Безсоння
Шрифт:
За мить до того, як мозок Ральфа після болісних зусиль зміг пригадати ім’я й вигляд Еда Діпно, поруч пролунав голос:
— Ральфе, друже, радий вітати тебе! Заходь же!
Відірваний від своїх думок, Ральф обернувся на голос, здивований і одночасно шокований тим, що ледь не заснув на ходу. «Господи, — подумав він. — Неможливо збагнути всю значущість сну, поки не втратиш його. Тоді все починає пливти перед очима, а суть того, що відбувається, ніби розмита».
Із Ральфом заговорив Гамільтон Дейвенпорт, власник книжкової крамнички. Він саме виставляв книги в яскравих обкладинках на вуличний стенд. Попихкуючи затиснутою в зубах старою люлькою,
— Гей, Ральфе, — здивовано мовив Дейвенпорт, — я звертаюсь до тебе вже втретє.
— Та, певно, я задумався. — Обігнувши книжковий стенд, Ральф підійшов до дверей (Вінстон Сміт із королівською байдужістю й далі лежав собі) і взяв дві газети, які купував щодня: «Бостон ґлоуб» і «Ю-Ес-Ей тудей». «Деррі ньюс» йому доставляли додому. Ральф, із задоволенням читаючи всі три видання, не міг сказати, якому з них віддає перевагу.
— Я не… — і тут він раптом замовк, бо перед його внутрішнім зором постало обличчя Еда Діпно. Так, цю жахливу пісеньку він почув з вуст Еда біля аеропорту ще минулого літа — не дивно, що потрібен був час, щоб освіжити свою пам’ять. І Ед Діпно не з тих, хто просто так розспівував би подібні канцони.
— Ральфе? — окликнув його Дейвенпорт. — Ти знову відключився, не договоривши.
Ральф закліпав.
— Вибач. Я погано спав, саме це я й хотів сказати.
— Недосипання… Одначе є проблеми й серйозніші. Гадаю, тобі варто випивати на ніч склянку теплого молока з медом і півгодини слухати заспокійливу музику.
Так цього літа Ральф учергове виявив, що кожному в Америці відомий свій домашній засіб від безсоння, така собі сонна магія, що передається з покоління в покоління на кшталт сімейної Біблії.
— Дуже добре до цього надається Бах і Бетховен, та й Вільям Акерман не такий уже й поганий. Але найголовніше, — Дейвенпорт, наголошуючи, підняв угору палець, — не вставати з крісла півгодини. У жодному разі! Не відповідати на телефонні дзвінки, не гратися з собакою, не заводити будильника, не йти чистити зуби… Нічого! А потім, коли ти ляжеш у ліжко… Раз! Вирубує, як світло!
— А якщо, сидячи у своєму улюбленому кріслі, раптом захочеш до туалету? — запитав Ральф. — Таке трапляється раптово, особливо в моєму віці.
— Нароби в штани, — швидко відповів Дейвенпорт і розсміявся. Ральф посміхнувся, але радше від небажання здатися нечемним. Безсоння забрало його почуття гумору.
— Так-таки в штани! — реготнув Гамільтон, поплескуючи по книжковому стенду, і похитав головою.
Погляд Ральфа зупинився на котові. Вінстон Сміт дивився на нього, і Ральфові здалося, що спокійні жовті очі тварини промовляють: «Усе правильно, він дурень, але він МІЙ дурень».
— Непогано, га? Гамільтон Дейвенпорт, майстер гострослів’я. Нароби в штани… — він знову зайшовся сміхом і хитав головою, поки засовував до кишені короткого червоного фартуха два долари, протягнені йому Ральфом, і давав здачу. — Усе правильно?
— Звичайно. Дякую, Геме.
— Прошу. Серйозно, спробуй музику. Це справді допомагає. Розслаблює мізки чи щось таке.
— Обов’язково спробую. — Що б там не було, він справді зробить це, як уже випробував рецепт місіс Рапопорт
— А що це за плакат у сусідній вітрині?
— У Дена Далтона? Знаєш, зазвичай я намагаюся не заглядати туди. Від одного вигляду Дена серед усього цього ганчір’я в мене псується апетит. Хіба в нього у вітрині з’явилося щось новеньке?
— Я гадаю, що плакат новий — він ще не пожовк, як усі інші оголошення, до того ж і мухами ще не засиджений. Виконано в стилі оголошень про розшук, ось лише на фотографії зображена Сьюзен Дей.
— Сьюзен Дей на… От сучий син! — Дейвенпорт кинув похмурий погляд на сусідню вітрину.
— А хто вона, президент Національної жіночої ліги чи щось таке?
— Екс-президент, до того ж співзасновник організації «Сестри по зброї». Автор книг «Тінь моєї матері» й «Долина лілій». В останній Сьюзен Дей розглядає проблеми жінок, які зазнають систематичних побоїв, і причини того, чому потерпілі відмовляються позиватися на своїх кривдників. За цю книгу вона отримала премію Пулітцера. Зараз Сьюзен Дей — одна з трьох-чотирьох політично найбільш впливових жінок Америки, до того ж вона справді чудово пише. Цей клоун знає, що в мене поруч із касовим апаратом лежить звернення, пов’язане з цією пані.
— Що за звернення?
— Ми збираємо підписи тих, хто бажає запросити її в Деррі для виступу, — пояснив Дейвенпорт. — Ти ж знаєш, що учасники руху «Друзі життя» намагалися підірвати приміщення Центру допомоги жінкам на минуле Різдво?
Ральф обережно зазирнув подумки в ту чорну прірву, в якій він жив наприкінці 1992 року, і сказав:
— Здається, поліція схопила тоді якогось хлопця з каністрою бензину на лікарняній автостоянці, але я не пригадую…
— Це був Чарлі Пікерінґ. Він член «Нашої справи» — одного з угруповань руху «Друзі життя», що влаштовує тут у нас пікети й демонстрації, — пояснив Дейвенпорт. — Організатори самі й підставили його, повір мені. Однак цього року вони вже не балуються бензином, а намагаються змусити міську владу змінити зональний статут і зрівняти Центр допомоги жінкам із землею. Їм таке цілком під силу. Ти ж знаєш, Ральфе, що Деррі — зовсім не оплот лібералізму.
— Знаю, — сумно посміхаючись, погодився Ральф. — І ніколи ним не був. А Центр допомоги жінкам, якщо не помиляюся, це клініка, де роблять аборти?
Дейвенпорт, кинувши на нього нервовий погляд, вказав кивком на магазин старого одягу.
— Так її називають ось такі засранці, як він, — сказав Гем, — тільки замість «клініка» вони вживають слово «фабрика». І повністю ігнорують інші аспекти діяльності Центру. — У цей момент Ральфові здалося, що Дейвенпорт говорить точнісінько як шоумен, що рекламує дамський пояс для панчіх під час недільного показу чергової «мильної опери». — Вони займаються питаннями сімейного права, захищають жінок і дітей, з якими жорстоко поводяться, а до того ж вони організували притулок у передмісті Ньюпорта для жінок, яких б’ють чоловіки. У них є і кризовий центр для потерпілих від зґвалтування та побоїв, а також цілодобова гаряча телефонна лінія для жінок, що зазнали будь-якого насильства. Одне слово, вони займаються такими речами, від яких у чоловіків з реклами «Мальборо» — на кшталт Далтона — зводить щелепи.