Чорні Журавлі Всесвіту
Шрифт:
— Чому? — насторожився Азаров.
— Цю ракету будували не люди, а інші істоти. Ми не знаємо способу й ритму їхнього життя, звичок, потреб. Можливо, для них природними є такі речі, які для нас смертельні. Те, що ми досі на щось подібне не натрапили, ще нічого не означає. У нас немає доказів, що вони думали й відчували так само, як ми. І поки ми таких доказів не знайдемо, ці істоти лишаться для нас таємницею за сімома печатками. А ми їх не знайдемо, якщо тільки не зустрінемо когось із них, на що надії, як ви самі розумієте, мало…
— Так що ж робити? — тихо спитав Калве.
— Відпочивати!
Він підвівся, але ніхто не поспішав розходитись. І тоді Калве теж устав з місця, високий, важенний, грізно нависнув над Сенцовим.
— Ви хочете доказів? — спитав він несподівано тонким голосом. — Гаразд, ви їх матимете. Я їх шукаю, шукаю і знаходжу!
— Що ж, — відказав Сенцов, серйозно дивлячись на Калве. — Я повторюю: ніяких авантюр, ніякого непотрібного риску допущено не буде. Кінець кінцем тут нам негайна загибель не загрожує, а роботи й на супутнику скільки завгодно. Та якщо справді будуть серйозні докази того, що політ на чужій ракеті не загрожує нам ніякими небезпеками — понад звичайну норму, ясна річ, — що ми можемо зрозуміти те, що розуміли й чим володіли будівники і пілоти цього корабля, — якщо все це буде, тоді ми, безперечно, полетимо.
— Я знайду! — твердо сказав Калве. Дивно, після цієї заяви Калве, людини, яка, здавалось, найменше від усіх розумілася на розрахунковій техніці, знавця лише кібернетичних машин, у всіх на душі полегшало. Не вихід і навіть не шлях до виходу, а все ж якийсь краєчок надії замерехтів попереду…
— Ось так… — промовив Сенцов і раптом відчув, що йому страшенно хочеться спати.
— Так, саме час відпочити, — відповів Коробов, позіхаючи. — Справді, ранок за вечір мудріший.
11
Коли прокинулись і поснідали, Сенцов одразу ж дав кожному роботу.
Доводилось проводити розшуки в кількох напрямках. Першочерговим завданням було встановити зв’язок з Землею, тому Азарову доручили ще раз обстежити земну ракету й демонтувати все, що ще залишилось від передавача. Може, пощастить зібрати бодай щось схоже на рацію.
Крім того, треба було почати якось розбиратися хоч би в основах невідомої техніки. Хто знає, може, таким шляхом поталанить хоч би помаленьку освоїти керування чужим кораблем. Для цього вирішили перш за все старанно дослідити робота, який валявся біля їхнього старого корабля, пошкоджений спалахом пального. За це взялися Сенцов і Раїн.
А Калве з тією ж метою — ознайомитись і спробувати зрозуміти принципи будови та дії — подався нагору, в кібернетичний центр. Його завдання було, либонь, найважливіше: не можна вічно жити під загрозою якоїсь нової неприємності з боку кібернетичних машин та автоматів, які ними керують.
Коробов продовжував детально оглядати чужу ракету, щоб точно дізнатися про запаси кисню й електроенергії, які були в них.
Всі без зайвих розмов взялися до діла.
З роботом упоратись виявилось нелегко. Через силу
Найцікавішими в автоматі виявились важелі-щупальця. Сенцов і Раїн довго намагались пробитися крізь надзвичайно тверду броню з незрозумілого матеріалу до цих важелів, та так і не змогли: ніяких важелів просто не було. Те, що вони вважали запобіжною оболонкою, виявилось самою машиною — без зчленувань, без усяких деталей, твердий і в той же час надзвичайно гнучкий моноліт. Що приводило його в рух, також було незрозуміло: до нього не підходили ніякі рухливі деталі. Вони спробували приєднати один з важелів до циліндрів з напругою. Тверде щупальце почало згинатися, скорочуючись, наче м’яз, тільки з набагато більшою силою; важіль завтовшки з палець вільно підіймав кисневий балон, великий стаціонарний балон з ракети!
Очевидно, конструктори цих машин використовували не механічні схеми, схожі на земні, а щось зовсім інше: їм вдалось одержати речовину, яка прямо перетворювала електричну, а може, й хімічну енергію в рух.
— Набагато економніше з погляду витрати енергії, — Захоплено сказав Раїн. — Вищий ступінь!
Вони довго сиділи над розібраним роботом: щоб зрозуміти всі тонкощі його будови, потрібні, мабуть, не дні, а тижні… І незрозуміло, як усе це їм допоможе освоїти ракету?
— Ну, вже й ракета… — обірвав їхні роздуми задоволений голос Коробова, який саме нагодився.
— Що? — насторожився Сенцов.
— Чудова машина! — Коробов закрутив головою в захопленні.
— А кисень знайшов?
— Здається, так… Твердої впевненості, правда, нема. Сховище велике за об’ємом, але не з газом і не з рідиною, а з твердою речовиною. До нього приєднано такі ж апарати. Я гадаю, вони й перетворюють твердий кисень у газ.
— Що ж підказало вам, що це кисень? — спитав Раїн.
— А ось що. На всіх сховищах є такий знак, — Коробов пальцем намалював на матовій поверхні захисного кожуха робота крапку, навколо неї — двоє концентричних кілець і на зовнішньому з них — шість крапок. З хвилину всі дивились на малюнок, що повільно танув.
— Зрозуміло? — спитав Коробов. — Атом кисню — шість електронів на останньому, другому, рівні… Добре, що хоч у цій галузі їхня символіка нам зрозуміла. Знайшов я й інші сховища з таким ось знаком…
— Водень, — сказав Раїн.
— Ага. Це розв’язує проблему води хоч би принципово. Отже, повітрям і водою ми забезпечені достатньо.
Сенцов нетерпляче спитав:
— Л відносно двигунів нічого не ясно?
— До двигунів я пробратись не зміг… — повільно сказав Коробов. — Там глуха перегородка. Тільки-но підійшов, одразу завило, загавкало… Щось на зразок сирени. Тільки дуже високі тони. Очевидно, пересторога про небезпеку. Не з нашими скафандрами туди лізти.