Бійцівський клуб
Шрифт:
«На хуй це все, — каже Тайлер. — Може, ти моя шизофренічна галюцінація».
Я першим тут був.
Тайлер каже: «Ага, так-так, ще подивимося, хто буде останнім».
Це не насправді. Це сон, і я прокинуся.
«Тоді прокидайся».
І тоді задзвонив телефон, і Тайлер щез.
Сонце просвічує крізь фіранки.
Це лунає мій будильник, заведений на сьому ранку, тож коли я знімаю слухавку, там глухо.
Глава 23
Перемотаємо
Усе продовжує розпадатися.
Вдома я надто наляканий, щоби зазирати до холодильника. Уявляються дюжини маленьких пластикових коробок для сандвічів, підписаних містами — «Лас-Вегас», «Чикаго», «Мілвокі», в яких Тайлер був змушений справдити свої погрози, аби захистити філії бійцівського клубу. У кожній коробці видко пару геть заморожених шматочків плоті.
У кутку кухні космічна мавпочка присіла на потрісканий лінолеум і вивчає себе в кишенькове люстерко.
— Я — співочі й гопцюючі помиї цього світу, — оповідає мавпочка дзеркальцю. — Я — токсичне сміття, побічний продукт Божого творіння.
Інші мавпочки сновигають садом, щось збираючи, щось вбиваючи.
Однією рукою спершись на дверцята холодильника, я глибоко вдихаю і намагаюся сконцентрувати свою просвітлену духовну сутність.
Роса на трояндах,
Диснеєві тваринки
Спричиняють біль.
Морозилка відкрита на дюйм, коли Марла торкається мого плеча й питає:
— Що на вечерю?
Космічна мавпочка навпочіпки споглядає себе в люстерко.
— Я лайно, заразне людське сміття творіння.
Коло замкнулося.
Місяць тому я боявся, що Марла відкриє холодильник. Тепер я сам боюся туди зазирати.
О Боже. Тайлер.
Марла любить мене. Марла не розрізняє.
— Я рада, що ти повернувся, — каже вона. — Нам треба поговорити.
О, звісно, кажу. Нам треба поговорити.
Я не можу змусити себе відкрити морозильник.
Я — Зіщулений Пах Джо.
Кажу Марлі не торкатися нічого в морозилці. Навіть не відкривати. Якщо вона навіть щось там знайде — не їсти, не згодовувати кішці чи комусь іще. Космічна мавпочка позирає на нас так, що кажу Марлі: треба йти. Ми поговоримо в іншому місці.
Сидячи на східцях підвалу, одна космічна мавпочка читає іншим:
— Три способи зробити напалм: перший — можна змішати рівні частини бензину і замороженого концентрату помаранчевого соку, — читає мавпочка в підвалі. — Другий — змішуєш порівну бензин і дієтичну колу. Третій — можна розчинити в бензині розтертий наповнювач для котячих туалетів, доки не загусне.
Ми з Марлою переносимося з «Миловарні Пейпер-стрит» до будки планети «Denny's»[34], помаранчевої планети.
Це те, про що говорив Тайлер, що саме Англія
Ірландія, наприклад.
Нью-Лондон, Австралія.
Нью-Лондон, Індія.
Нью-Лондон, Айдахо.
Нью-Йорк, Нью-Йорк.
Перемотаємо вперед, у майбутнє.
Отже, коли освоєння космосу піде на повну, схоже, мегакорпорації відкриватимуть і наноситимуть на мапи нові планети.
Зоряне скупчення «ІВМ».
Галактика «Philip Morris».
Планета «Denny’s».
І кожна планета матиме відповідний корпоративний стиль, чи хто там першим її зґвалтує.
Світ «Budweiser».
У нашого офіціанта на лобі ґуля розміром із гусяче яйце, стоїть він виструнчившись, підбори зведені разом.
— Сер! — каже він. — Ви б хотіли замовити щось зараз? Сер! — каже. — Усе, що замовите, — безкоштовно. Сер!
Тобі уявляється запах сечі в супі у кожного.
Дві кави, будь ласка.
Марла питає:
— Чого це він пропонує нам їсти безкоштовно?
Кажу, офіціант гадає, що я Тайлер Дерден.
З огляду на це Марла замовляє смажених молюсків, суп із молюсків, рибний кошик, смажене курча, печену картоплю до всього і повітряний шоколадний пиріг.
Крізь віконце для видачі їжі з кухні три кухарі — один із шовчиками вздовж верхньої губи — спостерігають за нами з Марлою і перешіптуються, схилившись побитими головами. Кажу офіціантові, дайте нам, будь ласка, чисту їжу. Не додавайте туди якого-небудь сміття.
— У такому разі, сер, — каже наш офіціант, — дозвольте мені порадити леді не замовляти тут суп із молюсків.
Дякую. Супу з молюсків не треба. Марла дивиться на мене, і я кажу їй: «Довірся мені».
Офіціант розвертається на підборах і маршем заносить наше замовлення на кухню.
Крізь віконце на кухню кухарі показують мені великі пальці.
Марла каже:
— У тому, щоб бути Тайлером Дерденом, є свої вигоди.
Відтепер, кажу Марлі, вона має ходити за мною всюди вночі, нотувати, де я буваю. З ким бачуся. Чи не каструю когось важливого. Щось таке.
Дістаю гаманця і показую своє водійське посвідчення із моїм справжнім іменем.
Не Тайлер Дерден.
— Проте всі ж знають, що ти Тайлер Дерден, — каже Марла.
Усі, окрім мене.
На роботі ніхто не кличе мене Тайлером Дерденом. Бос називає мене справжнім іменем. Мої батьки знають, хто я насправді.
— Чому тоді, — питає Марла, — ти Тайлер Дерден для когось, але не для всіх?
Вперше, коли я зустрів Тайлера, я спав.
Я втомився, божеволів і поспішав, кожного разу, коли я сідав на літак, я мріяв про авіакатастрофу, я заздрив тим, хто вмирає від раку. Я ненавидів своє життя. Я втомився і знудився зі своєю роботою і меблями, і я не бачив, як ці речі можна змінити.