Богиня і Консультант
Шрифт:
Яра теж привітався, і Наставник провів його до будиночка Тут, серед котушок із пожежними рукавами і пожовтілої наочної агітації, вони й повели розмову. Одноокий розповів про свої пригоди у рідному місті, про зустріч з амазонкою і про знайдення Каменя.
— Покажи мені його, — наказав Вигнанець.
Він прийняв до своїх рук реліквію, тихо шепочучи мантру Тари-Дролми, і довго дивився в червоні глибини Каменя. Потім повернув його Ярі. Той запитав:
— Ви казали, що маєте уважно його вивчити. Але відразу повертаєте Камінь мені. Щось не так?
— Я уважно вивчив його на твоїх очах, — відповів Вигнанець. — Я вже
— Вибачте, Наставнику, за моє невігластво. — Яра склав руки на знак поваги до знань мага. — Я хочу вас про щось запитати.
— Питай, Мігчиже.
— Цій реліквії дійсно кілька тисяч років?
— Так.
— Вона старша за єгипетські піраміди?
— Старша. Камінь є сучасником епохи панування мамонтів і останнього льодовика.
— А хто його в той час так вміло відшліфував?
— Це зроблено було набагато пізніше, в Ірані. А за Доби Праматерів, на Півночі, він, швидше за все, зберігався необробленим. Але навіть у Тибетському Лоні не відають, як і за які заслуги шаманка Йіма з племені Рі отримала цю святиню. Це велика таємниця Темних тисячоліть.
— Чому їх називають «темними»?
— Небо тоді потьмяніло від пилу після падіння останнього великого метеориту і підземних вибухів у Поясі Вулканів. Зими тоді були довгими і лютими, північні землі вкрила крига. Багато людських племен вимерло, поширилися жорстокість і людожерство. Це були погані часи. На Півночі від Балтійського моря до Сибірської льодової пустелі залишилися живими ледве три тисячі людей із п'яти родів: Вайа, Рі, Есікі, Ома і Тубір. Так написано у Книзі Печер.
— Індиго вміє розмовлятиз Каменем, — сказав Одноокий, розглядаючи плакат на стіні, що закликав бути уважними при підключенні до побутових приладів газових балонів. — Перед тим як я залишив її, вона дві доби не відривалася від Каменя, щось йому шепотіла.
— Вона — «датен», посередник, опора ритуалу. І свого часу стане великою жрицею, достойною запису до Переліку Сущих.
— Вона сказала мені… — Яра затнувся, ніби добираючи правильні слова.
Вигнанець допоміг йому:
— Вона сказала про мене щось погане, так?
— Ви читаєте думки, Наставнику. Так, — підтвердив Одноокий. — Вона чомусь назвала вас Кощієм і сказала, що від Кощіїв жінки не народжують.
— Напевно, ти подумав, що ми з Індиго могли б стати родоначальниками відродженого ковену Курана. А вона прочитала твої думки і відкинула таку можливість.
— Так, я подумав, — Яра збентежено подивився на того, хто колись носив титул Сейсалбулон — «Дім Правди».
— Вона не збрехала, Мігчиже. Мені не суджено стати батьком її дітей. Тобі, до речі, теж.
— Я ніколи себе не мав на увазі… І не маю.
— Ти сказав, — кивнув Вигнанець.
— А хто стане… батьком її дітей?
— Камінь підкаже їй.
— Коли?
— Прийде час. — Вигнанець примружив очі.
— А що означає «Кощій»? У наших казках це такий неприємний персонаж.
— Це дуже давня назва. У російській мові вона споріднена із словом «кощунство». Кощіями колись називали жерців-ягинів, які залишали свій ковен та своє Коло і починали практикувати темні ритуали — кощуни — для досягнення влади і безкінечного продовження свого життя. Деякі з тих кощіїв залишили помітний слід у світовій
— Але ж ви не практикуєте темні ритуали, а навпаки…
— Я залишив свій ковен, тепер я — вигнанець, місан-агпа. Формально я і є кощієм. Думаю, що саме Камінь Бау підказав їй це слово. Це добре. Значить Камінь поступово настроюється на її ментальне поле… Колись тутешні послідовники Богині мали багато проблем із сарматськими і половецькими кощіями. Це слово глибоко врізане у пам'ять Каменя. Звідти, напевне, й оті ваші казки.
— Що нам далі робити?
— Зараз вам треба якнайретельніше сховатися від Ордену і східних ковенів. Пізніше, коли Камінь підбере для Індиго ягина-родоначальника, ми разом вирушимо до древніх центрів Сили, в степи. Тільки там земля дає Верховній Жриці Курана натальну енергію [111] .
111
Натальна енергія (mthu) — у містиків так називається особлива вітальна сила, необхідна для народження містично обдарованих дітей.
— Нас там шукатимуть.
— Якщо східні ковени і Орден вже тепер почнуть війну між собою, вони скоро вичерпають сили. Ми повинні вичекати. Час працює на нас.
— Але та дівчина згадувала Майстра Зброї. Вона казала, що ця людина варта цілої армії. Він дійсно такий крутий?
— Якщо він справжнійМайстер Зброї, а не просто керівник силового підрозділу Ордену з гучним титулом.
— А якщо справжній?
— Тоді він дуже небезпечний. Але останній зі справжніх Майстрів Зброї, як мені розповідали, чи то помер, чи то загинув у Колумбії півстоліття тому. І я не чував, щоби з'явився новий.
— Якщо він загинув, значить, його таки можна подолати?
— Можна. Але для цього потрібні досвідчені бійці й сильні менталіки.
— Ми б з вами могли перемогти такого?
— Ні, — твердо відповів Вигнанець, і вилиці його ледь помітно напружилися.
— Такого супербійця, напевно, важко підготувати? — припустив Одноокий.
— Справа не у підготовці… — маг торкнувся двома пальцями лінії над переніссям. — Колись ми й про це поговоримо, але не тепер. Тепер у нас є важливіші проблеми, а надто довгі розмови сам на сам можуть викликати зайву цікавість тих місцевих, для яких я лише непитущий механік. Нам з тобою, зокрема, треба добре подумати, як надалі гарантувати безпеку нашої дівчини і дати їй спокійно поспілкуватисяз Каменем.
— Я маю щодо цього кілька пропозицій, — повідомив Одноокий, розгортаючи на столі карту.
Прочитавши щоденник професора Адамчука до кінця, Валерій Петрович відчув розчарування. У нотатках, які закінчувалися датою 12 січня 2005 року, він не знайшов інформації, яка б могла наблизити його до ідентифікації особи нардепа С. та до тих, хто стояв за тим добродієм. Більшість записів містила в собі роздуми професора про шляхи становлення національної еліти, уривки з віршів, суперечки з сином плюс саморобні коментарі до «Велесової книги». Лише три записи були варті уваги: