Безсоння
Шрифт:
А ось Наталі тепер оточувала блискуча хмара фати.
Вона було менша, ніж у матері, однак майже ідентична… Як блакитні очка й золотаво-каштанове волосся. «Мотузочка» Наталі піднімалася від тімені чистою білою стрічечкою аж до стелі і там згорталася ефірним колом навколо люстри. При кожному подуві вітерцю крізь відчинене вікно цей клубочок починав тріпотіти. Подивившись угору, Ральф помітив, що «мотузочки» Елен і Гретхен теж хвилюються.
«Якби я мав змогу побачити себе збоку, то переконався б, що моя «мотузочка» поводиться так само, — подумав він. — Усе це реально, що б там не вважала
Він чекав на які-небудь заперечення, однак цього разу ніхто з ним не сперечався.
— У мене таке відчуття, начебто більшу частину часу я проводжу в пральній машині, тільки в ній замість білизни мої емоції, — мовила Елен. — Моя мама сердиться на мене… Називає боягузкою… Іноді я справді почуваю себе боягузкою, що кидає розпочату справу на півдорозі… І мені стає так соромно…
— Тобі нема чого соромитися, — заспокоїв її Ральф. Він знову глянув угору на «колихку мотузочку» Наталі. Прекрасне видовище, але він не відчував потреби торкнутися її; неясний глибинний інстинкт підказував, що це може виявитися небезпечним для них обох.
— Я розумію, — погодилася Елен, — але всі дівчатка проходять чудову школу навіювання. «Оце твоя Барбі, а це твій Кен, а ось твоя кухня. Учися гарненько, тому що, коли все це станеться насправді, саме тобі доведеться піклуватися про все, і якщо хоч щось порушиться, винною виявишся тільки ти». І я була цілком згодна з такою теорією. Ось лише ніхто не навіяв мені, що в деяких родинах Кен може збожеволіти. Звучить як самовиправдання?
— У жодному разі. Саме так і сталося, наскільки я можу судити.
Елен розсміялася — уривчасто, гірко, винувато.
— Тільки не намагайся переконати в цьому мою матір. Вона відмовляється вірити, що Ед здатний на щось більше, ніж час від часу по-сімейному плеснути дружину по м’якому місцю… Щоб спрямувати мене на правильний шлях, якщо я випадково зіб’юся з курсу. Вона вважає, що все інше я просто вигадую. Вона не каже про це прямо, однак думка ця чується в її голосі щоразу, коли ми розмовляємо по телефону.
— Я не вважаю, що ти все вигадуєш, — мовив Ральф. — Я ж тобі повірив, пам’ятаєш? І я був поруч, коли ти благала не дзвонити в поліцію.
Ральф відчув, як хтось стиснув його коліно під столом, і здивовано підвів голову. Гретхен Тіллбері ледь помітно кивнула йому й знову стиснула коліно — цього разу більш виразно.
— Так, — погодилася Елен. — Ти там був. — Вона злегка посміхнулася, що було вже добре, але те, що відбулося з її аурою, було ще краще: червоні спалахи сполотніли, а сама аура знову розширилася.
«Ні, — подумав Ральф. — Не розширилася. Розслабилася».
Елен, підвівшись, обійшла навколо столу.
— Наталі вже не всидить спокійно, — сказала вона. — Я її візьму.
Ральф глянув униз і побачив, що дівчатко зачаровано дивиться в протилежний куток кімнати. Її погляд був прикутий до маленької вази на підвіконні. Години дві тому Ральф поставив у неї осінні квіти, і тепер легкий зелений туман виходив від стебел, огортаючи суцвіття слабким, імлистим світінням.
«Це їхній останній подих, — подумав Ральф. — О Боже, більше ніколи не зірву жодної квітки. Обіцяю».
Елен обережно взяла дитину на руки. Наталі задоволено пригорнулася
Ґретхен легенько постукала по циферблату свого годинника.
— Якщо ми хочемо встигнути на зустріч до полудня…
— Так, звичайно, — перепрошуючим тоном мовила Елен. — Ми входимо до складу комітету з організації зустрічі Сьюзен Дей, — пояснила вона Ральфу, — а це аж ніяк не Юніорська ліга. У наше завдання входить не лише зустріти Сьюзен Дей, але й убезпечити її перебування в місті.
— По-твоєму, можуть виникнути проблеми?
— Скажімо так: може виникнути напруженість, — уточнила Ґретхен. — У неї півдюжини своїх охоронців, що посилали нам факси з погрозами, які вона отримала з Деррі. Подібні погрози стали мало не закономірністю — адже багато років ця жінка є доволі помітною фігурою. Її служба безпеки тримає нас у курсі того, що відбувається, але вони хочуть бути впевнені, що ми все робимо правильно, тому що саме ми запросили її. Крім того, за її безпеку відповідає й Центр допомоги жінкам.
Ральф відкрив було рота, щоб поцікавитися, чи такі вже численні ці погрози, але припустив, що відповідь наперед відома. Він прожив у Деррі близько семи десятків років, і йому добре відомо, наскільки місто небезпечне — тиша й благодать, але гострих кутів безліч. Звичайно, це ж можна сказати й про багато інших міст, але Деррі завжди був піддатливий до таких потворних явищ. Елен назвала Деррі домом, він був і його домом, але… Ральф згадав, що сталося десять років тому, невдовзі після щорічного фестивалю каналів. Троє хлопців побили й завдали численних поранень «голубому» Адріану Меллону, який нікому нічого поганого не зробив, — а тоді скинули його в Кендаскеґ; подейкували, що вся трійця, стоячи на мосту біля таверни Фальконе, спостерігала, як той умирав. Поліції вони сказали, що їм не сподобався капелюх, який носив бідолаха. І це теж був Деррі, і лише дурень міг ігнорувати подібний факт.
Спогад про Адріана Меллона змусив Ральфа знову глянути на знімок у сьогоднішній газеті — Гем Дейвенпорт із піднятим кулаком і Ден Далтон з розбитим до крові носом та плакатом, опущеним на голову.
— І багато було погроз? — запитав він. — Невже не менше дюжини?
— Понад тридцять, — відповіла Ґретхен. — 3 них близько шести охоронці Сьюзен Дей сприймають серйозно. Двоє невідомих погрожують підірвати Громадський центр, якщо вона не відмовиться від виступу. В іншій анонімці — уяви собі! — хтось повідомляє, що припас водяний пістолет, наповнений кислотою. «Якщо я влучу в ціль, навіть друзі не зможуть дивитися на тебе спокійно», — написав він.
— Так, дуже дотепно. — Ральф зітхнув.
— Усе це, однак, не мусить нам завадити, — сказала Ґретхен. Порившись у сумочці, вона дістала маленький балончик із червоним ковпачком. — Це вам невеликий подарунок від вдячних друзів із Центру допомоги жінкам.
Ральф узяв балончик із зображенням жінки, що спрямовує струмінь газу в обличчя чоловікові у крислатому капелюсі й масці. На зворотному боці був напис великими літерами:
«ОХОРОНЕЦЬ».
— Що це? — запитав Ральф. — Нервово-паралітичний газ?