися на інший
бік, натомість сів і очманіло
50
51
розгледівся довкола. Він скидався на осліпленого пророка-невдаху.
Буба щось прохрипів і простягнув руку в їх керунку. Мовчки Терезка
запропонувала плящину з водою. Буба жестом показав, що мова не про те, і
потягнувся до Антонового недопалка. Затягнувшись кілька разів, він зітхнув із
полегшенням.
У повній тиші Буба спробував повернути недопалок Антону, але той махнув:
«можеш добити». Поки Буба пожадливо смоктав дим, Антон відкинув голову до
заходу й насолоджувався промінням. Терезка зауважила, що він дивився на
сонце, зовсім не кліпаючи. Антону, як плазма-тикові з досвідом, сонце більше
не разило. Значить, недаремно кажуть, що «плазма» перетворює людські очі на
орлині. Інакше звідки у неї, по життю короткозорого крота, взявся той гострий
погляд, що виколював деталі, мов дорогоцінні камінці?
– То чому я так «їздила»?
– спитала вона.
Буба підняв голову, мовби на слух визначав, звідки йде звук. Його очі