Брати грому
Шрифт:
Перевершив усіх у стосунках з ведмедями Сибіряк — Білінчук Василь. Якось з невеличкою групою повстанців Сибіряк наткнувся на пораненого на міні ведмедя. Бурий стікав кров’ю і майже не подавав ознак життя. Добросердому здорованеві Сибірякові шкода стало звірини. Кілька кілометрів з-під Чорногори ніс пораненого звіра до повстанського табору. Якимось дивом зумів виходити тварину. Ведмедисько так прив’язався до свого рятівника, що бігав за ним, мов собака. Навіть перед фотоапаратом позував разом із Василем. Історія настільки дивовижна, що повірити важко. Але є очевидці. А найголовніше — є світлина!
Сотня оперує на знайомих теренах. Маю постійний контакт з Вихором, Спартаном, Галайдою… Кілька разів зустрічався з Борисом, Недобитим. Спільно складаємо
Постійно зводимо дрібні бої з ворогом. Часто допомагаємо районним боївкам розбивати станиці стрибків. Підсобляємо есбістам у ліквідації більшовицької аґентури. Сотня налічувала на середину літа сорок восьмого року лише сорок стрільців. Кістяк її становили Тигр, Чернець, Грім. Скалу й Козачка скерували для теренової праці. На дев’яносто відсотків стрільці озброєні радянськими автоматами й карабінами. Легше роздобувати для них набої. Допомагали, заслані організацією, стрибки. Забезпечували повстанські відділи амуніцією, частково зброєю. Ці люди ризикували життям нарівні з повстанцями, які перебували в лісі. Велося тим підпільникам важче, бо сприймали їх довколишні як більшовицьких вислужників. У Спасі за дорученням окружного проводу начальником стрибків став демобілізований з Червоної армії через поранення Микола Симотюк. Узяв собі до помочі надійних хлопців. Стрибкував також Іван Симотюк, у батьковій хаті якого знаходилася криївка окружного проводу. Вони всіляко допомагали повстанцям. Здійснювали розвідку, повідомляли про облави і засідки. Як не лютували енкаведистські верховоди з Коломиї, нічого не могли вдіяти супроти відважних підпільників.
Часто влаштовуємо на лісових стежках засідки на більшовицьких карателів. Нерідко й самі втрапляємо в енкаведистські засідки. Великих боїв сотня уникає, щоб зберегти людей. Рейдуємо по селах, охороняємо пропагандистів під час виступів. Стрільці переносять друкарську техніку, харчі… Квартируємо в лісі поблизу сіл. В хатах не ночуємо, щоб не наражати на небезпеку господарів. Глибоко в гори ходили рідко, бо не було потреби. Безперервно проводиться вишкіл повстанців для подальшої праці в теренових організаціях — пропаганді, безпеці, зв’язку…
У звичних клопотах промайнуло літо. З приходом осені розпочали підготовку до зими. Провідники будь-яких рангів облаштовували для себе криївку власноруч. Так було надійніше й безпечніше. Кожен підпільник мав достатній досвід у цій справі.
Частина стрільців, вихідців з Городенківщини і Снятинщини, відійшла за наказом окружного проводу в збройне підпілля у рідних теренах. Інші поки що залишалися в Карпатах у сотні. Проте навесні сорок дев’ятого всі мали перейти в СБ. Для командирів на весну заплановані курси для подальшої праці в СБ. Провадитиме їх провідник СБ Косівського надрайону Недобитий. Два роки тому я уже пройшов ознайомчі курси в Залізного. Цього було достатньо, аби знати, як поводити себе у ворожому середовищі, що робити із захопленими аґентами, як самому не втрапити у тенета ворожої контррозвідки. Проте їх було недостатньо для надрайонного провідника СБ. А саме на цю посаду готував мене окружний провідник Борис. Майор Недобитий мав посісти на Буковині пост окружного провідника СБ. Я ж переходив на його місце. Недобитий — добрий правник, досвідчений адвокат. Мав уже кілька років практики праці в СБ. Тому посада окружного есбіста цілком підходила йому. Частину стрільців своєї сотні я мав набрати до власної боївки, решту направити в районні боївки. Отакі були плани окружного проводу на рік прийдешній.
Зиму із сорок восьмого на сорок дев’ятий ми мали провести в криївці разом із Ченцем та Чабаном.
Пізніше на допиті слідчі вельми цікавилися бункером. Відповів, що знаходиться на Рокиті у микуличинському напрямку. Там проходила лінія фронту і бункерів-бліндажів на горі, хоч греблю гати. Мабуть, більше сотні набереться. Назвав слідчим навіть орієнтири. Дві високі, товсті сосни і малий бук. Повірили — не повірили, але перевіряти їздили.
З продуктами тогочасно проблем не було. М’ясо мали консервоване, ковбасу, залиту смальцем. Сухарів також предостатньо. Наносили двотижневий запас води.
Після того, як мене захопили більшовики, Ґеники вдома не ночували. Побоювалися, що нагрянуть москалі. Проте з часом зрозуміли, що я не «розколовся». Повернулися додому. Родина Ґеників вдячна мені, що не видав їх на тортурах. Я їм також довічно зобов’язаний. У п’ятдесятому році Антона Ґеника видав більшовикам зрадник Скала. Старого господаря уже немає серед живих. А з синами Дмитром та Іваном зустрічаємося й нині.
У криївці нашій пожити я не встиг. Пізня осінь 1948-го видалася на диво теплою і сухою. Повстанцям не хотілося золотої пори сидіти під землею. Замасковані криївки чекали жильців. Стрільці ще квартирували селами. Постої часто змінювали, щоб не занюхали більшовики. Осінь перейшла в зиму непомітно. Третього грудня ще стояла теплінь. Ніхто й подумати не міг, що через кілька годин захурделить.
Четвертого грудня 1948 року разом з чотовим Ченцем — Петром Томичем квартируємо в Слободі. Західний вітер приніс густий лапатий сніг. Гори й доли враз забіліли. Чимхутчій чимчикуємо нічним лісом на Вижній Березів. Мали в Бога надію за темряви потрапити до криївки, де очікував стрілець Чабан. Сніг надійно присипле наші сліди. Та не так сталося, як гадалося. Негода припинилася так же враз, як і розпочалася. Блідуваті зорі легенько підморгували з холодних небес двом озброєним повстанцям, що крокували засніженим плаєм. Сліди приведуть енкаведистів простісінько до бункера. Допустити цього, звичайно, ніяк неможна. Тому завертаємо в сонне село. Дочекаємося снігопаду і вирушимо до криївки.
Прихисток від студені і лихого ока дала колишня моя однокласниця Розалія Лазарович. Окрім Рузі з мамою та молодшої сестри, у хаті застали ще невеликий жіночий гурт. Комірники — Скільська з двома доньками — перелякано видивились на озброєних пришельців. Прийняли нас за більшовиків. Старша нещодавно втекла з висилки. Меньшенькій було рочків п’ять. Троє синів Скільської партизанили. Тому мати з дівчатами переховувалася по людях. З лави підвівся ставний хлопець — майбутній чоловік Рузі. Старий Лазарович помер кілька років тому. В такій компанії ми з Ченцем і заквартирували.