Біблія /Библия

Нечуй-Левицький Іван Семенович

11 І, як послухають та стануть йому служити, то й провожати муть днї свої в щастї, і лїта свої в радощах;

12 Як же не послухають, - згинуть од (Божого) стрілу й визівнуть духа в слїпотї своїй.

13 Лукаві же - вони зрушують серцем своїм гнїв (Божий); вони й не кличуть до його, коли закує їх в кайдани;

14 Тим і мруть вони в молодощах, а життє їх із блудниками.

15 Бідного ж він рятує з біди його, і в тїснотї відтулює ухо його*.

16 Викликав би й тебе він з тїсноти

на місце просторе, де нема притиску, й на столї твойму страва повна була б товщі.

17 Да в тебе повно розсудів безбожних, а суд і присуд - укупі.

18 О, нехай не вдарить тебе гнїв Божий карою! І найбільший викуп не спас би тебе.

19 Чи ж дасть бо він яку цїну твому багацтву? Нї, - анї золотові, анї нїякому скарбові.

20 О, не бажай тієї ночі, коли й народи з своїх місць зникають!

21 Остерегайсь, не нахиляйсь до безбожностї, яку ти волїєш, нїж тихо страдати.

22 Глянь, Бог у силї величен, і де такий, як він, законодавець?

23 Хто йому вкаже дорогу його; хто скаже: Ти чиниш несправедливість?

24 Памятай на те, щоб його дїла хвалити, що їх люде видять.

25 Всї бо люде можуть їх бачити; чоловік може їх і надалеки постерігати.

26 Ось, Бог великий й годї нам його поняти; лїт його нам не злїчити.

27 Краплями збірає він води, а вони силою виливаються дощем;

28 Ринуть вони із хмар, і густо лиються на людей.

29 А хто може зміркувати, як за далеко облаки сягають, або тріск у шатрі його?

30 А ось, він обливає його сьвітлом своїм і покриває дно моря.

31 Звідси судить він народи, звідси дає багату поживу.

32 В жменях держить блискавицю й приказує їй, кого вдарити.

33 Грім дає знати про неї, та й скот відчуває, що дїєсь.

Йов 37

1 А від сього тремтить серце в менї й зрушилось із місця свого.

2 Слухайте, слухайте грому; се голос, що виходить із уст його.

3 Попід усїм небом реве він, блиск його - на всю землю.

4 Ззаду його гуде голос; грімить він голосом величі своєї й не з'упиняє його, коли голос його почуто.

5 Гласом своїм грімить Бог предивно, творить дїла великі, нам недослїдимі.

6 Він каже снїгові: Окрий землю! Ливень і дощ в його волї.

7 Людям печатає руки**, щоб усї взнали дїло його.

8 Зьвір утїкає в свій сховок і держиться в своїх леговищах.

9 Буря приходить з полудня, з півночі ж - студень.

10 Від подиху Божого стає лід, і поверхність води стинскється.

11 Вогкостю наповняє він хмяри, а облаки сиплють сьвітло його,

12 І пускаються вони в напрямі намірів його, щоб виконати те, що він приказує їм, на поверхнї заселеної землї,

13 Він велить їм ійти або на скараннє, або на благословеннє, або на помилуваннє.

14

Слухай же сього, Йове; стій і роздумуй чудні дїла Божі.

15 Знаєш же, як він послугуєсь ними, та як із хмари сьвітло викликає?

16 Розумієш же рівновагу хмар, се чудне дїло (Бога) найзвершеннїйшого в знаннї?

17 Як нагрівається одїж твоя, коли він спокійно дихне від полудня?

18 Або може то ти напинав з ним небеса, тверді, як дзеркало лите?

19 Навчи нас, що сказати йому? Ми бо в тій темряві нїчого поняти не можем.

20 Чи буде йому звіщено, що я говорю? Хиба ж сказав хто, що сказане доходить до його?

21 Тепер не видко ясного сьвітла зпоза хмар, але повіє вітер, і проясниться.

22 Сьвітла погода приходить із півночі, а кругом Бога страшна величність.

23 Вседержитель! Ми розумом дослїдити не можем його. Він великий силою, судом і повнотою правосуду. Він же нїкого й не пригнїтає.

24 То нехай впокоряються перед ним люде, й нехай дрожать перед ним усї, що в серцї мають себе за мудрих!

Йов 38

1 Озвався Господь до Йова з бурі й промовив:

2 Хто сей, що затемнює задуми мої нерозумними словами?

3 Зараз підпережи чересла твої*, як мужеві годиться: Я питати буду, ти ж відказуй менї:

4 Де тодї був ти, коли я закладав основи землї? Скажи, коли знаєш!

5 Хто визначив міру її, чи знаєш? або хто протягав шнур по нїй?

6 На чім оперто підвалини її, або хто заложив угловий камінь її,

7 Як тим часом всї ранні зорі веселилися, і всї сини Божі викликували з радощів?

8 Хто запер, мов би ворітьми море, як воно ринуло, та, неначе з матернього лона, вийшло,

9 Як я зробив йому хмари одежою, а мряку пеленами його,

10 Та вказав йому гряницї, поставив засови й ворота,

11 І сказав: ось покіль доходити будеш, а далїй не перейдеш, і тут межа надутим филям твоїм?

12 Чи давав єси коли на віку твойму наказ ранкові, або вказав зорі місце, (де зачервонїти)

13 Та щоб обхопила краї землї, а земля стрясла з себе безбожників;

14 Щоб земля перемінила вид свій, мов глина під печаткою, та стала, мов барвиста одежа,

15 А безбожникам щоб одняте було сьвітло, і сьмілива рука їх зломилась.

16 Чи то ти сходив у глибину морську та провірював безодню?

17 Чи ворота смертні тобі відчинялись, чи бачив ти двері темряви страшної?

18 Чи обняв ти оком сьвіт увесь широкий? Говори, коли все знаєш?

19 Куди дорога до пробутку сьвітла, й де місце темряви?

20 А вже ж ти доходив до гряниць її й знаєш стежки до дому її.

21 Певно знаєш, бо ти був тодї вже народжений, й днїв життя твого дуже багажео!