Атомний вогонь над океаном
Шрифт:
— Ви ж знаєте правила безпеки, Браун, але не додержуєте їх. Це самогубство. Ви вже двічі наражалися на смертельну небезпеку і вчора попали в зону дії променів. Може, опромінювання було й не таке сильне, але вам треба полежати в санаторії. Ви ж не можете самі… — Професор не закінчив.
Переодягнувшись, обидва вийшли в передпокій. Браун сів, він більше не мав сил стояти.
— Пробачте, містер Стефсон, — промовив він. — Ви ж знаєте, що мене вже не можна вилікувати. Спершу аварія в лабораторії, потім той випадок, коли я хотів
Голос Брауна звучав рівно. Здавалося, вчений ставиться до загрози смерті від променевої хвороби цілком спокійно.
Тим часом Стефсон вийняв з кишені блокнот і щось написав. Вигляд у нього був сердитий.
— Негайно повертайтеся в санаторій, — сказав професор, подаючи Брауну аркуш з блокнота. — Десять сеансів переливання крові — кожного тижня сеанс. І добре харчування. Я подбаю про те, щоб ви звідти більше не втекли.
Хріс Браун узяв записку технічного керівника, знизав плечима і промовив:
— Дякую. Може, це щось дасть. Принаймні трохи продовжить моє життя. Мені не хочеться припиняти роботу. Треба ж, нарешті, знайти засоби для цілковитого знешкодження небезпечних променів. — На сірому обличчі молодого вченого з'явилися світлі плями. — Якщо нам пощастить це зробити — ми знайдемо порятунок для всього людства!
— Порятунок для людства! — пробурмотів Стефсон. — Такого завдання я в наших інструкціях не знаходив. Врятуйте спершу своє життя, містер Браун. Ви маєте цілковите право на життя. Можливо, більше, ніж будь-хто інший.
— Місяць тому я заходив до лікаря Бердслея приватно. Вчора доктор оглянув мене у службовому порядку, — сказав Браун. Учений підвівся, закотив рукав піджака і показав руку Стефсону. — Мій кістяк став цілком радіоактивним. Якби ви доторкнулися вістрям лічильника Гейгера…
Хріс трохи нахилив голову вперед, і Стефсон побачив, як пульсує тоненька жилка на його шиї.
В атомне місто Хріс Браун приїхав шість років тому. Він пішов на роботу в найбільш небезпечне відділення Мехіко-Занда — в лабораторію В-24.
Уже через півроку з ним стався перший нещасний випадок: розбилась ампула з радіоактивним соляним розчином, і рідина, що перебувала під тиском, розбризкалася по кімнаті. Браун одразу ж переодягнувся і попрямував у душову. Лабораторію тим часом змили водою, витерли, і променеві індикатори знову почали показувати яскраво-жовте світло.
Брауна поклали в санаторій. Численні ванни, що тривали годинами, і натирання мазями, здавалося, допомогли хворому. Лікарі вже, було, полегшено зітхнули. Але раптом усе тіло Брауна вкрилося пухирями, а окремі місця ятрилися протягом довгих місяців. Лікарі знизували плечима і, кінець кінцем, зробили висновок, що хворий безнадійний. Проте він одужав.
Після дев'ятимісячної перерви молодий учений знову
Минуло два роки. Браун свідомо і цілком добровільно залишився на кілька хвилин у зоні дії радіоактивних газів реактора і ліквідував аварію, яка могла знищити всю споруду. Він знову опинився в санаторії. Лікарі вважали, що це кінець. Але Браун і цього разу оклигав. Можливо, його організм був стійкіший, ніж організми інших людей!
Тепер молодий учений втретє попав під небезпечні промені і вже знову працює.
Професор Стефсон стояв, роздумуючи над дивною долею Брауна, який тим часом почав викладати йому свої найпотаємніші думки.
— Велетенські джерела енергії, які є в природі, слід передати людству в цілком безпечному вигляді. Кожен реактор містить у собі смертельні промені. Щороку нагромаджується багато тонн радіоактивних продуктів розпаду. Яка користь з того, що ми закупорюємо ці продукти в бетонні куби і кидаємо їх на дно моря? Частина ізотопів стійкіша за найміцніший бетон. Ми навіть не знаємо, чи є якась рація викидати атомні відходи із спеціальних гармат у стратосферу.
Стефсон уважно слухав молодого ученого, хоч такі міркування були йому відомі.
А Браун, знизивши голос до шепоту, провадив далі:
— Адже ваші досліди, над якими ви дозволили працювати і мені, не безнадійні, містер Стефсон. Ми знайдемо такі матеріали, які вже всередині самого реактора перетворюватимуть радіоактивні промені в електрику. Але, — в очах молодого вченого запалав гнів, — на жаль, у Мехіко-Занді не тільки вирішують проблему керування процесом з'єднання ядер. Тут уже починають виготовляти бомби, звичайно, «чисті». «Чисті»! — глузливо розсміявся Браун.
Стефсон підняв руку, наче хотів затулити Брауну рота. Проте він цього не зробив, а цілком спокійно сказав:
— Чистих бомб немає, Браун. Бомба і чистота поняття несумісні. Робляться…
— Робляться спроби, — перервав Стефсона Браун і схопив його за руку, — з'єднати ці два поняття. І ви, професоре, повинні цьому перешкодити. Не можна допускати, щоб у Мехіко-Занді виробляли бомби. Досить і того, що наш плутоній продають тим, хто виробляє бомби. Ваш батько…
— Прошу вас, Браун, ви ж знаєте, які ми підписали договори. Поки я працюю тут…
— У вас немає батька, знаю. Але ж це негуманно. На конференції в Стокгольмі прийнято заклик до всього людства. Видатні вчені всього світу заявили протест проти ядерної зброї. Тепер люди чекають нашого протесту, чекають, щоб ми перейшли до дій, містер Стефсон.
— Ми працюємо в дослідному інституті.
Браун повільно попростував до дверей. Уже взявшись за ручку, він знову обернувся і сказав:
— У нас тут дослідний інститут, який має виготовити «чисту» бомбу. Він уже перетворився на підприємство по виробництву зброї.