Богиня і Консультант
Шрифт:
— Боже помагай.
— А ти бачила ті прикраси?
Дворська заплющила очі. «Не скаже», — подумав Мітелик, але та раптом посміхнулася комусь невидимому, різко — немов глибоким ковтком — втягнула в легені сигаретний дим, захлинулася ним, відкашлялась, а потім сказала:
— Дещо бачила.
— Що?
— Який ти… І чого це я раптом тобі усе розповідаю? Розслаблена сексом стара вчительоха, так?.. — Дворська знов посміхнулася і знов зробила глибоку затяжку. — Я бачила тільки кульчик з обсидіаном
— Грифона?
— Лев з головою птаха. Скіфо-іранський стиль. Навіть більш архаїчний, ніж у кримських курганах. Це була унікальна знахідка.
— Він був схожим на дракона?
— На дракона? Чому «на дракона»?
— Ну… З довгим хвостом, пащею.
— Для тих, хто не розуміє…
— Ясно. А там був лише один грифон?
— Я бачила одного.
— Вербенко показав?
— Тобі не все одно хто?
— Все одно.
— Допит закінчено, пане слідчий?
— Ще одне питання. Вибач. Ти знала таку аспірантку Ірину Маргель?
— Це та, яку вбили разом з Робертом?
— Так, пані вчителько.
— Я з нею не була близько знайомою. Вона з'явилася на кафедрі роки три тому. А до того я в неї не викладала. Та ще сучка була, прости Господи. А що, вона якось пов'язана з отим скарбом? Її вбили за оте золото?
— Я не пан слідчий. Я просто збираю матеріал для книги.
— Дурою мене вважаєш?
— Ні, але я дійсно…
— Не тринди, чмока. Про те золото знали лише кілька людей. Звідки ти про нього знаєш? Ти з контори?
— Ні.
— Чорний археолог?
— Ні.
— Тоді звідки знаєш?
— Я ж кажу, дехто ще пам'ятає дев'яносто другий.
— Хто?
— Це таємниця.
— Але ж я тобі розповіла.
— А чому ти назвала Ірину Маргель сучкою?
— Не з'їжджай з теми, чмока.
— Вона теж любила професора?
— Вона всіх любила, хто мав гроші і владу.
— Всіх?
— Всіх, всіх… Але я тобі про такі речі розповідаю, а ти? Все. Крапка. Відмазки вже не пройдуть. Колися, хто тобі розповів про Відьмину Могилу?
— Роберт.
— Нє звізді.
— Я ж кажу: Роберт. Ми були друзями.
— Щось я тебе не пригадую серед його друзів. Я ж усіх його друзів знала, як облуплених.
— То було ще до університету. Ми разом з Бобом вчилися У школі. В одному класі. Він був моїм найкращим другом. Не віриш, зайди на «однокласники.ru»…
— Боже, боже! — Дворська роблено розсміялася. — Вчилися вони разом! І він тобі про таке… Боже! Робік був таким звіздуном? Не вірю… — вона різко брикнула ногою, немов десь під ковдрою причаївся покійний Боб. — Добалакався пацан. Дотрєпався… Старий би його вбив.
Кілька хвилин вони мовчали. Лише чути було сердите сопіння Дворської.
— Звіздун і сучка, — тихо, ніби розмірковуючи вголос,
— Не тобі судити.
— Чому?
— Ти всього не знаєш.
— А чого я не знаю?
— Те стерво його приворожило. Загіпнотизувало. Спочатку старого, а потім Робіка.
— Вона була ворожкою?
— Ворожкою? — Дворська похитала головою. — Чмока, вона була таким махровим стервом, що тебе на таке й у страшному сні не пропре. Рудою драною сукою. Вона такими Робіками крутила, як циган сонцем. Кобелі за кілометр слиною стікали…
— А старий професор?
— Що?
— Трахнув її?
— Адамчук? Це, скорше, не він, а вона його. Ще коли на першому курсі була. «Міс Університету», звізда тусовок. Ти б її тоді бачив… Великий археолог на неї страшні тищі викинув. Хату оплачував, шмотки від «Gucci» купував. Усе купував.
— Тій рудій Ірці?
— А ти думав… А мій колишній дарував їй діаманти.
— …?
— Ага. Прикидуєш, ні? Отакі вони, наукові «боги»! Ти багато чого не знаєш. І не знатимеш. Я не уявляю, що вона там з ними робила у ліжку, але вони всі від неї перлися, як дрочуни шмаркаті. Мій казав, що вона «харизматична». Гормональна бомба. Один проректор її на море возив на службовій тачці. Інший бігав по викладачах з її заліковкою. Вимолював їй червоний диплом. Та що там ті проректори. Вона навіть із заступником міністра крутила по готелях. Це була не просто сучка, а мегасучка. Стерво кончене. Вона все життя отак собі грала-грала і догралася, мавпа. Я відразу подумала, що Робіка вбили через те руде стерво. Що хтось там приревнував.
— А тепер так не думаєш?
— Тепер… Ну, тепер ти кажеш, що Робік не тримав язика за зубами. Трепло. Все може бути.
Запала мовчанка. Мітелик думав про те, що слова «жриця», «відьма» і «мегасучка» при певних обставинах виявляються синонімами. Дворська нервово курила. Вона, напевно, вже пошкодувала про свою відвертість.
«Якщо усе там було так складно, то Боб міг ховати реліквію і від Ірки-мегасучки. Від неї у першу чергу. Треба негайно перевірити нашу стару ничку», — вирішив Валерій Петрович. Він виліз з-під ковдри і почав одягатися.
— Ти куди? — Дворська підозріло спостерігала за його збираннями.
— Треба дещо перевірити.
— Ніч надворі.
— Це терміново.
— Що «терміново»?
— Ти мене наштовхнула на актуальну думку.
— Розслідуєш…
— Ні.
— …Сенсацій шукаєш, неприємностей на свою жопу.
— Валюхо, все буде добре.
— Не буде.
— Бу…
— Слиш ти, чмока, — Дворська вистрибнула з ліжка і відібрала в Мітелика щойно знайдену сорочку. — А ну перестань дуркувати і гратися в Шерлока Холмса.