Божі воїни
Шрифт:
— Побив брат Прокоп хрестоносців! Під Таховом! Наголову розбив, розгромив!
— Була вирішальна битва?
— Яка там битва! — крикнув поруч тип, який вибіг, видно, прямо від цирульника, з наполовину намиленим обличчям. — Яка там битва! Утекли! Папісти втекли! Куди очі бачили! У переляку!
— Кинули все! — завив якийсь збуджений челядник. — Зброю, гармати, добро, харчі! І втекли! Утекли з-під Тахова! Брат Прокоп переміг! Чаша перемогла!
— Що ви говорите? Утекли? Без битви?
— Утекли, утекли! А коли втікали, наші страшенно їх посікли! Тахов оточений, пани з ландфриду обложені в замку! Брат Прокоп розбиває мури бомбардами, не сьогодні-завтра здобуде місто!
— Цитьте! Цитьте всі! Іде брат Ян!
— Брат Ян! Брат Ян! І райці!
Ворота ратуші відчинилися, на сходи вийшла група людей.
На чолі йшов Ян Рокіцана, проповідник з костелу Марії Перед Тином, невисокий, із шляхетним, щоб не сказати — натхненним обличчям. І нестарий. Провідному на той час ідеологу утраквістської революції було тридцять п’ять років, він був старший від Рейневана на десять. Біля свого славетного учня йшов, хапаючи ротом повітря, Якобеллус Стршиборський, університетський наставник. На півкроку ззаду тримався Пітер Пейн, англієць з обличчям аскета. Далі йшли райці Старого Міста — кремезний Ян Велвар, Матей Смоларж, Вацлав Гедвіка. Та інші.
Рокіцана зупинився.
— Брати Чехи! — крикнув він, піднімаючи обидві руки. — Пражани! Бог із нами! І Бог над нами!
Ревіння юрби спочатку піднялося, потім опало, стихло. Дзвони костелів один по одному переставали бити. Рокіцана не опускав рук.
– Єретиків, — крикнув він ще голосніше, — переможено! Тих, хто спаплюжив Святий Хрест, накладаючи його з намови Риму на свої злодійські обладунки! Спостигла їх кара Божа! Вікторія з братом Прокопом!
Люди заревіли в один голос, закричали “Віват!”. Проповідник утихомирив їх.
— Хоча зійшлися сюди, — тягнув далі він, — орди пекельні, хоч простягайся до нас закривавлені лапи Вавилону, хоч знову загрожувала злоба римського антихриста істинній релігії, Бог над нами. Володар Небес підняв свою длань, щоб знищити вражу силу! Той самий Господь, який потопив війська фараона в Червоному морі, який змусив утікати від Гедеона незліченні війська мідіянітян! Господь, який протягом однієї ночі побив через свого янгола сто вісімдесят п’ять тисяч асирійців, той самий Володар Небес уразив страхом серця наших ворогів! Як війська блюзніра Санхеріва втікали з-під Єрусалима, так розтривожена папістська зграя утікала в паніці з-під Стршибора і Тахова!
— Як тільки побачили, — тоненько завторив йому Якобеллус, — диявольські слуги знак Чаші на хоругвах брата Прокопа, коли почули хорал Божих воїнів, розбіглися в паніці, так, що двох укупі не залишилося! Були наче кукіль, що його вітер розносить!
— Deus vicit! — закричав Пітер Пейн. — Veritas vicitі! [40]
— Te Deus laudamus! [41]
Юрба заревла і завила. Так, що Рейневанові аж заклало вуха.
40
Бог переміг! Істина перемогла! (лат.).
41
Тебе, Боже, хвалимо! (лат.).
Того вечора, четвертого серпня 1427 року, Прага гучно і гамірно святкувала перемогу. Пражани шаленим спонтанним празникуванням прощалися з тижнями страху й невпевненості. Співали на вулицях, танцювали навколо вогнищ на площах, веселилися по садах та на подвір’ях. Побожніші вшановували
І по всій Празі веселилися. Піднімали тости на честь мужнього Прокопа Голого і Божих воїнів та на погибель хрестоносцям, які втекли з-під Тахова. Особливо ж вождеві хрестового походу, Отто фон Цігенхайну, архієпископові Тріра, бажали, щоби по дорозі додому він здох або принаймні розхворівся. Співали нашвидкуруч складені куплети про те, як, побачивши Прокопові хоругви, папський легат Генріх де Бофорт зі страху напаскудив у гачі.
Рейневан приєднався до забави. Спочатку на Ринку Старого Міста, потім разом із випадковою — і досить численною — компанією перемістився на Перштин, до корчми “Під Ведмедиком” поблизу костелика святого Мартіна в Мурі. Потім розохочене товариство перейшло у Нове Місто. Забравши по дорозі кількох пиячків з цвинтаря біля Діви Марії Сніжної, учасники забави вирушили на Кінський базар. Тут по черзі відвідали два шинки: “Під Білою Кобилою” та “У Мейзліка”.
Рейневан вірно тримався товариства. Він і сам, що й казати, мав охоту веселитися, святкувати, щиро тішився таховською перемогою, та й менше непокоївся про Шарлея. Маршрут йому підходив: адже він мешкав на Новому Місті. А на Сукенницьку, до аптеки “Під Архангелом”, де сподівався зустріти Самсона Медка, піти не міг. Від цього наміру він відмовився остаточно. Він боявся наразити таємний заклад на спалення, а чеських алхіміків і магів — на деконспірацію. І на ще гірші речі. А ризик був. У веселому натовпі “Під Кобилою” перед його очима кілька разів промайнула сіра постать, сірий каптур і сіре обличчя шпика. Флютик, як з’ясувалося, не відступав ніколи.
Тож він веселився, але ощадливо, не переборщував з пиятикою, хоча магічні відвари, які він вживав на Сукенницькій, робили його стійким до різноманітних токсинів, у тому числі й до алкоголю. Однак врешті-решт він наважився покинути товариство. Забава “У Мейзліка” вже доходила — а частково навіть дійшла — до етапу, який Шарлей називав “вино, спів, блювання”. Жінка була виключена з переліку зовсім не випадково.
Рейневан вийшов на вулицю, перевів подих. Прага стихала. Звуки гучних забав потрохи починали поступатися хорам надвлтавських жаб і цвіркунів з монастирських садів.
Він пішов у напрямку Кінської брами. З корчем і пивничок, повз які він проходив, долітали кислі запахи, розлягався брязкіт посуду, дівчачі верески, уже дещо сонні рики й дедалі більш незлагоджені співи.
J'a reznik, ty reznik, oba reznici Pudem za Prahu pro jalovici Jak budu kupovat, ty budes smlouvat Budem si patenky hezky namlouvat!Повіяв вітерець, приносячи запах квітів, листя, шламу, диму та бозна-чого ще.