Архе
Шрифт:
4.
Терезка розправила спідницю. Витягнула з кишені пляшечку. Побачила, як Антон
розкорковує свою кишеньковим ножем, і попросила й собі.
Надрізала целофанову запайку, розкрутила і понюхала. Пахло, як у прогрітій
лабораторії. На кінчику піпетки виблискувала металом крапелька «архе».
Кілька разів глибоко вдихнула, щоб якось втихомирити нерви.
– А скоро почне діяти?
– спитала вона.
– Так по-справжньому -
Терезка стиснула спітнілі сідниці і знову втягнула ніздрями гаряче повітря
(пахло сіном і кропом). Розслабилась.
15 Малєвичі - зони підвищеної семантичної невизначеності, квадранти
поглинання інтерпретацій. Архемани вважають малєвичі отворами у вертикальний
спосіб усвідомлення, який веде безпосередньо до антицентру. Див. також:
«велике тощо», (за: А. М. Давихам, неопубл.).
Набрала в піпетку розчин і закинула голову. Знову тяжко втягнула повітря.-
Може, допомогти тобі?
– турботливо поцікавився Буба.
Терезка заперечливо мотнула головою, міцно зажмурила, потім розслабила очі й
стиснула пальцями ґумовий резервуар на піпетці. З кінчика потекло, і в очах
стало МОКРО
Без пауз відміряла пару крапель в друге око. Втягнула носом сльози і швидко
почала обертати очима за годинниковою стрілкою.
С-С С-С-ЧОРТАЛЕМЕНЕПЕЧЕ Ще раз ліве око.
І знову в праве. Хутко засмоктавши піпеткою ще, вона докрапала необхідну
кількість. Знову завертіла очима. ПЕЧЕ АЙ ПЕЧЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ
Терезка закліпала . З очей порснули сльози , і Терезка застогнала. Пекло все
сильніше (пече пече пече) . Пальці дрібно задрижали. Долонями вона обережно
втерла сльози. Злякалася , як би не виплакати всю «плазму»- . Щось
відбувалося .
– АЙ, МЕНЕ ПЕЧЕ! ЛЮДИ, ЧУЄТЕ, МЕНЕ ПЕЧЕШ -почувся розпачливий клич Буби.
Терезка закусила губу і теж застогнала. Очі спалахнули білим перцем, а в
голові все так перемакітрилося, що вона вже не знала, де право, ПЕЧЕ ПЕЧЕ
ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ де ліво. Очниці вибухали
щораз потужнішими порціями киплячої білиЗНИ.
( ШОЗІМЯОЮРОБИТЬСЯ ) Терезка застогнала, відчуття жару в очах стало
непереборним, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ вона
танула в білих озерах полум'я в очницях, очниці розбухали, їхні краї
віддалалися десь за обрій, стали завбільшки з два кратери на Місяці, боже, які в неї тепер велетенські очниці, о боже, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ
ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ а очі які, та я просто не вірю, я оку них і впасти
36
37
ir.
можу,
головою вони завбільшки з атомну станцію! та що там - два велетенські
розпечені Сонця дві зірки одна дірка на два кінці
ПЕЧЕ
– Я БАЧУ!!! БОГ ТИ МІЙ! Я БАЧУ!
– хрипить вона і знає: ЯКЩО ЗАРАЗ НЕ
РОЗПЛЮЩИТЬ ОЧІ, ОЧІ РОЗПЛЮЩАТЬ її. Неймовірно, але ноги продовжують відчувати
асфальт, вуха - чути цвіркунів, а тіло продовжує БАЧИТИ. Терезка робить
зусилля над повіками, і нею спалахує відчуття, наче вона не просто розкрила
очі, вона вибила їх, наче віконниці, вилупила навстіж із такою силою, що
повіки не витримують і шматуються в клоччя, розлітаються разом із цілим
тілом, друться і шматками зникають у
Я БАЧУ
Терезка пробує кліпнути, але не може знайти, де це - повіки. її переповнює Я
БАЧУ. Вона дивиться впритул на літери, з яких складається це відчуття, вона
бачить я, бачить б, а, також ч і у. Вона переводить погляд на себе. Спочатку
вона бачить загадкові сяючі кореневища, іскристе павутиння, задимлене
дзеркальною імлою літер. Шаруваті маси темряви вовтузяться в калюжах світла, шшшшшш очі вхоплюють фокус, і вона з болючою різкістю видить
ТЕРЕЗКА
Я літери, видить вона у дзеркальних струминах диму й починає реготати. Я -
погляд.
– Ти чуєш мене?
– питає зовсім поруч Антон, і вона киває. Чути, як стогне
Буба. Не по-живому виразно вона ВИДИТЬ усе, що відбувається.
– Що це?
– питає вона.
– Просто шалено! Невже?., мене НЕ МОЖЕ так щурити!
– Ти видиш?
Тереза не тратить сил на описи, просто каже:
– ВСЕ НАСТІЛЬКИ БУКВАЛЬНОЕ. Ха-ха-ха, як класно! Так просто! Уяви собі: шо би
ти зараз не казав, я все розумію добре, як ніколи! Виявляється, Все настільки
просте, таке ОДНОЧАСНЕ... О, довкола якісь молекули. Перетікають у різні
форми... АГАААА! ЯСНО! Оце клас! ЦЕ ВЕЛИКО!
– Вааааааааа!
– кричить Буба.
– Вааааааааааа!
– Поглянь на себе, Буба, тільки не лякайся. Це літериї Ми з таких і
складаємося.
– Я - не літера! Я - не літера!
– долинають Бубині крики.
– Я не можу бути
буквою! Я не такий! Я СПРАВЖНІЙ!!!
– Ну звичайно, - іронізує Антон.
– А ти, мала, тримайся. Це ж тільки g Що це було? Терезка роззирається. Довкола знову зависи літер. Вона силкується
пригадати, де був її погляд секунду назад. Очний сплеск.