Богиня і Консультант
Шрифт:
— Богу дякувати, мущирить махметок, як у старі часи.
— А ти про старі часи звідки знаєш? — розсміявся Петро. — Тобі, козаче, скільки літ числено?
— Писарі числять двадесять.
— Знатна цифір… Любить тебе Сірко?
— Я не дівка, щоби мене любити.
— І то правда. — Петро сів за стіл, поклав на дошки здоровенні руки. — Кажеш, що передав мені отаман своє очільне слово… Добре. Поїмо саламахи, вдаримося чарками, і поїдемо ми з тобою, козаче, до Вовчого Тирла, запалимо там по люлечці, про все-все поговоримо.
— Отаманове діло вельми спішне.
— Спішне діло? — Петро повів пальцем, і на столі миттю з'явилася пузата сулія з чикилдихою [36] . — Три роки Сірко вакацьового [37] Реву не згадував — живий я чи пішов був до пекла — а тепер в нього до Реви таке діло
Харко хотів був сказати, що піст, власне, вже почався, але змовчав. Мовчазна чорноока Марта тим часом виставила на стіл чарки, миску з тертою саламахою, часник і шулики [38] . Джура сів за стіл напроти господаря. Козаки помолилися, випили. Жінки і діти залишили світлицю. У хаті запала тиша. Обличчя джури почервоніло.
36
Чикилдиха — різновид сивухи.
37
Вакацьовий — той, що перебуває за штатом, у відставці.
38
Шулики — коржики з медом і маком.
— Бач, козаче, — розпечатав застільну мовчанку Петро, — якщо добру чикилдиху трохи настояти на калгані й мухоморах, вона тебе одразу хапа, як кундель [39] за горло. За старих часів таку чикилдиху замішували по хуторах усюди, а тепер роблять лише просту сивуху. Аби лише очі залити.
— Сильна в тебе чикилдиха, — визнав Харко. — Я таку знатну напою останній раз вкушав у князя Ромоданівського ще на куряче свято [40] .
39
Кундель — степовий собака.
40
Куряче свято — День святих Козьми і Даміана 1(14) листопада.
— У Ромоданівського? А що ти робив у того упиря?
— Брали з хлопцями приправу [41] царську для товариства. Армати і до тих армат порохове зілля.
— Приправу брали? Ну звісно… — Петро перехилив другу чарку. — Якщо діло спішне, то кажи.
— Може, надвір вийдемо або до того твого тирла?
— У моїй хаті вражих вух немає.
— Але мені отаманом наказана вузька конфіденція [42] .
41
Приправа — боєприпаси, озброєння.
42
Конфіденція — секретність.
— Якої ж тобі треба вужчої, козаче? Око в око сидимо.
Джура задля чистого сумління озирнувся, потім перехилився через стіл і зашепотів, аж його дихання нагріло Петрові вухо:
— Коли отаман пропадав на Московії [43] , почалися злі діла. Хтось винищив до ноги планетниць і характерників, з якими радився отаман. Люди бачили чи то демона, чи то чорного лотра [44] , що вночі нападав на хутори. Він усіх яснобаченників та віщунів нищив безжально. Хлопці із хутірських хотіли його впіймати, але усі при тому загинули. Коли отаман повернувся, лишилися живими тільки діти планетниці Чернихи, які від матері перейняли Силу. Отаман на цих ділах добре знається. Він каже, що як знищать усіх яснобаченників, то залишимося ми перед демонами та зайдами беззахисні, і злі сили погублять Украйну. Отаман тих Черниченків сховав, але тепер сам він у поході й серце його неспокійне. Наказує він нам з тобою Черниченків відвезти на Тонку Воду [45] . Там теж живуть сильні характерники, і місце там тайне, лотрам неприступне. Всім маємо сказати, що їдемо, мовляв, до Савур-могили [46] , а самі Муравським шляхом поскачемо до Гнилого моря…
43
У 1672 році, за намовою щойно обраного гетьмана Самойловича, Сірка затримали росіяни і вислали до Сибіру. У 1673 році, коли турки почали загрожувати Лівобережжю,
44
Лотр — розбійник, горлоріз.
45
Тонка Вода — тепер ця коса між Сивашем (Гнилим морем) і Азовським морем називається Арабатською Стрілкою.
46
Савур-могила — природна гора в степу між річками Міус і Кринкою, древній кордон між Україною і Донщиною.
— То справа темна, — спохмурнів Петро. — Планетниці — то ж знані відьми. А характерники? Де ж там розбереш, де характерник, а де чорний відьмак? Сіркові, може, і вільно з ними ради радити та бави водити, а ми православні з діда-прадіда, пости тримаємо твердо… А як я відмовлюся?
— Отаман тобі передає, що є на тебе московська цидула з приказною печаткою.
— Яка така цидула?
— У ній писано, що ти був із Голошком і Страхом, коли вони шість літ тому московського посла у Дніпрі втопили [47] .
47
15 травня 1667 року низові козаки, розлючені підписанням Андрусівського договору про Вічний мир між Варшавою і Москвою, втопили у Дніпрі біля острова Скрабного російське посольство на чолі з царським стольником Єфімом Лодиженським.
— Брехня! — здоровань Рева змахнув зі стола половину посуду. — Мене тоді Васютенко [48] до гетьмана відіслав, не було мене на Січі!
— Як там насправді було, тобі краще знати, — твердо продовжував джура, не звертаючи уваги на буйство Реви. — Але цидула та вже від Трійці лежить у генерального писаря на розгляді. Її в канцелярії бачив сотник Полтавець і отаманові про неї сказав. У тій цидулі писано, що Голошка на Москві приказні допитували і він там на дибі кричав «слово і діло» і царевим людям показав на тебе, і на Місюню Захарченка, і на Івана Щавенка, і ще на багатьох, хто Єфімці-послові злозатєйно карачун поробив…
48
Остап Васютенко — кошовий отаман Запорізької Січі у 1667 році.
— Гаспидове рило! — проревів Петро, налив собі повну чарку, випив, потім ще одну. — Обмовив мене вражий потрох! Звів підлий наклеп! Я до гетьмана поїду і в Гадяч у полк поїду, там знають, що я в Брюховецького тоді був.
— Про Брюховецького тепер краще не згадувати, — зауважив Харко. — Та й хто там нині буде розбиратися. Заб'ють тебе, козаче, в залізо і відправлять до царських катів. А там буде лише твоє слово проти слова Голошкового. Он, Місюня, кажуть, вже подався на правий берег і мізерію свою та жінчину прихопив.
Важке мовчання зависло над столом. Чути було лише важке дихання Петра. Харко подумки молив Святі Сили, щоби ті додали здорованеві розуму.
— Що мені батько-отаман радить? — Рева тверезими очима подивився в обличчя Сіркового посланця.
— Радить тобі, козаче, довезти дітей Чернихи до Гнилого моря живими і здоровими. Якщо Бог поможе і ми їх таки туди доправимо, він тобі реверс [49] дасть про твою повну невинність у тій давній справі. Така зі слів отаманових є в сій теревені конклюзія [50] .
49
Реверс — письмова гарантія.
50
Конклюзія — останнє слово, резюме.
— Що за реверс?
— Поручиться він за тебе перед царем і гетьманом. Нарочитим [51] словом своїм поручиться.
— Так він сам тільки-тільки із Сибіру виліз.
— То тепер вже є неважливим. Чув, що турчин у Великій мечеті поратився [52] Москву спалити? Нині на Москві страх і рушення велике. Мури чинять, на баштові дахи свинець кладуть. Цар тепер на батька-отамана, як на святий образ, молиться.
51
Нарочитий — тут у значенні «значний, вагомий».
52
Поратився — поклявся.