Байда, князь Вишневецький
Шрифт:
Костир. Панове козацтво, чесне лицарство, православне християнство! не хочу я в вас у Великому Лузі скитувати: бо в Межигорського Спаса буду за вас голосніш милосердного бога благати.
Андибер. Хто навчен, той спасен. Не раз єси на своїм віку отаманував, то й стусани козацькі коштував. Оце ж, або під Військовий суд нахиляйся, або з душею прощайся.
Другий з громадських мужів. Добрий речник з нашого гетьмана, тяжко добрий.
Третій. Гаразд говорить.
Четвертий. На все лихо вдався, ні в кого позаду не зістався.
Андибер. Оце ж, дідусю, обмислимо тебе смачною їжею й теплою одежею, живи в нас у скиту, поживай, а втікати не
Костир. Чую, синку.
Андибер. Коли чуєш, та не розумієш, то й кісточки в утеках посієш.
Увіходить Тульчинський.
Тульчинський
Князь Вишневецький вам, шановна радо,
Своє вітаннє посилає.
Андибер
Ми князя Вишневецького не знаєм:
У Судню раду Байду позиваєм.
Тульчинський
Шукайте ж Байди на землі козацькій,
Коли вона в вас є, а не на панській.
Андибер
Земля козацька там, де козаки постали.
Ми за Хортицю з ханом воювали.
Ми двадцять і чотири дні Орду громили,
В облюзі сидючи, конину їли.
Тульчинський
Хортиці сим ви ще не заслужили...
За неї бився предок Вишневецьких,
Козак болгарський, Святослав Великий,
І череп свій оддав ватазі дикій,-
Такій як ви,- що перш із ним дружила,
А потім на Дніпрі-Славуті вбила
І з черепа його ковша зробила.
Один із громадських мужів. Панове громадо, чесна радо! Чи не годиться йому за це пинфи дати...
Другий. Щоб не дождав удруге серед ради стояти, з громадських мужів кепкувати, з козацьких чур глузом глузовати?
Андибер
Посел - осел: що положи на спину,
Те й пре, не має ні страху, ні впину.
Третій. Праведна річ гетьманська.
Четвертий. Справа в нього щира козацька.
П'ятий. А знаєте що, панове радо, лицарська громадо? Коли б ми були в Байди коней позаймали, то й без суду б його скарали.
Андибер
Не честь і не подоба, миле браттє,
Таке в Великім Лузі виробляти,
Щоб військовий гостинець-подарунок,
Мов у ординця здобич, одіймати.
Шестий. Правду мовляв Захарко Риндя, що наш Ганжа на все лихо здався, ні в кого позаду не зостався.
Андибер
(до Тульчинського)
То як же це, мосьпане, буде в тебе?
Се Байда скинув байдуваннє з себе?
Тульчинський
Як гуньку, що скаженні пси терзали
І піною своєю сплямували.
Андибер
Князь Вишневецький... Ну, нехай панує,
Нехай з панами козаком гордує.
Нема землі своєї... Ніде стати
Нетязі козаку й коня попасти.
А може, прийде час, що горді дуки
В нас наберуться доброї науки
І будуть з нами землями ділитись,
Як жито під серпа, під нас хилитись.
Скажи це слово князеві, мосьпане:
Воно колись мов з неба громом гряне.
Семий. Хоч таланом-фортуною й бере гору Байда над Андибером, а розумом - ні, не заломить!
Восьмий. Хто до чого родивсь: один до панування, другий до гетьманування.
Тульчинський
Не
Щоб вас, козацтво славне, зневажати.
Один між вами тільки й є, що дише
Руїнним духом давніх печенігів,-
Тих, що ковші із черепів робили,
Притулки руські в попелі палили.
Князь не гордує вами, чесна радо,
І буде давнім робом байдувати,
Коли дозволите йому нетягу
На божий суд перед меча позвати.
Нетяга сей зробив із Байди дуку
І вас, дітей, на батька підіймає,
На батька, що свого добра не має
І землю й воду з вами розділяє.
Девятий. Се, пане гетьмане, про тебе річ, не про кого.
Десятий. Дідусю Костирю! ти в нас письменник і спасенник. Ти зазнаєш козаччину древню, що за Полюса, за Претвіча, [109] за Лянцкоронського, [110] за гетьмана Острозького, [111] за Остапа Дашковича [112] постала. Ти на всякі предківські перекази тямущий, пам'ятаєш всякий глагол невмирущий... Скажи нам: чи має право князь Вишневецький божим судом од Судньої Ради оборонятись?
109
– Претвіч - Претвіц Бернард, польський магнат, староста барський, у 1547 і 1548 рр. на чолі козацьких загонів виступав проти татарських нападників.
110
– Лянцкоронський - Предслав Ланцкоронський (р. нар. невід.
– 1531), українсько-литовський магнат, перебував на службі у князів брав участь у боротьбі проти татарських набігів.
111
– Гетьман Острозький - Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460 - 1530), князь, український магнат, перебував на службі в польських королів і великих князів литовських Александра Ягеллона, а пізніше Сигізмунда І, від якого за свої військові дістав титул великого гетьмана литовського, тобто головнокомандуючого військами. К.І. Острозький не був козацьким атаманом і не мав відношення до утворення вільного козацтва не Україні (хоч фольклорна традиція це йому приписує). Популярність його як козацького ватажка виросла завдяки успішній боротьбі з татарськими небігами, яку він вів, очолюючи литовське військо та загони надвірних козаків, що їх організовував, зокрема, перебуваючи на посаді черкаського старости. На цьому й грунтується легенда про нього як гетьмана козацького.
112
– Остап Дашкович - Дашкевич Євстахій (р. нар. невід.
– 1535), український магнат, литовський воєвода. Був канівським, а пізніше черкаським старостою, створював загони надвірних козаків. Разом з кримськими татарами організовував набіги на землі Російської держави (1515, 1521). Йому належить проект про збудування на Дніпрі ряду фортець для оборони від татарських нападів. Деякі історики минулого (Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич) вважали його одним з перших гетьманів та організаторів запорозького козацтва. Це не відповідає дійсності.
Костир. Має. Бо й Судня Рада іноді помиляється, а божий суд ніколи. Від божого суду, мовляли древні козаки, не вхилиться ні багатий на гроші, ні багатий на силу, ні багатий на розум.
Одинадцятий. Не помиливсь єси, пане гетьмане, що старого Костиря настановив низовим скитником.
Дванадцятий. Ну, кажи ж тепер нам, пане гетьмане: чи впокоришся перед Судньою Радою? Чи вийдеш на божий суд перед того обуха, що на Старці лежав єси від нього, як узимку муха?