Чорна рада

Кулиш Пантелеймон Александрович

«нала „ереваниха, що сказати: так >= посадила Ўрама, мов горщок од жару одставила.

Ч Ќу, брате ћихайле, Ч каже в>=н „ереванев>=, Ч благословив тебе господь дочкою, да не об>=див же й ж>=нкою.

Ч а-га-га! Ч каже „еревань. Ч ге, бгате. ћо€ ћелас€ не зневажила б себе >= за гетьманом.

Ч ѕо с>=й же мов>= да буваймо здоров>=! Ч каже „ереваниха, п>=дн>=сши гост€м по кубку.

Ч ўоб нашим ворогам було т€жко, €к добре мовл€Ї м>=й сват! Ч каже Ўрам.

Ч ј д>=ти наш>= нехай отак вибрикують! Ч додав „еревань, бризнувши з кубка на стелю.

Ч јм>=нь! Ч каже „ереваниха.

Ќа т>=м >= застр€ло сватанн€. —тар>=

вже б>=льш >= не згадували, бо >= в „ереван€, >= в Ўрама була така думка, що ще посп>=ють з козами на торг. Ќе так думав ѕетро: в>=н зараз догадавсь, що „ереваниха б’Ї на €когось >=ншого з€т€, да й сама Ћес€ њм гордуЇ. <= вже йому тод>= здалось, що н>= дл€ чого б>=льш >= на св>=т>= жити; а на душ>= така пала туга, така печаль, що й сказати не можна!

Ћес€, викрутившись >=з того сватанн€, зникла з св>=тлиц>= >= не вв>=йшла на вечерю; а п>=сл€ вечер>= зараз порозходились на спочинок.

—тарого Ўрама >= божого чолов>=ка положили в св>=тлиц>=, а ѕетро, по-козацьки л>=г у садку п>=д чистим небом.

Ќе знаю вже, €ково-то йому п>=сл€ того сватанн€ спалось. як же вернувс€ вранц>= до св>=тлиц>=, то божого чолов>=ка вже не було в компан>=њ: поплентавсь д>=дусь >=ще до сх>=д сонц€ >=з ’марища. ”с>= повд€гались у довг>= подорожн>= сукн>= >= ждали т>=льки старого Ўрама. “ой, сто€ перед образом, дочитував своњх молитов. ѕо ст>=нах >= по полиц€х у св>=тлиц>= не видно було б>=льш н>= дорогоњ зброњ, н>= ср>=бних кубк>=в, бо в тую неспок>=йну старосв>=тщину, одлучаючись, не кидай було плохо дома н>=чого, а ховай по тайниках, по п>=дземних скарбниц€х.

—тарий Ўрам звел>=в синов>= с>=длати кон>=; €к ось >= ¬асиль Ќевольник вињхав >=з-за садка з ридваном. ѕогодив тод>= бог козакам надрать у своњх ворог>=в ус€чини, що не один старшина, мов €кий дука, њздив ридваном. Ѕлищали м>=д€н>=, позолотист>=њ герби на ридван>= в „ереван€; мигот>=ла в очах дорога горор>=зьба Ч леви, струсев>= п>=р’€, булави з бунчуками; а тих, може, перевелось >= кодло, що сими гербами величались…

ћати з дочкою с>=ли в ридван, а „еревань не покидав таки козакованн€ Ч поњхав на прощу верхи. Ўрам >=з ним держав перед того поњзду.

ѕетро хот>=в њхати поруч >=з верховими, да й сам не знав, €к оставсь коло ридвана, мов прив’€заний, њде сердега мовчки >= голову понурив. fал>=, надумавшись, >= каже:

Ч ѕан>=матко! ”чора д>=ло п>=шло було на лад, да й розв’€залось >=з твоЇњ ласки. Ќе по правд>= ви >=з своЇю Ћесею робите. я до вас >=з щирим серцем, а ви до мене з хитрощами. Ћучче б уже одр>=зати попросту, да й год>=. Ќу, що в вас на мисл>=? —кажи, пан>=матко, щиро, чи думаЇш ти оддати за мене Ћесю, чи в тебе другий Їсть на прикмет>=?

Ч <= Їсть, >= нема; >= нема, >= Їсть, Ч каже, см>=ючись, „ереваниха.

Ч ўо отсе в вас за загадки? Ч аж скрикнув з досади ѕетро. Ч ”же коли рвати, то рви, не дьоргавши! —кажи мен>=, пан>=матко, щиро, кого ви соб>= маЇте на думц>=?

Ч , паниченьку! Ч каже „ереваниха. Ч ѕотривай-бо трошки: ще рано брати нас на >=спов>=дь!

«амовк ѕетро, понурив голову, а на виду побл>=д, мов хустка: дон€ла йому до живого „ереваниха. ¬же й сама Ћес€, згл€нувши на мат>=р, похитала головою.

”см>=хнулась горда мати да й каже:

Ч Ќу, козаче, коли вже тоб>= так пильно припало, то от тоб>= ус€ >=стор>=€. Ћес€ мо€ родилась у чудну планету; ще €к € нею ходила, приснивс€ раз мен>= сон

дивен-дивен на прочудо. —лухай, козаче, та на ус мотай. «далось мен>=, н>=би посеред пол€ могила; на могил>= стоњть панна, а од панни с€Ї, €к од сонц€. <= з’њжджаютьс€ козаки >= славн>= лицар>= з усього св>=ту Ч од ѕодолл€, од ¬олин>=, од —>=вери >= од «апорожж€. ¬крили, бачс€, все поле, мов маки зацв>=ли по городах, вкрили да й стали битись один на один, кому буде та €сна€ панна. Ѕ’ютьс€ день, б’ютьс€ другий, Ч €к де не вз€всь молодий гетьман на кон>=. ”с>= склонились перед ним, а в>=н до могили Ч да й пон€в €сную панну. “акий-то був мен>= сон, козаче! ѕроходить день, другий Ч н>=€к його не забуду. ”дарилась € до ворожки. ўо ж ворожка? як ти думаЇш?

Ч я думаю т>=лько, Ч каже ѕетро, Ч що ти, пан>=матко, з мене глузуЇш, от >= все!

Ч Ќ>=, не глузую, козаче. —лухай да на ус мотай, що сказала ворожка. Ђј що ж, Ч каже, Ч пан>=, сей тоб>= сон пророкуЇ дочку >=з з€тем. fочка в тебе буде на весь св>=т красою, а з€ть Ч на весь св>=т славою. Ѕудуть >=з’њжджатись з усього св>=ту пани й гетьмани, дивоватимутьс€ крас>= твоЇњ дон>=, дароватимуть њй ср>=бло-злото, та н>=хто њњ не обдаруЇ краще од судженого. —уджений буде €сен красою м>=ж ус>=ма панами >= гетьманами; зам>=сть очей будуть зор>=, на лоб>= Ч сонце, на потилиц>= Ч м>=с€цьї. “ак промовила мен>=, в>=щуючи, стара бабус€. як ось, справд>=, дав мен>= господь дочку Ч справдилось бабусине слово: н>=вроку њй, не посл>=дуща м>=ж д>=вчатами. “рошки згодом зашум>=ло по ¬крањн>=, закип>=ло, мов у казан>=, >= стали з’њжджатись у ињв пани да гетьмани Ч справдилось друге бабусине слово. ”с>= дивовались на мою дитину, даровали њй сережки, дорог>= перстен>=; т>=лько ж н>=хто так не обдаровав њњ, €к той гетьман, що мен>= снивс€. fорожчий над ус>= подарунки був його подарунок, >= кращий над усе панство >= лицарство був молодий гетьман: зам>=сть очей Ч зор>=, на лоб>= Ч сонце, на потилиц>= Ч м>=с€ць. —правдилос€ ще раз ворожчине слово. ”с>=х пан>=в >= гетьман>=в затемн€в в>=н красою. <= говорить мен>=: ЂЌе оддавай же, пан>=матко, своЇњ дочки н>= за кн€з€, н>= за лицар€; не буду женитись, поки виросте Ч буду њй в>=рною дружиноюї. fай же, боже, >= ти, мати божа, щоб >= се справдилось на щаст€ й на здоров’€!

“ут саме вињхали вони >=з-за гори. ѕеред ними так >= заблищало, так >= замигот>=ло, так >= замережило церквами, хрестами, горами >= будинками. —в€тий город с>=€в, €к той русалим. —онце ще не п>=дн€лось високо; так не то що церкви й хоромини, да й зелен>= сади, >= все, що заглед>=ло око в иЇв>=, усе гор>=ло, мов парча золототкана€.

ѕрочане перехрестились >= сотворили молитву. ј ѕетро њде соб>= >= не бачить, >= не чуЇ н>=чого: так опентала його „ереваниха.

<=V

¬есело й т€жко згадувати нам тебе, старий наш д>=ду иЇве! Ѕо й велика слава не раз тебе ос>=€ла, >= велик>=њ злигодн>= на тебе з ус>=х бок>=в збирались… —к>=лько-то кн€з>=в, лицарства >= гетьман>=в добуло, воюючи за тебе, слави; ск>=лько-то на твоњх улиц€х, на тих старосв>=тських стогнах, на валах >= церковних цвинтар€х пролито кров>= христи€нськоњ! ”же про тих ќлег>=в, про тих —в€тослав>=в, про т>=њ €сири половецьк>=њ н>=чого й згадувати. “у славу, т>=њ злигодн>= вибила нам >=з голови безбожна татарва, €к уломивс€ Ѕатий у твоњ «олот>= ворота. Ѕуде з нас >= недавн>=х споминок про твою руњну.