Бомба для голови

Семенов Юлиан Семенович

2

— Майстре! — покликав Люса його асистент, заглянувши в номер не постукавши. — Світло поставили, акторів привезли, ждуть вас.

— Добре. Йду. Спасибі.

Люс хотів дописати листа після зйомок, але зрозумів, що працювати йому доведеться цілу ніч, вранці треба буде дещо дозняти на вулицях прихованою камерою, потім ще одна невеличка зйомка — хлопця, який виїхав із Західного Берліна, а потім зразу ж додому. Отже, подумав Люс, дописувати йому буде ніколи. Зійшовши вниз, він попросив портьє кинути конверт

у поштову скриньку.

Сьогоднішню нічну зйомку призначили в барі готелю. Сходи, які вели в бар, покрили люмінесцентною фарбою, і Люс, ідучи вниз, раптом йдчув себе як у дитинстві, коли вони гралися в індійців. Поєднання червоного, синього й білого кольорів завжди асоціювалося втому з кінокартинами про індійців. До війни в Німеччині часто показували американські картини про індійців, супроводжуючи демонстрацію вступними титрами про те, як янкі пригноблюють корінне «арійське» населення Америки.

…Акторів, яких привіз йому асистент, Люс не знав. Дві жінки і два хлопці. «Мабуть, з театру;— вирішив Люс. — Вони аж надто напружено розглядають камеру. А взагалі, добре, що їх ніхто не знає. Мені й потрібні такі люди в цій картині, нікому не відомі».

— Добрий вечір, панове, — сказав він, — пробачте, що я затримав вас.

— Добрий вечір, — незграйно відповіли актори.

«Чорненька дівчина нічогенька, — відзначив Люс. — Мабуть, вона підійде більше за інших. Друга занадто вродлива і хтива. Випещена коняка, а не жінка. Чоловіки не дуже годяться. Георга завжди тягне на «еталони». Неодмінно, щоб два метри, широкоплечий і чарівна усмішка. Такі чоловіки хороші у вестерні або в ліжку, в мене вони дисонуватимуть з відзнятим матеріалом».

— Мій асистент, — сказав Люс, — уже, мабуть, розповів коротко про ваше завдання в сьогоднішній зйомці?

— Так.

У барі було темнувато. Після того як попробували світло і сліпучі голубі софіти тисячократно відбилися в дзеркалах, очі насилу звикали до сутінок. Люс хотів ще раз подивитися, як поставлено світло, але Шварцман, його продюсер, був початкуючим бізнесменом, грошей у нього було мало, і тому доводилося економити й на електроенергії, і на кількості відзнятих дублів. А втім, Люс терпів це, бо Шварцман не втручався в зйомки, не давав порад, як водиться, і не просив узяти на роль героїні свою дівку.

— І про наш метод ви також знаєте? — спитав Люс акторів.

— Ні, майстре, — сказав за них Георг. — Я думав, що про це краще розповісте ви.

— Розумно. Я просив би вас, колеги, — Люс усміхнувся акторам своєю несподіваною обеззброюючою усмішкою, — забути на час сьогоднішньої спільної роботи, що ви з театру. Ми знімаємо фільм у якійсь мірі експериментальний, фільм-пошук. У нас немає акторів. Власне, ті актори, які допомагають нам у роботі, — це просто наші однодумці, товариші по зброї. Сьогодні в цьому барі зберуться бабусі й дідусі із «асоціації боротьби за чистоту моралі і святість любові». Це філіал нашої західно-берлінської штаб-квартири», Вн маєте змогу розмовляти з ними про те, що непокоїть вас, ваше покоління. Я не хочу готувати вас до зйомок, щоб не було заданості, щоб не поперла режисура. Ви розумієте?

— Я розумію, — першою озвалася «коняка» й чарівливо усміхнулася Люсу.

«Точно, — сказав він собі. — Я був певен, що вона озветься перша. Чому вродливі, випещені актриси вважають своїм обов’язком переспати з режисером? Мана якась…»

— Ну й чудово, — сказав Люс. —

Уявіть собі, будь ласка, що я — старий чоловік з тієї «асоціації святої любові». Нічого звучить, правда ж? Починайте розмовляти зі мною. Георг, засвітіть на кілька хвилин світло, і нехай приготують звукозапис. Ну, — він повернувся до високої красивої актриси, — прощу вас.

— Скажіть, ви кохали тільки один раз у житті? — спитала вона з придихом, трохи нахилившись, щоб Люсу було видно її великі груди в низькому вирізі плаття.

— Звичайно. А ви?

— Я? — жінка розгубилася.

— Так. Ви.

— А хіба мене теж запитуватимуть? Я думала, що тільки я ставитиму запитання, як на телевізійних шоу.

— Ні, чому ж… Вам, напевне, ставитимуть запитання, причому найнесподіваніші.

Люс не хотів говорити акторам, що старики, які зберуться тут, зовсім не такі вже й ніжні, рожеві божі квіточки, якими вони здавалися. Всі чоловіки в цій асоціації в минулому були активними членами НСДАП, і більшість із них працювали в міністерстві пропаганди і в партійній канцелярії Гесса й Бормана, займаючись проблемою створення «нової моралі» для тисячолітнього рейху. Люс задумав цю зйомку досить ризиковано: він сподівався, що старики поведуть свою «пропагандистську роботу», не зустрічаючи опору від акторів, які за своєю професією «підігрують» на майданчику партнерові, а не сперечаються з ним. Потім, думав Люс, коли старики закінчать свої монологи, він підмонтує хроніку: він дасть кадри, де були зняті ці старички, в пору їхньої молодості, коли вони ратували за чисту любов арійців, яким заважають втілювати в життя їхні великі ідеали більшовики, слов’яни, євреї й цигани.

— Так, — сказав Люс, — добре. Почнемо спочатку? Пробачте, як вас звуть?

— Інгрид.

— Дуже гарне ім’я, — посміхнувся Люс. — Отже, моє запитання: «А хіба ви…»

— Так-так, пам’ятаю, — швидко відповіла актриса.

«Готувалася, дурепа, — зрозумів Люс. — Весь той час, поки міняли плівку в диктофоні, вона болісно готувалася до відповіді».

— Я кохала двічі, — сказала Інгрид.

— Ви певні цього? Саме двічі? А не тричі?

— Саме двічі. Мій наречений розбився на скачках, він був наїзником. Я дуже кохала його. І зараз я люблю одного чоловіка, який схожий на мого першого коханого. Він такий же благородний, чистий, ніжний…

— Може, все-таки, — наполягав Люс, — ви любили тільки один раз — того, першого, який загинув? Може, ви й тепер ще любите його в образі іншої людини?

Актриса зітхнула й погодилась:

— Мабуть, ваша правда.

«Ідіотка, — подумав Люс. — Її йе можна залишати в фільмі. Я пущу її на затравку, старики почнуть торжествувати перемогу, і тоді вже мені доведеться взяти в них кілька інтерв’ю. Треба попередити Георга, щоб він знімав мене зі спини, коли я відійду від камери».

— Дякую вам, Інгрид, — сказав Люс. — Усе дуже добре. Тепер попрошу вас, фрейлейн…

— Крістіна Ульман.

— Будь ласка, Крісті, — попросив Люс.

…Худенька, в довгому чорному светрі й поношених джинсах, Крібтіна сіла навпроти Люса, і очі її — довгасті, чорні — примружилися зло й очікувально.

— Ви брешете, — сказала вона неквапливо, — коли говорите нам про високе, святе й чисте кохання. Тепер такого кохання не може бути.

— Чому? — спитав Люс і напружився. Він відчув, що ця дівчина може розпочати сутичку.

— Тому, що ваше покоління вбило кохання!