Чарівник Країни Оз

Баум Лаймен Фрэнк

– Не засмучуйся, друже, – втішив його Залізний Лісоруб. – Ось побачиш: щойно відвідаєш мою імператорську пральню – одразу станеш як новенький.

– А мене там не зіпсують? – із сумнівом запитав Страшило.

– Гарантую, що не зіпсують, – була рішуча відповідь. – Та скажи мені: яка доля чи недоля привела сюди твою величність і хто тебе супроводжує?

Дотримуючись усіх норм ввічливості, Страшило відрекомендував господарю замку Тіпа та Джека – Гарбузову Голову; до цієї персони Залізний Лісоруб виявив особливий інтерес.

– На перший погляд, ти не видаєшся дуже

міцним, – заявив Імператор, обдивившись нового знайомого з усіх боків, – натомість ти геть ні на кого не схожий, а тому гідний того, щоб увійти до нашого кола обранців.

– Вельми втішений, ваша величносте, – скромно промовив Джек.

– Сподіваюся, на здоров'я не скаржишся? – запитав Лісоруб.

– Зараз – ні, – із зітханням відповів Гарбузова Голова, – але більше за все на світі я боюся потрапити на кухню.

– Дурниці! – сказав Імператор суворо, але голосом добрим і привітним. – Навіщо боятися наперед? Ти ж розумієш, що твою голову можуть не зварити, а, наприклад, законсервувати, і тоді вона буде дуже довго зберігатися.

Протягом цієї бесіди здивований Тіп розглядав Лісоруба. Прославлений імператор весь складався із листів заліза, охайно підігнаних один до одного, спаяних і склепаних, так що вийшла досить непогана імітація людської фігури. Під час ходіння він подзенькував і погрюкував, але зроблений був неабияк, його зовнішність псував тільки товстий шар мастила, що вкривав Імператора з голови до ніг.

Коли Залізний Лісоруб відчув на собі погляд хлопчика, то зрештою згадав, що має не найкращий вигляд. Тому він ввічливо запропонував їм відпочивати, доки слуги закінчать полірування. Це не забрало багато часу. Коли імператор повернувся, його нікельоване тіло було начищене до блиску, і Страшило від щирого серця висловив захват настільки блискучою зовнішністю.

– Переконаний, що думка про нікелювання була мудрою, – сказав Лісоруб. – Я ж бо неабияк подряпався за час наших мандрів та пригод. Погляньте, на моїх грудях ліворуч вигравірована зірка: вона не тільки позначає місце, де знаходиться моє прекрасне серце, а й дуже вдало маскує латку, яку зробив Чарівник після того, як власними руками поставив мені цей неоціненний орган.

– Виходить, ваше серце – штучне? – із цікавістю запитав Гарбузова Голова.

– Аж ніяк, – з гідністю заперечив імператор. – Я переконаний, що це найсправжнісіньке серце, хоча, зрозуміло, воно більше та палкіше, ніж серця більшості людей.

Потім він повернувся до Страшила й запитав:

– Як поживають твої підданці, мій друже? Процвітають у мирі й достатку?

– Ну, я б так не сказав, – зізнався той. – Насправді вийшло так, що панночки Країни Оз підняли бунт, і тепер я не правитель, а вигнанець Смарагдового Міста.

– Оце так шкода! – вигукнув Залізний Лісоруб. – Я тобі дуже співчуваю. І чим їм не вгодив король, який так мудро й милосердно правив ними?

– Розумієш, вони вважають, що кожне правило можна переписати, – поскаржився Страшило. – Ну, і що чоловіки занадто довго керують Країною. Ось чому вони захопили моє місто, розграбували скарбницю і взагалі, зараз коять різні безчинства, які тільки спадуть їм на думку.

– Овва!

Таке хіба у страшному сні примариться, – здивовано розвів руками імператор.

– А дехто з них, як я чув, – додав Тіп, – навіть говорять про те, щоб піти сюди й захопити замок і місто Залізного Лісоруба.

– Ну, цього ми не збираємося чекати, – рішуче мовив імператор. – Ми без зволікань вирушаємо в похід, щоб відбити в них Смарагдове Місто і знову посадити на трон Страшила.

– Я знав, що ти мені допоможеш, – зрадів Страшило. – Наскільки велика твоя армія?

– Та навіщо нам армія? – здивувався Лісоруб. – Хіба ж учотирьох, та й за допомогою моєї блискучої сокири, ми не наженемо страху на бунтівниць?!

– Нас п'ятеро, – виправив імператора Гарбузова Голова.

– Як п'ятеро? – не зрозумів Залізний Лісоруб.

– Ще є Кінь – він сильний і безстрашний, – нагадав Джек. Він був дуже добрий і вже навіть не згадував про свою сварку з дерев'яною твариною.

Залізний Лісоруб озирнувся із подивом. Кінь до цього часу стояв у кутку вітальні так тихо, що імператор його навіть не помітив. Відгукнувшись на оклик Тіпа, скакун протупотів через кімнату й ледве не звалив по дорозі витончений столик.

– Схоже, дива не закінчаться ніколи! – щиро вражений, вигукнув Залізний Лісоруб, коли роздивився Коня. – Як вам вдалося оживити цю дивовижну тварину?

– Це я зробив, за допомогою чарівного порошку, – скромно зізнався хлопчик. – У дорозі Кінь нас дуже виручив.

– Тільки завдяки йому ми врятувалися від бунтарів, – додав Страшило.

– Тоді, безперечно, ми мусимо прийняти його до наших лав, – оголосив імператор. – Живі козла-кінь – це дивовижа, яких світ не бачив! А чи варить у нього голова?

– Багатим життєвим досвідом похвалитися не можу, – сам за себе відповів Кінь. – Але мені здається, що я досить тямовитий, а інколи виникає враження, що навіть надзвичайно мудрий і обізнаний.

– Цілком можливо, – погодився імператор. – Адже досвід і мудрість – поняття далеко не тотожні. Та не гаймо часу: треба виряджатися в мандри.

Імператор викликав до себе лорда-канцлера і розповів, як правити королівством на час його відсутності. Тоді ж із Страшила витрусили солому випрали розмальований мішок, який слугував за голову, а потім випрасували і знову напхали мозком, колись отриманим із рук Чарівника. Його одяг також вичистили й відпрасували імператорські кравці, а корону відполірували до блиску й знову пришили до голови. Залізний Лісоруб умовив приятеля в жодному разі не відмовлятися від цього символу королівської влади. Тепер Страшило виглядав дуже пристойно й аж трішки загордився, хоча від природи був геть не марнославний. Тіп тим часом підрихтував і де-не-де укріпив дерев'яні деталі Гарбузової Голови, ретельно оглянув Коня й переконався, що той готовий до нових випробувань. Наступного ранку на світанку вони вирушили до Смарагдового Міста. Попереду йшов Залізний Лісоруб зі своєю блискучою сокирою, за ним верхи на Коні їхав Джек, а по боках від нього крокували Страшило й Тіп. Хлопчик уважно стежив за тим, щоб його гарбузовий приятель не впав і не пошкодив свою цінну голову.