Богиня і Консультант
Шрифт:
У давні часи Яра, Міта і Боб облаштували собі ничку в порожнині старого муру, що колись відділяв військову частину від міської території. На місці ангарів, плаців і казарм вже давно побудували торговельні центри і багатоповерхівки, але старий мур пережив епоху будівельного буму. Хоча з боку новобудов до нього приросло свіже гроно бетонних гаражів, розкішна дубова алея, що тяглася вздовж муру зі сторони міста, як і за старих часів рятувала перехожих від літньої спеки.
Порожнина була замаскована ретельно припасованими цеглинами. Масивний
Він навіть не здивувався, побачивши за цеглинами згорток. Вийняв його і почав розгортати пластиковий пакет.
— Міг би мені передзвонити, — почув він за спиною голос Одноокого і від несподіванки розірвав пакет. Усередині був ще один, обмотаний скотчем.
— Я дзвонив. Ти постійно «поза зоною».
— Сам здогадався?
— Розмовляв з одною цікавою жіночкою про археологію і згадав нашу ничку.
— Молодець, Міта-брате. Я сам би мав пам'ятати.
— Давно все воно було.
— Давно.
Одноокий присів поруч із Мітеликом. З третього пакета вони вийняли запаяну бляшану коробку, щедро намащену солідолом. Яра обтер її носовичком, а потім розрізав нікером. У коробці лежали старі зошити і щось загорнуте у шмату з вишитими слонами. Мітелик здогадувався, що саме.
— Треба негайно вшиватися, — підсумував Одноокий, коли червоний камінь Богині хижо блиснув на сонці.
— За нами стежать?
— Так. Мала у небезпеці. А без неї усе це — мотлох.
— Де вона?
— Сидить у машині. По неї приходили.
— Куди?
— До твоєї хати.
— Що? — від несподіванки Мітелик ледь не випустив з рук скарб давніх жерців. — Оті твої «погані хлопці» вдерлися до моєї хати?
— Не кричи, не вдерлися. Мала встигла звідти втекти, і вони якось про це дізналися без проникнення до квартири.
— Я не розумію…
— Не тепер, — Яра не дав Мітеликові дивуватися вголос. — Всі подробиці потім. Все потім. Ми вшиваємося.
— І куди ви з нею вшиєтеся?
— Не «ви», а «ми».
— А я не збирав…
— Пізно, братику, пізно. Вони багато чого про нас знають. А окрім них є ще інші, ще гірші. У нас — у кращому випадку — кілька годин на збори.
Мітелик приречено крутив у руці камінь. «Але ж ти, грьобаний слоне, із самого початку знав, що усе закінчиться саме так». Цю думку він адресував не Одноокому, а собі. А потім старший консультант згадав, що має невикористану двохмісячну відпустку. Ця згадка здалася йому одночасно і доречною, і смішною. Скорше смішною.
Інтерлюдія. Рим. Опівдні.
Паладин Храму обрав для зустрічі зі Стражем невеличке літнє кафе на Віа Оттавіано. З його майданчика було видно сіре громаддя Леонінського муру, що оточував Ватикан. Строката черга туристів тяглася вздовж муру до музейної брами. Паладин присів за кутовий столик і замовив ірландське віскі без тоніку. На майданчику майже не було відвідувачів. Лише дві старі німкені за сусіднім столиком пили каву й підсміювалися, розглядаючи
Спека підказала Паладинові сорт сигари. Він видобув з портсигара хрустку «Ноуо de Monterrey» і пірнув у її імбирно-шкіряні аромати. Насолоджуючись, Паладин не відразу зауважив наближення Стража і його супутника. Щоби привітатися, Паладин незгабно відвів руку з сигарою. Важкий ціліндрик попелу впав на столик, за котрим сиділи німкені. Ті замовкли і зміряли усю компанію недружніми поглядами. Страж чарівно посміхнувся стареньким:
— Entschuldigen Sie bitte! Mein Kollege ist so undeschickt [22] .
22
Вибачте, будь ласка. Мій колега такий незграба (нім.).
Одна з німкень відповіла посмішкою на посмішку:
— Oh, alles ist gut. Keine Sorgen. Wir sind genug feuerfest [23] .
Паладин, який не розумів німецької, під час цих перемовин розглядав супутника Стража, невисокого чоловіка з рудим волоссям і міцно стиснутими вузькими губами. Йому не сподобалися очі рудого: світло-прозорі, невиразні, «риб'ячі». У цих очах Паладин побачив холодну зосередженість, яка неприємно контрастувала з яскравим травневим сонцем, бадьорими звуками вулиці й запашним сигарним димом. Стражів супутник був наче шматком сірої криги, покладеним на літній лісовій галявині. Також важко було визначити його вік. Йому могло бути тридцять, могло й п'ятдесят.
23
О, все гаразд. Не треба перейматися. Ми достатньо вогнестійкі (нім.).
Страж і рудий замовили чай із льодом. ГІаладинові передалося напруження прибулих, вони, очевидно, налаштувалися на серйозну розмову. Можливо, це відчули навіть німкені, які швидко допили свою каву, розплатилися готівкою і пошкандибали в напрямі метро. Рудий провів їх недовірливим поглядом.
— Їхня камера була включена на зйомку чи мені лише здалося? — спитав його Страж.
— Так, принаймні в останні хвилини.
— Це зле.
Рудий лише знизав плечима. Паладин ще раз подивився на потік туристів, з яким злилися німкені. «Це вже занадто! — подумав він. — Може, вони такі підозрілі, бо старі розрахувалися кешем? І що з того?»
— І як ви прокоментуєте останні новини зі Східної Марки? — звернувся до Паладина Страж.
— Як прокоментую? — Паладин зауважив, що той не вважав за необхідне відрекомендувати йому свого супутника. — Напевне, так прокоментую: фірма-конкурент проявила себе.
— А ваші люди, навпаки, знову себе не проявили.
Паладин поклав сигару на попільничку. «Ага, значить, Коммодор не збирається обговорювати зі мною подальші дії. Він уже все вирішив, — зрозумів він. — А рудий, певно, є ще одним орденським Стражем, помічником Майстра Зброї. Представник Коммодора привів на зустріч помічника ката. Кого ж тоді запросить на офіційну аудієнцію сам Коммодор? Самого Майстра?» Вголос він сказав: