Богиня і Консультант
Шрифт:
— За що його вигнали?
— Невідомо.
— Його вигнали рівні йому чи ті, які вищі за нього.
— Тобі у школі мали розповідати, що, на відміну від наших ковенів і на відміну від Ордену, у Шангріли є не тільки Старші, але й Вищі.
— Я знаю. Вони не люди.
— Вони не зовсімлюди, — виправив Діану Вчитель. — Вони не тільки бачать Світло, вони самі є частиною Світла. Вони мають споконвічне право карати і відмежовувати від Світла навіть спадкових Обраних. Вони не зобов'язані оприлюднювати своїх мотивів. Ніхто не може вимагати від них пояснень. Немає інстанції, де можна було б оскаржити їхні присуди.
—
— Так.
— Вигнання — це що?
— Заборона спілкування із ним для певного кола.
— Для усіх ковенів?
— Ні. Лише для посвячених Шангріли.
— Вони не говорять з ним?
— Вони уникають його. Туди, де приймають Вигнанця, ніколи не прийде посвячений з Тибетського Лона.
— А хтось із наших колись його бачив?
— Бачили, вісімнадцять років тому в Єгипті, але тоді він не розкрив ані свого Імені Сили, ані своїх вмінь, ані своїх знань. Він жив у пустелі самотньо і не прагнув спілкування. Здається, з ним розмовляли довірені Великого Ієрофанта. Але нічого з тих розмов не досягло Півночі. У Східній Європі він з'явився у дві тисячі третьому…
— І тоді він вже був не проти спілкування?
— Він і тоді був партизаном-одинаком. Люди Драгана розповіли нашим, що розенкройцери [101] у Празі принесли до Вигнанця тибетські медичні рукописи, але він навіть не став на них дивитися. Рукописи, до речі, були дуже давніми і цікавими…
— Звідки стало відомо, що Одноокий є його учнем?
— Одноокий не його учень. Ізгой, наскільки ми розуміємо, найняв Одноокого.
— То Одноокий лише найманець?
101
Розенкройцери — послідовники Християна Розенкройцера, стародавня громада таємних гностиків-медиків, яка виникла у першій половині сімнадцятого століття.
— Так.
— Ізгой не має учнів?
— Ми не знаємо про це достеменно. Про Одноокого нам вперше повідомив Старший Драган. Одноокого бачили разом з Вигнанцем у Чорногорії. Драган припускає, що там вони з невідомої нам причини потурбували гніздо системників [102] . У Подгориці [103] тоді знаходили вбитих сатаністів. Було знищено навіть одного з їхніх лідерів. Поліція не знайшла убивць.
— Одноокий привів до Вигнанця дівчинку-телепатку. Менталку, не слабшу за Софію.
102
Системники — одне із найбільш агресивних і суспільно активних відгалужень європейської лінії люциферіанської секти «Храм Сатани». У Східній Європі, Австрії і країнах Балканського півострова системники тісно пов'язані із контрабандистами, «чорними хірургами»-трансплантаторами і торгівцями людьми.
103
Столиця Республіки Чорногорія.
— І, можливо, він знайшов Камінь.
— Можливо, — Діана подумала, що дарма образила Одноокого. — Цінний найманець…
— …У якого мудрий Наставник.
— Чим я маю переконати ізгоя?
— Скажеш від мого імені, що, на відміну від Старших ковену Алатара,
— Він мені повірить?
— Не знаю. Але ти маєш повноваження сказати це Вигнанцеві від мого імені і від імені всіх Старших ковену Тага. Звертайся до нього шанобливо, як до чинного Старшого. Під час розмови можеш титулувати його «Владикою». Я дозволяю.
— Я дякую вам, Учителю, і Раді Старших за цю високу довіру. А Софії відомо про ці мої повноваження?
— Так.
— І вона виконуватиме усі мої накази?
— Так.
— Мені потрібен особливий знак моїх повноважень.
— Першу частину цього знака накреслять на твоєму тілі. На твоєму бездоганному тілі, воїтелько, — сказав Учитель і, вдоволено примруживши очі, додав: — А тепер, дівчинко моя, нахили своє вушко до мене, і я повідомлю тобі другу частину знака.
Частина ІІІ. Піт Творця
Яра поставив чотиримісний пластиковий намет на березі лісового озера, недалеко від того місця, де він облаштував сховок із документами, зброєю і грошима. Тільки тепер він дозволив собі відпочити і миттєво заснув. Мітелик з Індиго залишилися сидіти біля ватри. Одяг старшого консультанта вбирав лісову вологу, а вогнище гріло лише один бік. Індиго дивилася на золоті спалахи полум'я і перевертала грань патичком. Валерію Петровичу залишалося тільки заздрити її спокоєві. Сам він постійно совався: якісь комахи заповзли йому під манжети шкарпеток і намагалися напитися свіжої крові. Але йти до намету, де хропів Одноокий, йому теж не хотілося.
— Покажіть мені Камінь, — раптом попросила дівчина.
— Обійдешся.
— Ви на мене образилися?
— Ні, не образився, але я не розумію, чому ти нічого мені не розповідаєш. Я хочу знати, що все ж таки сталося у моїй квартирі? Хто приходив туди по тебе?
— Таж нічого у вас там не сталося, — мала вдарила патичком по вуглинах, і у повітря злетіло сузір'я помаранчевих іскор. — Все там добре. Приходила ота ваша шльондра.
— У якої голова «непрозора»?
— Так.
— Ти її відчула?
— Так.
— Вона була сама.
— Ні, з нею був чоловік.
— Теж «непрозорий».
— Ні, я могла бачитийого думки. Тому й встигла втекти.
— І що він там думав?
— Він мене увесь час боявся, бо шльондра попередила його, що я вмію бачити. Він був озброєний і хотів зробити мені укол, щоби я втратила свідомість.
— Він лікар?
— Він вчиться на лікаря. Його ім'я Анатолій. Шльондра йому наказувала, а він усе виконував, хоча дуже боявся. Вона йому страшенно подобається, він постійно про неї думає. Вони спочатку не знали, хто є в квартирі.
— А потім?
— Вона теж вміє відчувати, але не бачить думок.
— Ти казала, що втекла через вікно. Але як…
— У сусідній квартирі йде ремонт.
— Так, там ремонт.
— Там на кухні було відчинене вікно, я з балкона перелізла туди і там перечекала. Та шльондра не відчула, що я у сусідній квартирі, але відчула, що у вашій квартирі нікого не має.
— Як вона це відчуває?
— Її, напевне, навчили. Такого кожен може навчитися, це нескладно.