Брати вогню

Андрусяк Михайло Миколайович

Галина швидко здружилася з дрогобичанкою Марійкою Білас і Параскою Радчук з Острога на Рівненщині. Свою «провину» перед «ойчизною» дівчата спокутували працею. Займалися рукоділлям – вишивали, латали, ґаптували, шили ризи, митри, хоругви, білизну з різними гербами… Виправний заклад населяли полячки й німкені похилого віку, безпритульні повоєнні сироти, що доживали віку в монастирі. Було тут і чимало дрібних кримінальних злочинців. У кожному відділі утримували по дві-три дівчини-політв’язнів українок. Спілкуватися між собою вони мали право лише в присутності старих «матечек» польською мовою. Писати листи додому дозволяли виключно польською.

Одного літнього дня на Галину чекала приємна несподіванка: з далекого Кременця приїхав батько. Дівчину навіть відпустили до міста. Донька з батьком провідали родину Клепачівських. Костянтин Клепачівський свого часу працював директором Державного банку в уряді УНР.

Його дружина походила з відомої родини Аркасів. Галина швидко здружилася з їхньою донькою Софією.

Батькові вдалося виклопотати у влади дозвіл для доньки на продовження навчання в ґімназії. Галя пішла до сьомого класу в Ченстохові. Дівчину, мов тінь, супроводжувала монахиня-конвоїрка, що викликало жваве зацікавлення серед ґімназисток.

Кінець грудня 1936 року приніс Галині Козубській звільнення з осоружного виправного закладу. Дівчина, повернувшися до Кременця, відновила діяльність в ОУН і продовжила навчання в ґімназії. Ґімназисткою стала й молодша сестра Ірина. За перших совітів дівчина навчалася в радянській десятирічці, як і наймолодший із Козубських – Олег. Галина по закінченню ґімназії вступила на факультет соціології Варшавського університету, студії в якому перервала німецько-польська війна.

Юрій Козубський відбув свій термін у Кременецькій в’язниці й перед Різдвом 1935 року переступив поріг батьківської хати. Відразу ж записався до хору церкви Воздвиження Чесного Хреста під орудою Юрія Кульчинського. Вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії, а через рік став студентом хімічного факультету політехнічного інституту в Данціґу. Українські студенти гуртувалися тут в організаціях і товариствах «Заграва», «Чорноморе», «Основа», «Пласт». Юрко став членом товариства «Чорноморе», поновився в «Пласті» й продовжив нелеґальну працю в ОУН. Через «вільне місто» Данціґ відбувався зв’язок проводу ОУН із краєм. Функції зв’язківців здебільшого виконували заприсяжені студенти.

У травні 1938 року Юрія Козубського заарештувала в Луцьку польська поліція. Місяць утримували студента у в’язниці «На замку», де в одній просторій камері націоналісти сусідили з комуністами. До роковин загибелі Симона Петлюри націоналісти склали тут похоронний марш. І ось за товсті тюремні мури проникла сумна вістка про трагічну смерть 23 травня полковника Євгена Коновальця. Йому й присвятили марш українські в’язні. Звільнений в скорому часі за браком доказів Юрій Козубський виніс присвячений Провідникові марш на волю.

Великий Вождю України!Великий Вождю України!Після великих діл Твоїх,Дрижить земля іще донині,І досі гук гармат не стих.Сьогодні дзвонить похоронний,Завтра воскресний ударить дзвін.Рядами підуть міліониТвій заповіт втілити у чин.Ми віддамо душу і кровЗа Вітчизну і Твою смерть,У грізний бій підемо знову,Відчує це земля ущерть.Твій дух завжди є між нами,Могутній, славний і грізний.Він із чола УкраїниЗніме тернових гілок звій.Розтопить терни і кайданиГаряча кров синів Твоїх.Не панахиди, а пеаниСпіватимуть на славу їм.Ми віддамо душу і кровЗа Вітчизну і Твою смерть.У грізний бій підемо зновуВідчує це земля ущерть.

Приятельські стосунки пов’язували Козубських із родиною професора Івана Фещенка-Чопівського, колишнього члена Центральної Ради. Юрко Козубський часто гостював у професорському маєтку в Млинівцях неподалік Вишнівця, де зустрічався у справах з Орисею Фещенко-Чопівською та її подругою Лесею, донькою Івана Огієнка.

Повторне коротке ув’язнення Юрко Козубський відбував разом з Іваном Климишиним – майбутнім курінним УПА Круком. У часі німецької окупації Іван був військовим референтом ОУН Кременецького повіту. Створені, вишколені й озброєні за його участю перші бойові відділи на південній Волині не давали гітлерівцям жодного дня спокою. Кременецький курінь УПА під командуванням бойового Крука добре запам’ятали і фашисти, і червоні партизани,

що безчинствували в Шумських лісах. Поручник Іван Климишин за мужність у боях з гітлерівцями був нагороджений Золотим Хрестом бойової заслуги. Організаційні справи й навчання в інституті здружили Юрка і з Анатолієм Кабайдою з-під Луцька.

Дванадцятого жовтня 1939 року Юрія Козубського заарештували енкаведисти. Виказав його член КПЗУ Окончик. Так віддячився комуніст Юркові за допомогу в польській в’язниці, де вони три роки каралися в одній камері. Козубський ділився з вічно голодним «гегемоном» останнім шматком хліба. Найпаршивіший пес не вкусив би після цього, але не комуніст. Не замислюючись, Окончик послав свого благодійника на вірну загибель.

Щоби не потрапити до більшовицьких пазурів, Галина Козубська з Ольгою Шубською, Іваном Климишиним, Сергієм Прокоповичем, Василем Вавринюком покинули рідний край. П’ятірка втікачів щасливо перетнула під покровом ночі й негоди німецько-радянський кордон біля Чесанова й, обходячи німецькі ґарнізони, прибула до Кракова. З Володави на зустріч із мамою і нареченою примчав Ігор Шубський. Гуртом переїхали до Володави. Двадцять третього листопада Ігор і Галина побралися в місті над Бугом. Галина почала вчителювати в новоствореній українській початковій школі й продовжила діяльність в ОУН. У жовтні 1940-го в молодого подружжя народилася донечка Оксанка.

Сліди за Юрієм Козубським, якого червоні бузувіри схопили 1939 року, пропали для родини й друзів надовго. Натрапити на них вдалося аж через п’ятдесят із гаком років за допомогою львів’янки Інни Федущак і Єфрема Гасая з Тернополя. На письмовий запит наймолодшого з Козубських Олега Магаданська прокуратура відповіла, що Юрій Козубський, відбував покарання в Магаданській області. Тут у табірній колоні «Сорок сьомий кілометр» його в серпні 1941-го заарештували вдруге й за антирадянську пропаґанду засудили через два місяці до розстрілу. Вирок виконано 7 грудня 1941 року в Магадані. З сухих слів документа годі догадатися про нелюдські муки, які витерпів за два місяці слідства в студеному краї молодий український патріот. Промовистіша світлина, де двадцятивосьмирічний в’язень, колись атлетичної статури спортсмен, схожий на старого немічного діда. Фотографували невільника за кілька годин до розстрілу. Офіційна довідка повідомляє, що Юрій Борисович Козубський, 1913 року народження, за відсутності складу злочину реабілітований. Посмертно. Через півстоліття.

Чимало довідався Олег про смерть найстаршого брата зі сторінок книжки «Невинно убієнні», яку подарував йому колишній політв’язень, письменник Іван Гнатюк. Її автор Василь Стрільців із Львівщини працював в управлінні внутрішніх справ Магаданської області й редактором газети «Без секретов». Він і повідав світові про одну з кривавих сторінок комуністичної тиранії – колимську. Відомі й імена запроданців Олександра Тегзе і Михайла Гаджеги, на чиїй совісті смерть Юрія Козубського і його табірного приятеля Петра Харака. Обидвох їх 24 жовтня 1941 року трибунал у Сусумані засудив до найвищої міри покарання.

Петро Харак народився в бідняцькій сім’ї в селі Острові на Львівщині. Важкою працею здобув 1935 року правничу освіту у Львівському університеті. 1941 року особлива нарада НКВД позбавила правника-патріота волі на п’ять років. До внутрішньої в’язниці НКВД в Магадані прибув 22 серпня, а через два місяці ліг кістьми в колимську вічну мерзлоту.

Ігор Шубський народився 19 січня 1913 року в місті Рівному. Його батько Антін Шубський, офіцер царської армії, 1914 року пішов на війну. З проголошенням УНР відразу ж перейшов до українського війська, де хоробро воював проти ворогів України. В дев’ятнадцятому році в Одесі більшовицька куля обірвала життя українського старшини. Ігоря виховувала мама. Донька священика Марчаковського Ольга змалечку виростала в атмосфері любові, доброти й патріотизму. Так виховувала й сина, замінюючи йому водночас і батька. Все своє нелегке життя Ольга Марчаковська-Шубська пропрацювала вчителькою. Часто переходила зі школи до школи, переїздила від села до села, бо польська влада не дозволяла довго засиджуватися на одному місці вчительці-українці. Свою нерозтрачену любов молода вдова віддавала синові. Ігор ріс чутливим до чужих негараздів, розумним, допитливим, кмітливим, напрочуд вдумливим хлопчиком. Зовсім малим став учнем Рівненської української приватної ґімназії, що була одним з острівців українства під польською займанщиною. Тут панувала атмосфера щирості, витав волелюбний дух. Нелеґальну організацію «Молода Україна» очолював Семен Семенюк. У вільнодумному ґімназійному товаристві Ігор Шубський почувався, наче риба в чистій воді. Проте небавом через утиски польської влади змушений був покинути Аlma Mater і продовжити навчання в Кременецькій українській ґімназії, яке теж надовго перервло ув’язнення до тюрми посиленого режиму в місті Равічі, а відтак – у Вронках.