Біблія /Библия
Шрифт:
9 Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його.
10 Коли ж Христос в вас, тодї тїло мертве для гріха, дух же живий ради праведности.
11 Коли ж Дух Того, хто воскресив Ісуса з мертвих домує в вас, то Воскресивший Христа із мертвих оживить і смертні тїла ваші Духом своїм, що домує в вас.
12 Тим же то, браттє, ми довжники не тїлу, щоб по тїлу жити.
13 Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла
14 Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі.
15 Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь, а прийняли духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче!
16 Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі,
17 коли ж дїти, то й наслїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись.
18 Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас.
19 Бо дожиданнє творива дожидає одкриття синів Божих.
20 Суєтї бо твориво підневолилось не по волї, а через підневолившого, в надїї,
21 що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дїтей Божих.
22 Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї.
23 Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого.
24 Надїєю бо спаan">лись ми; надїя ж видима не єсть надїя; що бо хто бачить, чого й надїятись?
25 Коли ж надїємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.
26 Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.
27 Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.
28 Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові (Його) покликані;
29 бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами.
30 А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив.
31 Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас?
32 Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?
33 Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!
34 Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас!
35 Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч?
36 Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз.
37 Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.
38 Упевнив ся
39 нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім.
До римлян 9
1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,
2 що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.
3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;
4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;
5 їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.
6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.
8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.
9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),
12 сказано їй, що більший служити ме меншому,
13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.
14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.
18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?
20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?
21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.