Бійцівський клуб
Шрифт:
Тільки Марла про це знає. Марла і мій батько. Навіть Тайлер про це не знає. Коли я ходжу на пляж, то підгинаю ногу під себе.
Рак, якого в мене нема, тепер повсюдно.
— Усі в проекті «Каліцтво» про це знають, містере Дерден. — Бармен розвертає руку до мене, на зворотній стороні долоні — випалений поцілунок.
Мій цілунок?
Цілунок Тайлера.
— Усі знають про цілунок, — каже бармен. — Це частина легенди. Ви стаєте траханою легендою, пане.
Дзвоню Марлі з готельного номера
Ну, ти знаєш.
По міжміському Марла питає:
— Що?
Спали разом.
— Що?!
Чи я коли-небудь, ну, ти знаєш, займався з нею сексом?
— Господи Христе!
Ну?
— Ну? — каже вона.
У нас коли-небудь був секс?
— Ну ти й лайно.
— У нас був секс?
— Я тебе вб’ю!
Це значить «так» чи «ні»?
— Я знала, що так трапиться, — каже Марла. — Тебе не збагнеш. Ти мене любиш. Ти мене ігноруєш. Ти рятуєш мене, а потім готуєш мило з моєї матері.
Я щипаю себе.
Питаю Марлу, як ми зустрілися.
— На тому збіговиську раку яєчок, — каже Марла. — Потім ти врятував мені життя.
Я врятував їй життя?
— Ти врятував мені життя.
Я встромляю пальця собі в діру в щоці і провертаю його. Цього має стачити, щоб від конкретного болю я прокинувся.
Марла каже:
— Ти врятував мені життя. Готель «Regent». Я випадково намагалася порішити з собою. Пам’ятаєш?
Ох.
— Тої ночі, — продовжує Марла, — я сказала, що хочу від тебе аборт.
Ми втрачаємо тиск у салоні.
Питаю Марлу, як мене звати.
Усі ми помремо.
Марла каже:
— Тайлер Дерден. Тебе звуть Тайлер Мозкова-Підтирка-Для-Дупи Дерден. Ти живеш на 5123 NE Пейпер-стрит, і там зараз аж роїться від твоїх маленьких апостолів, які голять голови і спалюють лугом шкіру на руках.
Я маю поспати.
— Ти маєш притягти сюди свою дупу, — кричить Марла в слухавку, — доки ці дрібні тролі не пустили на мило мене.
Я маю знайти Тайлера.
Шрам на її руці, питаю Марлу, звідки він у неї?
— Ти, — каже Марла. — Ти поцілував мою руку.
Я маю знайти Тайлера.
Я маю трохи поспати.
Я маю спати.
Я маю піти трохи поспати.
Кажу Марлі на добраніч, і крик Марли меншає, меншає, меншає і зникає в той час, як я тягнуся, щоби повісити слухавку.
Глава 22
Усю ніч у голові кружляють думки.
Я сплю? Я взагалі спав? Це і є безсоння.
Намагаєшся трохи розслабитися з кожним видихом, але серце досі кудись женеться, і торнадо думок у голові.
Ніщо не спрацьовує. Ані керована медитація.
Ти в Ірландії.
Ні рахування овець.
Ти підраховуєш дні, години, хвилини з того часу,
О третій ночі в мотельному ліжку в Сіетлі пізно шукати групу підтримки хворих на рак. Пізно шукати маленькі піґулки аміталу натрію чи «секонал» кольору яскраво-червоної губної помади, весь цей набір «Долини ляльок». Після третьої ночі ти не можеш зайти до бійцівського клубу.
Ти маєш знайти Тайлера.
Ти маєш бодай трохи поспати.
Тоді ти прокидаєшся, а поруч ліжка в темряві стоїть Тайлер.
Ти прокидаєшся.
Тої миті, коли ти провалювався в сон, Тайлер стояв поруч і казав: «Прокинься. Прокинься, ми розібралися з проблемою поліції в Сіетлі. Прокинься».
Комісар поліції хотів припинити те, що він називав напівзлочинними угруповуваннями і нелегальними клубами боксу.
— Проте не хвилюйся, — каже Тайлер. — Містер комісар поліції більше не буде проблемою, ми тримаємо його за яйця.
Питаю, чи Тайлер слідував за мною.
«Дотепно, — каже він. — Я хотів спитати те саме. Ти говорив про мене з іншими людьми, ти, лайно. Ти порушив свою обіцянку».
Тайлер був здивований, що я його вирахував.
«Кожного разу, коли ти засинав, — каже він, — я підривався і коїв щось дике, щось божевільне, щось геть скажене».
Тайлер стає на коліна біля ліжка і шепоче: «Минулого четверга ти заснув, і я сів на літак до Сіетла, подивитися, як тут бійцівські клуби. Дізнатися, скількох завернули, щось таке. Пошукати нові таланти. Проект “Каліцтво” діє і в Сіетлі».
Тайлер проводить кінчиками пальців по шраму, що тягнеться над бровами. «Проект “Каліцтво” діє у Лос-Анджелесі й Детройті, потужний проект “Каліцтво” запущено у Вашингтоні, Нью-Йорку. А в Чикаго в нас такий проект, що ти не повіриш».
Тайлер каже: «Не можу повірити, що ти порушив свою обіцянку. Перше правило — ти не говориш про бійцівський клуб».
Минулого тижня він був у Сіетлі, і бармен із шийним бандажем сказав йому, що поліція планує облаву на бійцівські клуби. Комісар поліції перейнявся цим особисто.
«Річ у тому, — каже Тайлер, що до бійцівських клубів ходять і поліцейські, і їм те до вподоби.
Серед нас є газетярі, помічники юристів, адвокати, ми знаємо про все, перш ніж щось трапиться».
Нас мали закрити.
«Принаймні в Сіетлі», — каже Тайлер.
Я питаю, що Тайлер зробив із цим.
«Що ми зробили з цим», — виправляє Тайлер.
Ми скликали зібрання Комітету Насильства.
«Це більше не “я” і “ти” — каже Тайлер і щипає мене за кінчик носа. — Я гадаю, ти це вже втямив».