Чорний іній
Шрифт:
33
Група гауптмана Айхлера, перетнувши межу льодоспаду, різко звернула на північний схід. Гауптман дещо заспокоївся і тепер намагався проаналізувати ситуацію й упорядкувати думки. Він перебирав слова радіограми, згадував, як рівні рядки, написані його бісерним почерком, перетворювалися на колонки цифр.
«Радіограма
Центральне правління НСДАП
Мюнхен, Бріннерштрассе, 7
Секція ОА-ІІ
Копія — Управління
Повідомляю про невиправдану пасивність майора Гревера Й. щодо затримання ворожих диверсантів, які висадилися в районі об'єкту «Айсблуме» з очевидною метою. У відповідь на мою пропозицію про переслідування ворожої групи мені в образливій формі було зауважено, що «тільки дурні та боягузи завжди бувають рішучими». Після цього я підозрюю майора Гревера Й. у підготовці до вчинення зради.
Крім того, я встановив такі факти:
1) зі слів самого Гревера Й.: факт нанесення ним та його товаришем (прізвище встановити не вдалося) 1926 р. тяжких тілесних ушкоджень двом поліцейським чиновникам, коли ті виконували службові обов'язки. Вважаю за доцільне щодо цього факту запитати архів поліційного управління міста Нюрнберга;
2) факт слухання іноземних пропагандистських радіопередач (окрім службових) та розповсюдження чуток, які розкладають наші Збройні сили, з метою послабити віру німецького народу в кінцеву перемогу й нездоланну міць німецького вермахту. Вважаю, що це слід кваліфікувати як підбурювальну діяльність у прихованій формі.
Член НСДАПП. Айхлер»
«Тепер слід розібратися з фельдфебелем. Можливо, він хотів убити мене? Але навіщо це йому? Він ненавидить мене? За що? Я аж ніяк не вирізняв його із загальної маси і тому ніяк не міг зашкодити йому. Щоб «підставити» людину, треба відчувати сильну відразу до неї. Незадоволення? Ні, тут треба ненавидіти. За що ж може ненавидіти мене підлеглий мені фельдфебель? За надмірну вимогливість? Дурниці. Щось у минулому? Але наші шляхи ніколи не перетиналися, готовий заприсягтися. Тоді що? А може... може, це пов'язано з моєю «особливою» місією? Скажімо, Ран діє за чиїмось наказом... Гревер!!! Його нацькував на мене наш пихатий інтелігент Гревер! Отже, Гревер знає про моє повідомлення до Центру. Знає про самий факт, бо зміст залишається для нього таємницею. Молокосос Ерслебен устиг доповісти. Граф зачуханий! Нічого, партія поставить на місце всіх задрипаних аристократів. Дайте тільки війну закінчити. Отже, Гревер мене вирахував. І одразу ж знайшов виконавця... Нічого, я це передбачив, пане майоре. У Центрі побачать ваше справжнє обличчя. Я також ужив деяких заходів... Отже, Гревер!..»
«А ці двоє, звісно, вкупі з ними, — подумав він про Фегмана та Вебера. — Це змова...»
Вони зійшли з льодовика. Рухалися у такому порядку, який визначив Айхлер за дві години перед тим. На лижах він почувався значно впевненіше, але було не до почуттів, він думав, що буде далі, яких заходів безпеки вжити, й це відволікало від лижні. Він ледве встигав реагувати на закрути маршруту, стежачи за ненависною спиною обер-фельдфебеля, яка бовваніла трохи попереду.
Зепп Ран, закладаючи крутий віраж, думав про те саме.
«Психопат! Дурисвіт! Якби все це відбувалося деінде, він швиденько сфабрикував би докази
Ран озирнувся: Айхлер був набагато далі, ніж передбачено інструкцією.
«Повзе, сволота, немов стара шльондра. Стережеться. Але де ж Вебер?»
Ран занепокоєно вдивлявся в простір за спиною Айхлера, обмацуючи очима кожний уступ, кожний закрут лижні. Вебер зник.
— Я дуже шкодую, але ми не можемо чекати на нього, як не можемо й вирушити на пошуки. Подивіться на схід, — Айхлер тицьнув рукавицею собі за спину. Його очі затьмарилися олив'яним полиском страху, а рот зсудомила недоречна посмішка.
Ран уже давно спостеріг на обрії цю важку хмару зловісного сірого кольору. Вона повсякчас змінювала конфігурацію і рухалася дедалі стрімкіше, щохвилини збільшуючися. Але Ран знав, що раніше за хмару налітає вітер, який зриває звідусіль сніг. Поземок погіршить видимість, різко впаде температура. Поки що цього не було. У них в запасі залишилося ще хвилин двадцять, можна було спробувати знайти Вебера.
— Я наказую продовжувати рух, — гауптман ніяк не міг стерти з обличчя посмішку, яка несамохіть кривила м'язи, і це дратувало самого Айхлера.
Хмара й справді розросталася надто швидко. Вона вже заступила півнеба. Сонце остаточно померхло. Ось і перший порив вітру. Це — останнє попередження стихії. Потім, після нетривалого «штилю», настане таке...
«Радіє, сволота, — подумав Ран. — Мабуть, уже здогадався, він не дурень... А тепер одним моїм союзником поменшало, от і радіє. Хоч відповідальність за втрату бійця взяв на себе. Та він, здається, вирішив піти ва-банк».
Ран зрозумів, що тепер від гауптмана Айхлера можна чекати будь-чого.
34
Останній у ланцюгу затримався, поправляючи кріплення. Потім випростав спину, обвів оком горизонт, повернув голову у бік хмари, що насувалася зі сходу.
«Ну, давай, наволоч, рушай... мені з вами розминутися треба без феєрверку... іди, як ішов...»
Але німець не кинувся вниз, слідом за своїми товаришами, а чомусь спрямував лижі ліворуч, рухаючись просто на серак, за яким сховався Цвях.
«Чого це він? Невже помітив мене?»
Цвях повільно запрацював ліктями, посуваючись назад, не випускаючи з очей фашиста, який невідворотно наближався. Коли відстань між ними становила метрів двадцять, фашист переклав автомат на груди, і Цвях зрозумів, що зіткнення не уникнути. В останній спробі уникнути сутички він посунувся в тінь серака і, прикриваючись ним, швидко звівся на ноги. Зробивши поворот на сто вісімдесят стрибком, почав швидко віддалятися в бік невеликого горбка, сподіваючись сховатися в засніжених скельних лабіринтах. Але німець погнався за ним раніше, ніж Цвях досяг сховища. Ховатися було безглуздо, відтак доводилося налягати на лижі.