Архе
Шрифт:
Копають. Курять. По двадцяти хвилинах такого ненав'язливого відеоряду один
закумарений чувак, не витягуючи рук із кишень, копає бляшанку з-під «Коки»
сильніше, і та відлітає десь убік. Слоган: PEPSI. FUCK IT!
Вуйко радісно кивнув.
– Винятково для галицької ментальносте рекомендую: ПЕПСІ. ПОХУЙ!
– додав він, люто розкурюючи чергову цигарку, ніби висмоктуючи з неї душу.
– У принципі, радикально. Але можна й жорсткіше. Значить, так: панорама Єрусалима.
Голгофою сідає сонце, і силуети хрестів на ній геть чорні. Камера показує
лиця двох розіп'ятих мучеників - вони виснажені болем і сонцем. їхні губи
84
потріскалися від спраги. Камера показує центральний хрест... але він
порожній! Наступний кадр - гурт римських воїнів оточив Ісуса. Хтось пригощає
Його «Спрайтом», решта дружньо плескають Христа по плечі. Ісус із насолодою
робить ковток і відригує. Всі сміються. Грає увертюра з «Jesus Christ Superstar». На вечірньому небі спалахує напис: SPRITE ІМІДЖ - НІЩО. СЛУХАЙСЯ СПРАГИ!
Наступної, четвертої по рахунку секунди, обидвоє різко зупинилися, зачакловані. Ноги вийшли на просіку, й очам відкрилося те, про що не хотів
говорити завчасу вуйцьо Юлік.
Колія закінчувалася тупиком. Дерев'яна загорода, помальована колись чорними і
білими смугами, помітно вицвіла й облущилась.
Тупик, остаточна зупинка. Найколосальніше: те, що не вкладається в рамки
уявлень про Карпати. Зліва була залізнична станція - справжнісінька, сказати
б, автентична залізнична станція, така ж, як і в місті. Проста будова з
високим входом, вибитим вікном і брудно-блакитною колоною. Це радше
нагадувало не зупинку, а циганський навіс від дощу. Таких-от навісів між
Мукачевим і Львовом - по сотні на кілометр.
Напис на будівлі (звідки взялися букви у лісі?) говорив:
* СТАНЦИЯ
БЕСКИДЫ
її свідомість заціпеніла.
– А я казав, що то є ШОСЬ?!
– здалека долинув голос вуйка.
Вона кивнула, вся ватяна: закривати рота чи трохи повтикати від здивування?
85
Вуйко Юлік молодецьким смиком вискочив на перон. Сперся руками в боки, задер
голову до неба і голосно втягнув повітря. З насолодою видихнув.
– Боже, але тут файно!
– сказав він і пацнув себе по товстенькому стегну.
Терезка озирнулася довкола. Руді стовбури сосен, потикані цурпалками сухих
гілок, крони в небі стиглого винограду, шум потоку десь поруч і, забери його
біс прямо тут і зараз, НАТУРАЛЬНА ЗАЛІЗНИЧНА СТАНЦІЯ! Щось таке, що оглушує
своєю присутністю.
В кінці колії, де шлях замкнувся знаком тупика, стирчав незрозумілого
призначення важіль. Терезка підійшла ближче і придивилася. Важіль
іржавий кожух чорного механізму. Терезка потягла важіль на себе, потім
штурхнула вперед. «Під дощем метал росте швидше, ніж у приміщенні, - подумала
вона.
– Так і важелі - вростають у механізм».
– А! Це колію переводити колись таке було, - озвався вуйко з платформи.
–
Лізь до мене, тута ше стільки цікавого...
Терезка потягнула важіль сильніше, і той піддався туго, але по-справжньому
функціонально. На секунду в ній кольнувся ляк, як би не пустити під укіс
якийсь потяг. Обережно відійшла від механізму, але в руках залишилось
переконання, що десь щось вона справді змінила - і то змінила кардинально.
Вчинила невеличкий зсуф. Десь у паралельному вимірі від цієї секунди лінії
напруження завібрували іншими координатами.
Повільно пройшлася вздовж платформи, смакуючи теплом нагрітого бетону.
Поклала руку на асфальтовану поверхню.
Гаряча, шерехата, суха.
Прекрасно.
Аби вилізти нагору, довелося задерти ногу. Вуйко зупинився на самому краєчку
бетонного прямокутника. Запхав руки в кишені, зажмурився й підставив обличчя
білому сонцю. Терезка випрямилася на повний зріст, 86
скинула зі спини наплічник і вигнула спину, рахуючи, скільки разів хрусне.
Ледь чутно у її голові перевели колію: легкий поштовх, ніби час почав трохи
пізнити. Можливо, його стало більше тут і зараз.
Вдих.
Станція «Бескиды» нагадувала колиску найблажен-нішого спокою, який тільки
доводилося відчувати. А ще воно було місцем незрозумілої конденсації дежав'ю.
Якщо й бувають полюси вжебаченого, то це - переконливо один із них.
Температура перетнула платформу й заглянула у тінь навісу. «Де я це вже могла
бачити?»
Видих.
На стіні, відразу навпроти віконця каси, красувалася стильна мозаїка, викладена з кольорового скла, як то було модно в часи розквіту бароко - у
радянському трактуванні. Доповнювало барочний настрій світло. Станція Бескиди
в цей хмарний день своїм освітленням нагадувала собор у зливу.
Вдих.
Частина смальти встигла відвалитися (нею була всіяна підлога відразу під
мозаїкою), і це додало настрою нових обертонів. Деструкція.
Вона задерла голову, щоб належно оцінити красу. З-під стелі на неї дивився
суворий смальтовий гуцул. На очі насунута кресаня з пером, на плечі -
топірець, на грудях кептарик. Sex appeal.
Видих.
Зліва - забите бляхою віконце каси. Поруч висів практично втрачений в якості