Чорні зорі
Шрифт:
Яка? Можливо, це була антиртуть, адже ядра нейтриду, які осіли з ртуті, могли зберегти свою структуру… Її було небагато — мізерна краплинка антиртуті, що синювато поблискувала під променем мезонів.
Щоб краще було спостерігати за камерою, вони вимкнули світло в лабораторії. Вікон можна було не затемнювати: надворі вже стояла ніч. Хтось із них, Голуб чи Сердюк, перший помітив, як ІЇІД голубим вістрям мезонного променя на плівці нейтриду з’явилось щось, поки що незрозуміле. Що вони почували тоді? Мабуть, то були такі самісінькі почуття, як і при відкритті нейтриду. Радість, надія, таємничий страх? А що, коли випадковість, ілюзія?.. Півтора року тому під хмаринкою мезонів повільно й незрозуміло
Трохи згодом, коли краплинка антиртуті збільшилася, вони розглянули її і, мабуть, були вражені. Звичайна ртуть! Адже у вакуумі антиртуть нічим не відрізнялася від неї… Що й казати, це теж було надзвичайно, чудово: знову перетворити нейтрид на ртуть!
“2. Відомості від головного енергетика: вибух стався не під час досліду, а пізніше, коли мезонатор було вже вимкнуто з високовольтної мережі інституту”.
…Нарешті “ртуті” зібралося досить для аналізу, вони вимкнули мезонатор. Микола пам’ятав ту глибоку й спокійну тишу, яка наставала в такі хвилини у лабораторії. Увімкнули світло, зійшли на мостик. Хвилювались, ясна річ. Адже, якщо це навіть була звичайнісінька ртуть, все одно: це ж вони, Голуб і Сердюк, зробили ці атоми!
Мабуть, Іван Гаврилович знов узявся за ручки маніпуляторів; сталеві пальці обережно підхопили пластинку нейтриду і перенесли її в допоміжну камеру. У свинцеве віконце було добре видно темну пластинку, що лежала на бетонній плиті і маленьку блискучу краплинку “ртуті”. Вона все ще лишалася звичайною краплинкою, ця антиртуть, поки в камері зберігався вакуум.
Увімкнули моторчик, скло почало підніматися. Обоє нетерпляче схилилися до камери… В щілину між бетоном і склом вдерлося повітря — звичайнісіньке повітря, яке складається із звичайних молекул, атомів, протонів, нейтронів, електронів і яке стало тепер найсильнішою ядерною вибухівкою. Вростанню мить свого життя вони побачили, як маленька краплинка на нейтриді починає збільшуватись, перетворюючись у нестерпно гарячу й блискучу ясно-голубу кулю… Вибуху вони вже не почули.
За вікнами чорніла ніч. Лампочки під стелею тьмяно світилися в прокуреному повітрі. На голих стінах кімнати висіли тепер уже непотрібні бузкові фотокопії креслень мезонатора. Якій і Самойлов сиділи за столом, заваленим паперами, і мовчали, думаючи кожен про своє. Микола ще бачив, як відсахнувся від сліпучого блиску Іван Гаврилович, як затуляє рукою обличчя Сердюк (вони все-таки встановили, що силует на кахляній стіні належав йому), як усе щезає у вихорі атомного спалаху…
А Якін… Якін зараз люто ненавидів Самойлова.
Чому він, Якін, який завжди прагнув зробити відкриття, не сказав перший: “Це — антиречовина?” Хіба ж він не підходив до точнісінько такої думки? Хіба не він бачив спалах, встановив і довів, що в камері мезонатора були позитрони, що вибух стався після досліду?! Чому не він перший збагнув усе?
Досі все пояснювалось просто: Кольці Самойлову щастило, а йому, Якову, хоч він нітрохи не гірший за нього, а може, навіть кращий, талановитіший, не везло в житті. І ось тепер… Просто він був надто обережний. Звичайно! Адже у нього ця ідея виникла тоді ж, коли й у Самойлова, якщо не раніше. Злякався, що це буде надто грандіозно? Ех…
— Розумієш, Яшко… — Самойлов звів на Якова червоні від безсоння очі. — А це ж, мабуть, і є отой “мезоній”, що його шукав Голуб. Адже при взаємодії антиречовини із звичайною речовиною обидві вони перетворюються на безліч мезонів. Краплинка антиртуті може замінити
Яків уважно глянув на нього, потім відвів очі, щоб не виказати своїх почуттів.
— Слухай, Миколо! Схоже на те, що ми з тобою зробили велетенське відкриття! — Голос його звучав неприродно лунко. — Антиречовина — це ж не тільки мезони… Адже вона виділяє подвійну повну енергію — два ем це квадрат! Можна робити які завгодно малі і які завгодно великі вибухи. Керовані вибухи!.. І ще — ямка в нейтридній пластинці. Це ж спосіб обробки нейтриду! Розумієш? Пучком швидких мезонів можна “різати” нейтрид, як сталь автогеном. Антиртуть, що виділяється при цьому, можна знищувати повітрям або збирати… Тепер ми можемо поводитися з нейтридом так само, як із сталлю: обробляти його, різати, кроїти, нарощувати. Гігантські перспективи!
— Так, звичайно… Тільки чому “ми”? До чого тут ми? — Самойлов мляво знизав плечима. — Не ми зробили це відкриття. Коли вже на те пішло, ми тільки розшифрували його. Відкриття належить їм…
КОСМІЧНИЙ ВОГОНЬ
Вони бігли мокрим від талого снігу шосе, пильно вдивлялися, шукаючи за сніговою пеленою зелений вогник таксі. Мимо проходили люди із згортками, мчали легкові машини з прив’язаними зверху ялинками. Через тиждень Новий рік… Ніхто навіть не запідозрював, яка величезна небезпека нависла над містом.
Швидше! Швидше! Тепер усе можуть вирішити хвилини!.. Ага! Самойлов голосно свиснув, замахав рукою. До них підкотила клітчаста “Победа”.
— У Нове селище, швидше!
Вони причинили дверцята, й машина помчала по шосе у снігову темінь.
…Ще півгодини тому вони сиділи в кімнаті й міркували, як повторити дослід Голуба. Тепер вони вже знали, що треба шукати.
— А ти пригадуєш, — мовив Яків, — місяць тому було повідомлення про атомний вибух в Америці, у Нью-Хенфорді? Там був нейтрид-завод. Чи не сталося у них чогось подібного?
Микола подумав:
— Пригадую… Але ж там виробляли атомні снаряди з нейтриду. Представник концерну сам визнав, що на заводі зберігався збагачений уран. Навряд…
— Гаразд, давай не відхилятися, — вирішив Яків, Проте це був перший поштовх.
Як приходять у голову думки? Іноді досить незначного зовнішнього поштовху, щоб виникла низка асоціацій, малюнків, картин, з яких народжується нова ідея.
Запитання Якова повернуло думки Самойлова до свого заводу. Подумати тільки, адже він не був там більше місяця!.. Як там справляється Кованько? Стривай, стривай, а чим вони займалися тоді, напередодні катастрофи? Микола згадав дивні “блимання” в камерах…
Це був другий поштовх.
Блимання! Адже він хотів про них поговорити з Іваном Гавриловичем… Микола вийняв з кишені блокнот, перегорнув списані цифрами й формулами сторінки.
“Подумати:
1. Вакуум підвищився до десяти у мінус двадцятій степені міліметра, — за межі можливого для вакуумних насосів. Чому? Від безперервної роботи? Вплив нейтриду?
2. У головних камерах — дивні мікроспалахи на стінках з нейтриду. Коли буду в Ядерному, обговорити з Іваном Гавриловичем”.
Від цих похапцем написаних рядків на Самойлова війнуло ще не зовсім усвідомленим жахом. Блимання і вакуум!.. Здогад промайнув у голові так швидко, що викладення його забрало б у тисячу разів більше часу. Якін щось запитував, та Самойлов уже не чув.