Брати вогню

Андрусяк Михайло Миколайович

На західних українських землях 1 листопада 1918-го була проголошена Західно-Українська Народна Республіка, Державний секретаріат якої очолив Кость Левицький. Четвертого січня 1919 року в Станіславові Українська Національна Рада обрала президентом Євгена Петрушевича.

Двадцять другого січня 1919-го на Софійському майдані в Києві при величезному здвигові народу було врочисто обнародувано постанову про злуку ЗУНР і УНР в єдину самостійну Українську Народну Республіку. Проте окупація значної частини території України російськими більшовиками, загарбання західних реґіонів Польщею, Румунією, Чехо-Словаччиною звели нанівець завоювання української революції 1917–1921 років. В Україні запанував жахливий комуністичний режим із концтаборами, голодоморами, розкуркуленням, колективізацією, фізичним і моральним нищенням українства.

Гостроту своїх пазурів хижаки-політики Сталін і Гітлер випробували на гористій землі Іспанії, де влітку 1936-го

вибухла громадянська війна. Зудар між фашистською фаланґою і комуністичною партією викресав іскри війни, полум’я якої зусібіч кинулися роздмухувати представники двох ідеологій, що мали такі спільні риси, як схильність до насильства й жадоба крові. Генерал Франко одержував посутню допомогу від Німеччини, Португалії, Італії. Асанья, що стояв на чолі уряду Іспанської республіки, заручився підтримкою СРСР. У війську республіканців московською зброєю воювали під керівництвом радників із Радянського Союзу понад п’ятдесят тисяч найманців. За три роки через горнило Іспанської війни пройшли інтернаціональні бриґади імені Ґарібальді, Тельмана, Лінкольна-Вашинґтона, «Марсельєза» й інші. Понад двадцять батальйонів входили до їхнього складу. Найактивніше вербував «биків» для іспанської «кориди» Йосип Броз Тіто зі своїм штабом у столиці Франції. Майбутній диктатор Югославії збирав авантюристів з усієї Європи й посилав їх із фальшивими паспортами до Альбасете, що в горах Ла-Манчі, де досвідчені московські радники вишколювали той різношерстий збрід на вмілих і безжалісних вояків.

Головним військовим радником республіканців був польський офіцер на службі НКВД Кароль Свєрчевський, він же Вальтер, який тоді ще й професорував у Військовій академії в Москві. Виживши в Іспанській і Другій світовій масакрах, цей злий ґеній війни очолив з наказу Москви галасливу загальнопольську акцію проти УПА на українських землях під польською займанщиною. Провівши проти повстанських відділів кілька програшних боїв із великими втратами польських прокомуністичних вояків, пихато-войовничий п’ятдесятирічний генерал безславно загинув 1947 року від куль українських партизанів.

Ландскнехти завзято воювали по обидва боки барикад. Всебічно випробовувалися зброя й тактика армій нацистської Німеччини й комуністичного Радянського Союзу. Закінчилася кількарічна громадянська війна парадом перемоги військ генерала Франко в Мадриді 29 березня 1939 року. Іспанія на кілька десятиріч вкрилася іржею фашизму.

Спостерігаючи зі своїх зведених на трупах власних народів кривавих тронів за іспанською масовою «коридою», Гітлер і Сталін не дармували. Московський вождь, попахкуючи люлькою в Кремлі, розправлявся з інтеліґенцією і генералітетом власних збройних сил, не шкодуючи свинцю для масових розстрілів. А ще «доблесна» Червона армія воювала з японцями на Далекому Сході. Німецькому фюрерові прибічники організували заколоти в Польщі, Словаччині, «вільному місті» Данциґу-Ґданську, Литві. Ще в липні 1934-го вбили канцлера Австрії доктора Енґельберта Дольфуса. А в суботу, 12 березня 1938-го Гітлер на білому коні в’їхав до Відня, здійснивши «аншлюс» Австрії, і проголосив створення Великої Німецької імперії. Через рік і три дні він тріумфально вступив до Праги. Німецькі війська окупували литовський Мемель.

Угорські ґонведи зі згоди Адольфа Гітлера потопили в крові Карпатську Україну. А перед цим за наказом одноокого генерала Лева Прхали на українських вояків смертельним дощем сипалися чехо-словацькі кулі. В той самий час, коли німецькі військові колони бадьоро марширували на Прагу, мадярські дивізії чорними хмарами посунули на молоду Карпатську Україну, державну самостійність якої було проголошено 15 березня 1939 року. Президентом обрано отця Авґустина Волошина. Керівником збройних сил – Карпатської Січі став тридцятисемирічний член Організації Українських Націоналістів, полковник Гузар – Михайло Колодзінський. На захист Карпатської України вирушили групи українських патріотів із галицьких земель. Але сили були дуже нерівні. Загинули Михайло Колодзінський, Зенон Коссак-Тарнавський, Панас Кедюлич… П’ять тисяч українського цвіту спалив вогонь мадярських гармат на Закарпатті. А скільки його в’януло в таборах Варья-Лапоша, Кривої, в інших мадярських катівнях. Живі й вільні змушені були переходити на нелеґальне становище, еміґрувати.

Одні розбіглися по горах,Другі в бою полягли,Треті на вигнанні в таборахВорогам помсту присягли…Журливо співали тоді в народі.

Паралізована Європа покірно чекала вирішення своєї долі, а її вершителі тим часом 23 серпня 1939 року підписали пакт про ненапад. Перед тим, похлебтавши дірявим московським лаптем квасних московських щів, повернулася з білокам’яної після перемовин із бравим маршалом Климом Ворошиловим

англо-французька делеґація під орудою адмірала Дракса й генерала Дюмека, так і не зумівши залучити Кремля до оборони Польщі від Гітлера. Таємні протоколи до пакту Молотова – Ріббентропа прирекли польську державу, з якою п’ять місяців тому нацистська Німеччина денонсувала пакт про ненапад, на загарбання. Хитрий Сталін прорахував, що після підписання пакту Гітлер нападе на Польщу, а Великобританія й Франція, які пообіцяли Польщі допомогу, оголосять Німеччині війну. Розгориться велике вогнище, біля якого можна буде добряче погріти руки.

Іскру до тої пекельної ватри викресав Гітлер своїм наказом від 31 серпня тридцять дев’ятого року. За три останні роки Німеччина організувала й озброїла сорок чотири дивізії. На день підписання наказу вермахт налічував уже п’ятдесят одну фронтову дивізію.

Гітлер і Сталін, як справжні політичні шулери, нишком розіграли власну карту стосовно Польщі, країн Балтії та південно-східних європейських держав.

Провокація в Силезії, яку ретельно спланував і підготував абвер, з ґляйвіцькою радіостанцією у бездоганному виконанні спецкоманди під керівництвом штурмбанфюрера СС Альфреда Ґельмута Науйокса позбавила Гітлера потреби оголошувати Польщі війну. Перебрані на польських жовнірів Гіммлерові підопічні перестріляли зодягнених у чорні есесівські мундири німецьких в’язнів і таким чином розпочали Другу світову війну, примара якої вже давно никала охлялою Європою.

Першого вересня, ще до сходу сонця, зачумлені ґеббельсівською безугавною пропаґандою німецькі війська з трьох напрямів – заходу, півночі й півдня – вдерлися на територію Польщі. За вісім днів узяли в кільце Варшаву. Німецька армія, яка ще п’ятнадцять років тому налічувала сім піхотних і дві кавалерійські дивізії проти польських тридцятьох піхотних і двох кавалерійських дивізій та одинадцятьох окремих кавалерійських бриґад, тепер легко перемагала завдяки новій зброї й діяльності численних аґентів у ворожому тилу.

Польське військо оборонялося героїчно. Командири кидали верхівців із шаблями на німецькі танки. Вояків, особливо українців із Волині й Галичини, не щадили. Вбитим і пораненим не було ліку. Українські хлопці знов накладали головами за чужі інтереси.

Сталін, поспостерігавши якийсь час із кремлівського вікна за нахабними діями Гітлера, учинив так само. Сімнадцятого вересня Червона армія перетнула радянсько-польський кордон і рушила, згідно з таємною домовленістю, до демаркаційної лінії, що змійкувато в’ється вздовж Західного Бугу, який неквапно несе свої води зi Золочівського району на Львівщині до Вісли. Більшовики червоним рядном укрили Західну Україну й Західну Білорусію. Допомагаючи німецьким військам Гудеріана, важка артилерія червоного комбриґа Семена Кривошеїна дві доби поспіль довбала снарядами фортечні мури Бреста, із-за яких завзято відстрілювалися польські вояки. Після сталінського піступного удару в спину Польща 28 вересня капітулювала. А за тиждень до цього центральними вулицями Брест-Литовська прогупали кованими чобітьми в спільному переможному параді вояки вермахту й Червоної армії. Парад перемоги 22 вересня приймали Гудеріан і Кривошеїн.

Німецько-радянський договір про дружбу й кордон дав змогу Сталінові 1940-го захопити три Балтійські держави, загарбати територію Буковини й Бессарабії, окупувати Молдову. Кремлівському вождеві не вдалося проковтнути маленької Фінляндії, тож мусив задовольнитися лише шматком території північної сусідки – Карелією та Виборгом. Гітлер же навесні сорокового приборкав Данію, Норвеґію, Швецію. За лічені дні на території упокорених країн Бенілюксу створив воєнний плацдарм проти Франції й Великобританії й за місяць завоював Францію. Злопам’ятний фюрер заставив французького маршала Петена надіслати своїх представників для підписання акту капітуляції до Комп’єна в символічному вагоні, вважаючи, що таким чином змиває з Німеччини ганьбу двадцятирічної давності. Приймаючи парад німецьких військ на Єлисейських Полях у Парижі, Гітлер був уже завойовником частини Європи від Іберійського півострова до Прип’яті. Чи закрадалася бодай в ті години тріумфу в його фюрерську голову гадка, що одурманені його браві «надлюди» у військових мундирах карбують крок до великого краху Німеччини? Либонь, ні. Як не переймався думкою про очевидне фіаско своєї кривавої тиранії і його колеґа-опонент Сталін. Не до роздумів було гієнам у лев’ячих шкурах, що хижо зорили по Європі за свіжою легкою здобиччю. Доки Сталін плекав честолюбні наміри про загарбання Старого Світу, продукуючи наступальну військову техніку та створюючи повітрянодесантні війська для блискавичних бойових дій на чужій території, Гітлер теж не ловив ґав. Під ногою німецького солдата Югославія розлетілася на друзки, які хутенько підбирали Італія, Угорщина, Болгарія. Антинацистський опір югославських четників поборювали, крім німців, комуністи на чолі з Йосипом Брозом Тіто. Югославські партизани так і не зуміли пліч-о-пліч стати на прю з фашизмом.