Байда, князь Вишневецький
Шрифт:
Тульчинський
На ярмарку до Кукси пригорнулась
Уся голота, що не любить плуга.
Орда ся на Вкраїні з давніх-давен
Проміж людьми дбайливими вгніздилась;
Тепер вона знаряддєм небезпечним
В руках лихих комишників зробилась.
Учора Кукса в гуньці, без сорочки
Пришкандибав; сьогодні гетьманує,
І хто не викотить йому горілки бочки,
Того дере, пліндрує, в пень руйнує.
З горілкою,
Під нашим присудом козацьким буде,
Почезне панська сила навіженна,
І раюватимуть всі вбогі люде...
Княгиня
Єхидна проповідь!
Катруся
Що ж нам робити?
Тульчинський
Те, що робили предки - зачинитись,
До себе всіх статечних прилучити
І з печенігами новими битись.
Наш замок повен живності і зброї;
Сердець прихильних маємо доволі...
Не нам лякатись челяді п'яної,
Там де блищали славою герої!
Катруся
Княгине-мамо, й ти, козаче правий,
Справдешний рицарю серед козацтва!
Додасть підмоги вам дівча без слави,
Без імені, без батька, без багатства.
Як пухли з голоду козацькі діти,
Конали в недузі та в холоднечі,
Я звикла по холівах тих ходити,
Що не зосталось ні вікна, ні печі.
І не одну безматірню дитину
Від болесті тяжкої рятувала,
Збирала сиріт в затишну хатину,
Сорочечки біленькі надівала.
Вертаючись нетяги у холіви,
Своїх дітей в черниці познавали
І на шпиталик дітський із поживи
Своєї пай нескупо відділяли.
Такі нетяги будуть наші люде:
Бо люба й дорога отцю дитина...
Тульчинський
Ні, ясна панно! так воно не буде:
Любіша їм і над дітей руїна.
Завзявшись битись із срібляниками,
В п'яних піснях зачнуть того хвалити,
Хто вирізав отецькими руками
Прихильні до панів козацькі діти.
Там же.
Увіходить вістовець.
Вістовець
Пресвітлая киягине! я заїхав,
Далеко з Шляху Чорного звернувши,
Щоб ви про новизну щасливу знали,
Котра сповнить веселостю ваш замок,
Є над Дніпром село Манастирище,
Село козаче на землі чернечій.
Туди везу я князю лист залізний...
Княгиня
Залізний лист? Мені
Що син мій із Московщини вернувся.
За сим листом чи клейтом королівським.
Вістовець
Вернувсь, княгине: сон правдивий снився...
Увіходить Байда, весь сивий.
Байда
Правдивий сон, і ось я сам...
Княгиня
О боже!
Припав метелицею серед літа!
Байда
Се не метелиця, зима московська...
Московські лаври се мене вкривають:
За правду інших там не заробляють.
Княгиня
О синочку!
(Хоче обняти).
Байда
(припавши на одно коліно)
Благослови, матусю,
На поприще нове шукання правди.
(Цілує руку).
Княгиня
Ще в тебе поприще нове?
Байда
Велике.
Се в мене тілько й щастя і одради.
Княгиня
Хіба ж тобі, мій сину, мій герою,
Не ввірилась земля Московська люта?
Байда
О, добре ввірилась! Там погибає
Все, що встає за правду...
Княгиня
То про що ж ти
Вбивавсь із літа в білу зиму, синку?
Байда
Там воювать за правду стоїть праці.
Земля - як море-океан широка.
Кипить вона і рибою, і звірем;
Кипить і грає силою-снагою,
Удачею, одвагою людською.
Там тілько б велетням на світ рождатись,
На всю вселенну доблестю пишатись.
Та глибоко в ту землю кривда в'їлась,
В серцях підлиз царських закоренилась.
Вони обстали трон високим муром,
Премудрого зробили самодуром.
Крізь золоті самодержавства крати
Рикає лев сей,- трусяться палати,
А можновладство підступного слова
Все дужчає, мов гідра стоголова.
Воно й мою правицю притомило,
Погнуло і мою лицарську силу.
Та до мене весь цвіт Землі зібрався:
Ті, що з царем Казань завоювали;
Ті, з ким він Астрахані допевнявся;
Ті, що Сибір широкий здобували...
Чути труби, жоломійки, тулумбаси.
Самусю-брате! дай себе обняти.