Байда, князь Вишневецький
Шрифт:
Що, Ганжо? бачив
Гаки залізні тут, під замком?
Андибер
Бачив.
Візир
На сі гаки зопхнуть тебе з бойниці,
І, зачепившись, ти на них повиснеш.
Андибер
То що ж? Повисну.
Візир
І круки голодні
Тобі живому повиймають очі.
Андибер
Нехай.
Візир
А
Андибер
Байдуже. Смерті я не звик боятись,
Від неї й на печі не заховатись.
Візир
Я був колись таким, як ти, джавуром
І так, як ти, бив на "проклятих турків",
І так, як ти, попався у неволю,
І так, як ти, готов був погибати.
Та просвітив мене пророк великий.
І занедбав я ваші мрії дикі.
Покинь олживе ідолопоклонство
Во ім'я пророка правди, Магомета,
І будеш з нами чесно панувати,
Єдиного на небі прославляти.
Андибер
Цур вашому дурному Магомету
І вашому гидкому пануванню!
Господь наш не один живе на небі,
З Отцем живе і Син єдинородний, [130]
А з Сином - Мати, Діва пресвятая
А з ними - всі святі і преподобні.
Нас, християн, вони благословляють,
130
– Син єдинородний - Ісус Христос.
А вас, невір, навіки проклинають.
Беклербек
Великий візирю! коли б тінь бога,
Наш падишах, [131] почув таке кощунство,
То повелів би тут же перед нами
Язик проклятому джавуру вирвать!
Візир
Премудрості премудрого не міряй
Своїм умом, в заклятості мізернім.
Як море-океан, вона глибока;
Як небеса надоблачні, висока.
131
– Падишах - титул монарха в деяких країнах Близького і Середнього Сходу. В Османській імперії - титул султана.
Козурю! [132] схаменись. Нехай той Байда
Таким безумним і запеклим буде,
Щоб тьму над світ, а чесну жизнь над муки
І над гидке здиханнє прокладати...
Андибер
Як! Байда, кажеш?
Візир
Байда Вишневецький.
Андибер
Хіба ж його не страчено ще вчора?
Хіба за гак ребром не зачепився
І не висить-кричить великим гласом,
132
–
Що Магомет, пророк ваш, харцизяка,
А Сус Христос - творець землі і неба,
І ви його ще й досі не добили,
Гірких речей його не заглушили?
Візир
Жив і здоров, загоїлися й рани,
Що ними весь під Яссами окрився.
Дознавшись про його неволю, мати
Збула всі статки, все позакладала
І вчора прибула до Цариграду,
Та падишах їй відказав на викуп:
"Коли єси всі українські замки,
Поля, луги й степи позаставляла;
Коли б сріблом та золотом Стамбул мій,
Як місяцем і сонцем, осіяла:
Не випущу й тогді його на волю.
А схоче він пророку поклонитись
І з нами, правовірними, осістись,-
Зроблю його в дивані головою
І в царстві первим паном підо мною".
Андибер
А Байда що на се?
Візир
Не хоче й знати:
Йому любіше на гаках стирчати.
Андибер
То й я не хочу знати.
Візир
Ти завидник
І подражатель Байдин, Андибере.
Що він ні зробить славного й дурного,
І ти в ту ж стежку, дивлячись на нього.
Андибер
В ту стежку? Ні, своя тропа у мене.
Ось слухай, турчине. Коли ви Байду
Пхнете з бойниць на ті гаки залізні?
Візир
Сьогодні, зараз.
Андибер
І я сам побачу?
Візир
Побачиш.
Андибер
(затрусившись)
І мені дозволять Байду
Самому пхнути на гаки з бойниці?
Візир
Про се є кат у нас.
Андибер
Коли дозволять
Мені при Байді ката заступити,
Готов я з вами брат за брата жити.
Зроблюсь потурнаком і занедбаю
Всі радощі мого святого раю.
Капудан-баша
Що за ненависть люта!
Сераскир
Що за серце!
Візир
Ні, що за розум і наука віри!
О підла чернь! куди тебе провадять
Обманщики, кудлаті лицеміри?
–
Геть з ним!
Андибера виводять.
Дзвенять уже кайдани
З металу благородного.
Увіходить Байда, у срібних кайданах.