БЖД
Шрифт:
– Ефіопом? – охрінівши, перепитую я. – Але ж ефіопи – нігери, Антіне… як вас там…
– Антін Христофорович, галицький режисер, – підказує він, дихнувши мені в обличчя перегаром. – Шляк би мене трафив. Нігери, отже, нігери… Значить, так, – починає виправдовуватися він, – ти европейський археолог, котрого фашизм застав на теренах Ефіопії, і ти стаєш до лав армії цієї гордої й непохитної нігеро-кордофанської країни, аби ся бороти проти світового зла…
– Сєва, а що ми хоч рекламувати будемо? – обережно
– Пиво… – зітхає Сєва.
– А до чого ж тут світове зло? – не розумію я.
– Це, – каже Сєва, – усе через їхню кліматичну зону.
– Через нігеро-кордофанську? – геть плутаюсь я.
Сєва так різко закочує очі під самого лоба, аж мені здається, що вони вже ніколи не повернуться в нормальне положення.
– Ну добре, – погоджуюсь я, – а френч, галіфе й гімнастерка… теж через кліматичну зону?..
– Ні, – відказує Сєва, – це через те, що пиво називається «Офіцерське»…
Креативно-кретинного Христофоровича накриває друга хвиля творчого пориву:
– Так… Баз сидить собі в шанці, всіх ефіопів повбивало, бо вони кепсько тямлять на військовій тактиці й військових маневрах… – аж захлинається він. – У База лишається граната й кілька флєжок «офіцерського» пива… О, ні… Ні… Ні… Сєво, Сєво мій дорогий, нічого в нас так не вийде! – картинно заламує він руки.
Сєва в розпачі хапається за голову.
– Сєвочко, нам потрібен макарон, – креативить Христофорович.
– Який макарон? – Сєвин розпач стає таким безмежним, що якби в нього росло волосся, то він би неодмінно його повидирав.
– Нам потрібен італійський зольдат, як же ти не розумієш?
– Але де я знайду вам солдата, та ще й італійського, Антіне Христофоровичу?
– Це від голови!!! – немовби переконуючи себе, кричить галицький режисер і кидає в рота ще кілька колес. —
Сєво, курва мать, але ж ми десь взяли европейського археолога, котрого фашизм застав на теренах Ефіопії?
Я взагалі стою в повному ауті. Єдине, чого мені хочеться в цьому випадку, – міцно схопивши два стобаксових папірці, злиняти, просто непомітно злиняти від цих двох клоунів. Мене спиняє тільки даунський прикид і мої власні шмотки, що залишилися в мікроавтобусі під охороною старої швабри. «Така не відпустить, – думаю я, – вчепиться зубами в сідницю й…»
Аж раптом Сєвине обличчя починає випромінювати якусь незрозумілу надію. Він дістає з кишені трубу й швидко набирає номер.
– Значить, так, – каже він, – бери свій велосипед і мерщій пиздяч сюди.
Наступні хвилин десять минають у напруженій мовчанці. Сєва ходить туди-сюди й гризе нігті, Антін Христофорович лазить довкола окопу й, зробивши з вказівних і великих пальців подобу об’єктива, вибирає ракурси для зйомки майбутнього рекламного ролика.
За якийсь час на стадіон зі скаженою
– Значить, так, – з ходу обламує його Сєва, – ти будеш макароном.
Гопник, судячи з усього, трохи вилітає з колії й не зовсім ловить, чого від нього хочуть, але по-гопницьки довірливо й ствердно киває головою.
– Знайомся, це Баз, наш головний герой.
– Макарон, – діловито простягає мені руку гопник.
– Це наш кур’єр, – пояснює нарешті Сєва, – ніхто не знає міста краще за нього. Блискавка – не пацан! Антіне Христофоровичу, ми знайшли італійського солдата!
Антін Христофорович розмикає руки, тим самим ламаючи умовний об’єктив, і підходить до гопника.
– Перфектно! – каже він і дихає на гопника перегаром. – Тепер можна починати. Отже, наш головний герой – европейський археолог, котрого фашизм застав на теренах Ефіопії…
Після цього пасажу ентузіазм гопника поволі згасає, і я розумію, що він уже починає шкодувати.
– …залишається сам на сам із ворогом, – продовжує галицький режисер, – тобто з макароном!
– Я, це я – макарон! – почувши знайоме слово, робить крок уперед гопник.
– Гаразд-гаразд, – плескає його по щоці Христофорович. – Наш макарон має бути дуже агресивний, просто розлючений. Ти вмієш матюкатися по-італійськи? – руба пита режисер гопника.
Той розгублено хитає головою: мов, ні.
– Мдя… Так… Мммм… Словом, будеш кричати – мадонна путана! Ану повтори!
– Як-як? – знічено перепитує гопник. – Макдональдс сраний?
– Сєва, шляк би тя трафив, шо це за кретин? – обурюється Христофорович.
– Я не кретин, я кур’єр… тобто макарон, – раптово обурюється гопник.
Сєва, почувши слово «кретин» у негативному значенні, виглядає трохи спантеличеним, але й собі обурюється:
– Ніхто не знає міста краще за нього!
– Добре-добре, – якось враз втухає Христофорович. – Макарон, повтори: ма-дон-на-пу-та-на.
– Ма-дон-на-пу-та-на, ма-дон-на-пу-та-на, – повторює гопник зовсім легко з металевим призвуком у голосі, наче в лінгафонному кабінеті…
– Перфектно! – сплескує руками галицький режисер. – Усе… це твої слова, вивчи їх, ти більше нічо не казатимеш, бо в нас дуже агресивний макарон, і весь ролик агресивний буде… Значить, так, наш макарон із криками «мадоннапутана!!!» стрибає в шанець!
Почувши ще одне незнайоме слово, гопник насторожується. З виразу його обличчя я розумію, що він не зовсім доганяє, «шо за фігня така шанець», і взагалі – добре це чи погано. Однак гопницька цікавість таки бере гору й він продовжує слухати.