Чорні зорі
Шрифт:
— Так, але до чого тут “мезоній”? — запитав я.
— Бачите… — Іван Гаврилович спробував пригладити на потилиці волосся, але від цього воно ще дужче скуйовдилося. — Я вже сказав, що “мезоній” — це мета. Як би це вам пояснити?.. Знаєте, мене завжди мало захоплювали ті досліди, які провадяться тільки для того, щоб з’ясувати якесь явище, досліди заради дослідів, так би мовити. Такі експерименти в мене, відверто кажучи, й виходили не зовсім добре. Вони корисні, безперечно, але… Я звик ставити перед собою ціль: що цінне принесуть ці досліди, яку користь дадуть вони людям? Нехай це далека мета,
— Що ж, — сказав я, — як мрія — це чудово. Але як ідея для експериментів — нереально.
— Із цією людиною я колись шукав нейтрид! — Іван Гаврилович сердито глянув на мене. — Хіба давно нейтрид був нереальний? Звичайно, проти того, чого ще немає, можна навести силу заперечень. Та чи не краще пошукати доказів на захист ідеї? По-моєму, ми на правильному шляху. Ми опромінюємо ртуть мезонами й одержуємо нейтрид. А мезони споріднені з ядерними силами, які діють всередині нейтриду. Якщо й можна одержати “мезоній”, то тільки через нейтрид!..
— Але ж ні, Іване Гавриловичу! — мене дійняв його вигук, і я теж почав сердитися. — Поміркуйте самі: немає і не може бути речовини, яка природним способом, сама собою розпадалася б на мезони! Це ж принципово неможливо. Адже не випадково всі радіоактивні речовини розпадаються з виділенням нейтронів, протонів, електронів, альфа-частинок, — одне слово, чого завгодно, тільки не мезонів…
Якийсь час ми йшли мовчки. Парк уже кінчався, за жовтими кленами було видно мереживну огорожу, а за нею — гомінку, запруджену людьми та блискучими автомобілями вулицю…
— Виходить, я даремно витрачав порох, — сказав Іван Гаврилович. — А шкода, мені хотілося запалити вас цією ідеєю, хотілося, щоб і ви поміркували. Мені зараз саме не вистачає людини з дослідницькою жилкою, а у вас це є… Значить, вам нецікаво?
— По-моєму, треба удосконалювати мезонатори, — відповів я. — Хоч вони й погані, але це реальна можливість збільшити добування нейтриду
Тепер мовчанка стала зовсім нестерпною, і я з полегшенням побачив, що ворота парку вже близько. Ми вийшли на вулицю. Іван Гаврилович похмуро простягнув руку.
— Ну, мені прямо. А он ваш тролейбус, поспішайте… І… знаєте що? — він уважно глянув на мене поверх окулярів. — Чи не виробляється у вас через заводську метушню обмеженість думки? Чи не втрачаєте ви здатність відчувати невідоме? Це погано для дослідника. А ви — дослідник, не забувайте цього… А втім, до побачення!
Ми попрощались і розійшлися. Негарна розмова вийшла. Погані мезонатори, абстрактний мезоній, досліди по опромінюванню нейтриду… Словом, ми не зрозуміли один одного.
27 жовтня. Щось останнім часом мене все дратує: і нетямучість операторів, і поломи в мезонаторах, і пил на склі приладів… Дуже багато дрібниць, на які витрачається майже весь день. Невже Голуб має рацію і я справді гублю свої дослідницькі якості, втрачаю здатність за тисячами дрібниць бачити нове?
Ні, все-таки його “мезоній” — справа нереальна…
Але чому нейтрид відштовхує мезонний пучок? Цікаво, чи пробували вони виміряти
31 жовтня. Сьогодні ми з Кованьком помітили дивне явище. Ми ремонтували чотирнадцятий мезонатор, який через особливу вередливість і схильність до поломок інженери прозвали “тещиним мезонатором”. Цього разу в ньому було не все гаразд із настроюванням мезонного променя.
І ось через розтруб перископа, коли був погашений промінь, ми помітили в пітьмі камери поодинокі спалахи: неначе блимали далекі голубі зірочки.
Що ж то за зірочки? Може, на стінках з нейтриду осідає якась радіоактивна речовина? Але ж немає таких речовин, розпад атомів яких можна побачити простим оком…
2 листопада. Ну, це вже щось неймовірне!
А справа ось у чому. Всі наші мезонатори працюють за принципом “вічного вакууму”: з самого початку, коли пускали цех, з них викачали повітря. В головні камери повітря ніколи не заходить, а то довелося б перед кожною операцією протягом тижня відкачувати його, поки тиск знову знизився б до стомільярдної частки міліметра ртутного стовпчика. Повітря впускають лише в допоміжні камери. А ті рештки його, які можуть просочитися у головні камери, безперервно відкачують нашою потужною вакуум-системою.
Ми так звикли до того, що стрілки вакуумметрів стоять на поділці десяти у мінус одинадцятій степені міліметрів ртуті, що вже більш як місяць не звертали на них уваги. А вчора глянули і ахнули від подиву: майже у всіх мезонаторах вакуум підвищився до десяти у мінус двадцятій степені міліметрів ртуті! Адже це, по суті, порожнеча міжпланетного простору! В чому справа? Насоси? Ні, вони навіть із власного об’єму неспроможні відкачати повітря до такого ступеня розрідженості. Такий вакуум неможливий, одначе він є…
І ще: протягом цих днів голубі зірочки помічені майже в усіх мезонаторах. Чомусь найбільше їх блимає внизу біля основ нейтридних стінок камер. І цікаво: де більше зірочок, там і вакуум у мезонаторах кращий..
На добування нейтриду обидва ці явища, і мерехтіння зірочок, і надзвичайно хороший вакуум, зовсім не впливають.
Але що ж це таке? Може, це пов’язано з тим, що камери мезоиаторів зроблені з нейтриду? Мабуть, Голуб має рацію: ми не знаємо про нейтрид чогось дуже важливого, того, що дає і ефект відштовхування мезонів, і ці незрозумілі явища… Треба неодмінно поговорити з Іваном Гавриловичем”.
СПАЛАХ
Сталося так, що Яків Якін цього листопадового вечора надовго затримався в лабораторії.
За вікнами вже синіло. Лампочки під стелею лили неяскраве жовте світло. Співробітники Якіна — старий інженер Оголтєєв і технік Фрумкін — уже одяглися, збираючись додому. Щойно закінчився черговий дослід з нейтридом. Пробою знову не вийшло: голубі стрічки могутнього коронного розряду огинали нейтридну пластинку і з тріском ішли в землю.
“Що ж робити далі? Схоже на те, що електричний пробій нейтриду взагалі неможливий, — міркував Якін, прибираючи стенд. — Схоже, що нейтрид абсолютно інертний до електричної напруги, так само як і до хімічних реакцій… Що ж робити?”