Брати вогню
Шрифт:
По розмові повітовий провідник скерував Квітку до військовика Криги, який квартирував у Бережниці. Там у хаті станичного Осип відсвяткував Великдень сорок четвертого. Із двома сільськими підпільниками пішов до церкви в сусідній Криворівні. Зодягненого в гуцульську ношу референта розвідки навіть найприскіпливіше око не змогло би вирізнити зі святкового натовпу.
До Бережниці поверталися битим шляхом, хоча Квітка наполягав, аби йшли гірськими стежками. Хлопці, посміхаючись, переконували, що дорога цілком безпечна. На кам’яному гостинці Осип, добрий конспіратор, почувався незатишно, тому збочив до лісу під кепкування відчайдушних леґінів, які й далі йшли відкритою дорогою. Раптом із лісової гущавини Осип почув приглушений деревами гуркіт машини на шляху і з розбезпеченим
Із Бережниці станичний негайно перевів розтривоженого референта розвідки на правий берег Черемошу, на гору Синиці, яка через бурхливу весняну річку була недоступна для чужаків.
Із Кригою Осип Томенчук, який мав уже нове псевдо Чабан, зустрівся в Красноїллі. Досвідчений військовий референт уважно вислухав й одобрив міркування молодого підпільника про налагодження розвідувальної мережі, додавши кілька путніх порад. Високий і плечистий Крига ходив у сірому костюмі, був навдивовиж енерґійний і рухливий.
На Великдень сорок четвертого трапилася надзвичайна подія. Боївка Служби безпеки Косівського району, яку очолював Херсон, зайшла до Білоберезки, щоби відсвяткувати воскресіння Сина Божого. Мадярів поблизу не було, червоні ще гуркотіли танками на правому березі Черемошу. Тож повстанці, не дуже остерігаючись, засіли в одній хаті за столи, поскладали в кут зброю, навіть стійки, всупереч партизанським правилам, не виставили. Покара за безпечність не забарилася. Приведені невідь-ким мадярські жандарми шуліками налетіли на безжурних застільників. Повиводили зв’язаних на подвір’я і тут же заходилися мордувати лежачих. Солдат стріляв кожному з карабіна в спину, а офіцер дострілював із пістолета в голову. Мадяри, як налетіли зненацька, так і забралися, мов привиди при перших променях сонця. Байдужий до людської трагедії весняний вітерець розносив занімілим селом запах свіжої крові, в калюжах якої лежали п’ятнадцять постріляних юнаків. Як же здивувалися підоспілі на місце кривавища селяни, коли побачили, що лише два з цих п’ятнадцятьох мертві. Пораненим надали допомогу повстанські лікарі, й ті ще довго воювали з ворогом. Інакше, як дивом, того, що сталося Великодньої неділі в селі на березі Черемошу, назвати важко.
У Соколівці Чабан заквартирував у добротній рубленій хаті на чотири кімнати, яку зусібіч затуляв від лихого ока високий ліс. Сюди надзвичайно обережний і чутливий до небезпеки референт розвідки приходив здебільшого тільки на ніч, а вдень вивчав терен, знайомився з людьми. Одного разу до господи ввірвався мадярський військовий патруль, але в хаті, крім господарів, не було нікого. Після того випадку Чабан відразу ж перебрався на іншу квартиру. На якийсь час прихисток йому дала хата станичного Дуба, що тяглася ґонтовою покрівлею до неба з високого горба на околиці Яворова.
Ще буйні трави літа сорок четвертого сплакували вранішніми росами, а навскіс просторою полониною вже чимчикував стрункий юнак у зеленій гуцульській кресані. Провідник Чабан простував із Красноїлля на Космач. Гірські стежки знав добре, тому йшов без зв’язкового. Швидким кроком подолав гору Синиці. На ходу розмірковував яким шляхом податися. Найзручніша дорога – через підвісну кладку в Ясенові, далі на Криворівню, а там – гірськими пішниками на Космач. Уважно обмацував зіркими очима синю гірську далеч. Вирізнив вигинисту кладку, що злучала високі кам’яні береги Чорного Черемошу, в’юнку дорогу на лівому березі. Пообіч бурхливої ріки ні душі. Тихо, аж занадто. Така тиша, зазвичай, таїть для повстанця небезпеку. Нижче за течією, знав Чабан, є зручний брід. Туди й спрямував ходу. Не ступив і десятьох кроків від загрозливо-безлюдної кладки, як із-під неї вогнеметними гаспидниками повистрибували мадярські солдати, стріляючи на бігу. З протилежного берега люто загавкав ворожий кулемет. Чабан кинувся коміть головою в рятівну бистрину й шалено загріб руками, аж доки течія не винесла його напружене тіло до броду. Далі
У селі Головах відбувся збір окружного й повітового проводів ОУН. Провідники всіх ранґів давали повторну клятву на вірність українській ідеї. Присягу кожен складав, коли вступав до Організації. Ця ж, групова, відбувалася в урочистій обстановці й запам’яталася кожному на все життя. Приймав її представник крайового проводу. Як наказ-спонуку до рішучої дії, до безкомпромісної боротьби за Українську Державу, її розбудову після перемоги сприймали присутні провідники слова: «Встань і борись! Слухай і вір, здобувай і перемагай, щоб Україна була знову могутня, як колись, і творила нове життя по власній уподобі і по своїй волі». На повний хід творилися в Карпатах бойові відділи Української Повстанчої Армії.
Закінчилася нарада-зустріч провідників імпровізованим концертом, який дали самі ж її учасники. Надзвичайно зворушив присутніх чудовий спів організаційного повітового провідника Іскри. Віртуозно-мистецька гра на скрипці провідника ОУН із Закарпаття спричинилася до урагану шалених овацій. Мужні, суворі й витримані люди, які постійно ходили під іржавою косою смерті, раділи кожному вдалому виступові своїх друзів. Мистецтво не підвладне костомасі!
У хаті, що її відвів йому розпорядливий станичний Дуб, Чабан розробляв інструкції для підпільних розвідників. Реґулярно зустрічався в різних місцях із районними провідниками, щоб узгодити окремі положення і скоординувати дії. На кожному кроці відчував допомогу й підтримку населення. Останнім ділився гірський люд зі своїми месниками.
У Білоберезці, під Писаним каменем, Чабан зібрав провідниць жіночої сітки ОУН з усіх районів Косівського повіту. Саме з жінок-підпільниць вирішили створити розвідувальну мережу в гірському краї. Кожна станиця виділила по кілька осіб для навчання в розвідувальній школі, яку організував Чабан. Вишкіл відбувався в приміщенні сільської школи, яке пильно охороняли виставлені довкола Білоберезки озброєні стійкові.
По кількох тижнях щоденних багатогодинних занять розвідники, як дівчата, так і хлопці, яких було значно менше, вже володіли всіма видами стрілецької зброї, вміли читати карту, знали правила конспірації, були ознайомлені з психологією й повадками окупанта – західного та східного.
Живи ризиком
Невдовзі просторий терен від буковинського Берегомета до підгірського Яблунова, від високогірної Гриняви вздовж Чорногірського хребта до неприступного Космача вкрився густою розвідувальною сіткою ОУН. Ніщо на цьому лісовому просторі не проходило повз увагу підпільних розвідників. Чабан діставав найдетальнішу інформацію про всі більш-менш важливі події в повіті. Змістовні звіти референта розвідки лягали в основу розлогих повітових звітів провідника Куряви для окружного проводу.
Одну зі свіжопідготовлених розвідниць із Кут намагався завербувати начальник більшовицької військової розвідки майор Павлов. Дівчина негайно доповіла про майорову спробу провідникові Чабану. Той дозволив їй «поспівпрацювати», сподіваючись на багату інформацію з ворожого боку. Так воно й сталося. Всі звіти для новоспеченої більшовицької розвідниці ретельно готував сам референт оунівської розвідки Чабан. Матеріали здебільшого були достовірні й містили детальні описи про дислокацію угорських військ, їх чисельний і якісний склад, моральний стан, озброєння… Майор Павлов був задоволений діяльністю так вдало завербованої проворної сільської дівчини. Асові розвідки й контррозвідки, майстрові підкилимних інтриґ і вишуканих провокацій навіть приснитися не могло, що цінна інформація, яку він дістає від юної розвідниці, надходить з оунівських джерел, а скромний і кмітливий провідник Чабан знає про кожен крок більшовицької розвідки й навіть користується картою з шухляди майора Павлова. Обох шефів розвідок, оунівської й радянської, якийсь час об’єднувала боротьба з коричневим окупантом.