Буденщина
Шрифт:
"І з яких пір статевий акт став причиною для знайомства?!" - чи то жартуючи, чи то криючись вигукнула вона якось і залишила усі розпитання про себе без відповідей.
Глава 4
(У дітей повинен бути батько, а у саду - хазяїн.)
Наступним місцем для практики Володимиру Мані ну його банківський менеджер визначив придорожній автокемпінг у міжнародному автобану.
Це був невеликий компактний комплекс: надійно цілодобово охороняєма автостоянка, автомайстерні, заправка, невеличкий по-домашньому затишний готель і ніколи (навіть у саму глуху ніч) не пустующа придорожня їдальня з прийнятними цінами і з великим вибором свіжих
Володіла усім цим господарством сім'я Стогових: Аркадій Давидович з дружиною Іриною Олексіївною та три Їх, вже трішечки підзадержавшихся у наречених, доньки: Рая, Майя та Марина.
Дівчата розквітли красунями і тішили очі.
– У вас що аж три дочки?!
– поцікавився Володя у хазяйки пані Ірини у перший же день знайомства.
– Ні не три дочки, а три сучки!
– замісто дружини у серцях вигукнув її чоловік.
– Не зважайте на слова Аркадія ні якої уваги. Я доньок виховала як треба. І вони добре знають, як з молодими хлопцям и себе поводити. І я на усі сто відсотків упевнена, що мої дівчата не дозволять собі нічого поганого. Це просто Аркадій вважає, що наші доньки дуже вже перебірливі, бо вже не одному ухажеру відмовили.
– І це дійсно так!
– скипів Аркадій Давидович.
– Це поки вони молоді і красиві, женихи за ними табунами ходять. А юності цвіт, знаєш моє золотко, швидко облітає. І залишаться наші вередливі, чує моє серце, у старих дівах. Треба заміж виходити поки ще є вибір. Це моя остаточна думка і тобі, моя радість, мене не переконати в іншому, - і залишивши недоїдене друге і випивши на ходу "фірмовий" компот, незадоволено буркочучи собі під ніс хазяїн подався в авто майстерні.
– Пообідаєш і як що хочеш то приходь до нас, там. дуже з цікавою поломкою як раз "ауді" прибуксирували. А ти здається стверджував, що колись і на автомеханіка навчався, - перш ніж залишити кухню не дуже і настійливо запропонував хазяїн.
– Ауді?!
– з деяким почуттям .жалю відірвавши на мить голову від миски, здивовано перепитав Володимир. (Стажер вже знав, що програма національного протекціонізму власним виробникам та ще і виготовлення автомобілів по замовленню зробили придбання іномарок просто економічно невигідним для самих же українських покупців. Тепер, коли кожна людина стала цілковитим власником свого особистого ринку споживання і акціонерним хазяїном усього того де його потреби набувають товарного виду, взаємовідносини у суспільстві набули нового формату. Бо як що ти сам собі хазяїн, то купувати для себе на стороні те що у своїй країні вже виробляється (а ні так хутчише купимо технології) навіть останній дурень собі у збиток купувати не буде. Таких дурнів, і про це Володя знав достеменно, навіть у дурдомі не було і не має. (Боюсь тут помилитися, бо може у майбутньому теперішні, так звані, народні депутати (яке бридке слово, ні певна річ брудне, але більше брутальне) на радість простому люду там і оселилися на віки вічні. А чому б і ні?! Бо вже в більшості своїй, себе обожнюють з такими величностями, що цих померлих велетнів розуму і волі зараз тільки у психушці і зустрінеш. )
(Ще раз прошу вибачення у майбутніх читачів за багатослів'я, але коли мова заходить про владу, я як І кожен пересічний громадянин нашої держави раптом із мовчазної "меншості" незбагненне перевтілююсь нараз у "професора богослов'я" .
Але досить про земне, давайте продовжимо розмову про високе. Тобто повернемося до наших баранів.)
Схаменулися чи то народ, чи депутати і зрозумівши нарешті, що є тільки один шлях щоб "визволити" держслужбовців з тенет зловживань - це платити їм певний відсоток
І тоді і зачухалися керівники, бо суперники постійно дихали у потилицю 1 як що хоч за один квартал не досягнеш контрольних показників то можеш породнитися не з сумою, а з сумою. Бо за нерадивість і у казну інколи приплачувати приходилось. Для чого в управленчиських командах і держати багатих банкірів, а ті, як відомо, у дурнів грошей не вкладають.)
Все це у голові Володі прикрутилося значно швидше, чім було мною записано і він успів ще крикнути навздогін:
– Обов'язково - обов'язково прийду, - і став енергійно працювати ложкою. (Бо на відміну від Аркадія Давидовича він ще і з першим не розправився. )
Скориставшись нагодою перерви у людському потоці і новим співрозмовником, якому наступні два місяці випадало стати майже членом їх родини, Ірина Олексіївна присіла за стіл Володі:
– Не квапся, успієш! А їжу треба старанно пережовувати, а то на старості літ зі шлунком замаєшся, - по зручніше всідаючись проказала вона і продовжила перервану розмову.
– Аркадій говорить, що у дівчат багатий вибір женихів.
Так багато вже хлопців нашим донькам пропонували руку І серце. Але, в основному, це наші клієнти - проїзжі іноземці: А для чого нашим донечкам ці далекі країни?! У них завжди щось трапляється. А ми ж в себе дома починаємо зараз вже жити як у раю, - і Ірина Олексіївна легенько постукала по дерев'яній різній столешниці і продовжила.
– Тільки старанно трудись і усе в тебе буде ... За своїх, тільки за своїх хлопців виходити заміж треба, упевнено заявила хазяйка і невідпустила Владимира із-за столу, поки у того не з'явилася легенька ікавка: явна ознака переїдання.
…
Смачна Їжа, тобто добре попоїсти було Володіною слабкістю і поживши пару тижнів у сім'ї Стогових, де усі, і мати, і доньки, готували так, що пальці оближеш (це у кращому випадку, а то і язик проковтнеш) стажера з подивом відмітив, що став набирати разом з "плановим" розумом і непланову зайву вагу.
– Ні така робота не по мені!
– упевнено заявив Володимир не знаходячи справжнього застосування СВОІХ сил.
Та і доньки хазяїв, недивлячись на багатообіцяючі "рекомендації" їх батька, виявилися по старомодному цнотливі.
І хоч гарячі і пристрасні (і не завжди ініціатива походила від стажера, бо чоловіки - це телята "нетямущі": куди їх ведуть - туди вони і йдуть ) поцілунки хлопцю вдалося зірвати з уст усіх сестер, але за свої трусики ці дєвочки держалися чіпко і далі обнімань і затискань діло не йшло. (І Володі щоб жити і вижити, а не "стати довічним калікою" навіть пару разів довелося скористатися продажним коханням не переводящихся у віках "гарячих любительниць автостопу.")
А через місяць його стажування у Стогових доньки хазяїв, на радість Аркадію Давидовичу 1 тиху печаль Володимиру, зовсім взяли та і вилетіли з батьківського гнізда.
І ні чого тут не вдієш. Дєвочки вийшли заміж.
Усе відбулося дуже і дуже швидко. Вважай за один день, а точніше впродовж одного тижня.
Три молодих, а головне (природно, для Аркадія Давидовича і його домашніх) нежонатих вузівських викладача, прочитавши "ненависну зобов'язівку": рік лекцій за кордоном, поверталися з радістю додому і зупинилися на годину перекусити у придорожній їдальні.
Година ця розтягнувся на цілий тиждень і тепер Рая, Майя і Марина шарпали батька:
– Або повертай нам наші робочі сертифікати, або відшкодуй готівкою Їх теперішню вартість.