Бомба для голови
Шрифт:
— Стоп! — сказав Люс. — Дякую, Крісті! Далі не треба. Зараз ми стріляємо вхолосту. Отже, колеги, повна розкутість, ви — господарі майданчика, сміливо приймайте дискусію, але не перебивайте співрозмовників, дайте їм сказати те, що вони хочуть сказати, добивайтесь їхньої прихильності. Чоловікам доведеться розмовляти з бабусями. Бабусі люблять сентиментальність — не забувайте про це…
— Добрий вечір, дами й панове, — першим заговорив високий актор, — моє ім’я Клаус фон Хаффен.
— Будь ласка, пане фон Хаффен.
— Ваше ім’я?
— Ільзе Легермайстер.
— Фрау Легермайстер, мене цікавить тільки одне запитання, — сказав актор добре поставленим голосом, справжнім «хохдойчем».
Люс завмер від щастя, припавши до камери: бабуся дивилася на двометрового красеня з неприхованою хтивістю. Люс плечем відтер Георга від камери і наїхав трансфокатором на обличчя старої.
Актор вів далі:
— Моє запитання просте, і ви, напевне, здогадуєтесь, яке воно буде. Скільки разів у житті ви кохали?
— Один раз.
— Ви кохали вашого чоловіка?
Старий, що сидів біля фрау Легермайстер, посміхнувся, а старенька, не повертаючись до нього, немов прилипла поглядом до актора.
— Так, — відповіла вона і злегка кивнула праворуч, — мого чоловіка.
— Вам ніколи не подобався інший мужчина?
Стара обернулася до чоловіка. Вона дивилася на нього якусь мить, очі її були виразні, і раптом вона посміхнулася довгими фарфоровими зубами, з чітко окресленими золотими прокладками.
— Ні, — відповіла вона, — я любила тільки мого милого Паульхена.
— Ваш чоловік здавався вам взірцем з усіх поглядів?
— Так. Він був чудовим літератором, батьком і громадянином.
— Пробачте, фрау Легермайстер, але я маю поставити вам ще одне дуже потрібне запитання: чи був ваш чоловік зразковим чоловіком? Мужчиною, точніше кажучи?
— Пане фон Хаффен, це мене ніколи не хвилювало. Для мене завжди було головним духовне в коханні, а не брудне, плотське…
Люс відчув, як затрясся від стримуваного сміху асистент, — вони сиділи біля камери, притулившись один до одного, і Люс штовхнув його ліктем.
«Чудово, — радів Люс, — було добре видно, як вона брехала. Це удача».
Потім на маленьку сцену, де завжди виступав джаз-банд, вийшла Інгрид.
— Яким повинно бути чисте, високе кохання? — спитала вона старого, що сидів за столиком самотньо.
— Справжнє кохання, — відповів старий, пожувавши синіми губами, — має бути довірливим, ніжним і трепетним.
— Пробачте, ваше ім’я? Телеглядачам цікаво знати ваше ім’я…
— Освальд Рогте.
— Пане Рогге, що таке довірливе кохання?
— Як би вам краще пояснити, — зітхнув старий. — Це коли з першого погляду… Навіть не знаю, як пояснити…
— Вашої дружини нема на нашій зустрічі?
— Нема.
Інгрид спохмурніла, люб’язна посмішка зникла з її обличчя, і вона раптом запитала:
— Як ви думаєте, пане Рогге, чи можна зберегти кохання після зради? Випадкової, безглуздої… Непотрібної…
— Ні, — відрізав Рогге. — Це неможливо.
— А що ж тоді робити людині, яка кохає, але яка через певні обставини стала… грішною…
— Про це треба було думати раніше.
— Кохання не визнає милосердя? — спитала, Інгрид.
«Я все-таки негідник, — подумав Люс. — Що за манера — зразу складати уявлення про людину з перших двох фраз? Це злочин — дозволяти собі погано думати про людину, не пізнавши її по-справжньому. Фашизм, та й годі. Хіба я міг припустити, що вона поставить таке чудове запитання? Проте Нора вирішить, що я придумав їй це запитання після того, як провів з нею ніч».
— Кохання — це саме милосердя, — відповів Рогге, — але, щоб зберегти кохання, милосердя й чистоту стосунків, треба бути нещадним до тих, хто зрадив.
— Я не хочу вам вірити, — сказала Інгрид, і на її очах виступили сльози, — нема чоловіків, які не зраджують своїх жінок! Нема! Я таких не зустрічала! Всі чоловіки зраджують, тільки одні це роблять, як тварюки, а інші поводяться, як чесні люди, — не обіцяють раю і не клянуться у вічному коханні!
— Я протестую! — сказав високий, міцний ще, хоч і сивий як лунь, чоловік і підвівся з свого місця. — Ми думали, що кіномистецтво хоче допомогти нам у вихованні молодих германців, а тут ми бачимо спробу опорочити ідеали!
Люс почав кусати нігті: він кусав нігті з горя і від радості Він знав, що це жахливо. Нора шпетила його, твердячи, що нігті кусають тільки ті чоловіки, яким судилося. стати вдівцями; він знав, як це гидко, але він нічого не міг з собою вдіяти. Зараз була радість — неждана-негадана, він навіть не міг мріяти про таке щастя: говорив Іоахім Гофмайєр, колишній радник Геббельса по роботі з молоддю.
В Люса були архівні кінокадри, в яких Гофмайєр виступав перед активом гітлерюгенду і давав вказівки, як і від чого слід уберігати молодь, що треба протиставляти розтлінній більшовицькій і англо-американсьКій пропаганді.
Люс не думав, що до Гофмайєра підійде Крістіна. А вона йшла до нього, підтягуючи за собою, як шлейф, провід мікрофона.
— Неправда! — вигукнула вона. — Ніхто не збирається виступати проти ідеалів чистого кохання! А втім, я не розумію, як можна ділити кохання да «чисте» й «нечисте»?!
У залі зчинився галас. Благовидні бабусі почали гамселити по столиках важкими пивними кухлями.
— Найчистіше можна опорочити! — перекриваючи галас, вела своє Крістіна. — Можна! Даремно ви так кричите! Виходить, ви боїтесь мене, якщо не даєте мені говорити!