Чорний іній
Шрифт:
— Єфрейторе Хіпплере! Обер-фельдфебеля Рана — до мене!
Обер-фельдфебель Ран виструнчився перед майором Гревером.
Той довго мовчав, немов підкреслюючи особливу значущість майбутньої розмови.
— Як ви гадаєте, Ране, чому майже весь особовий склад неприязно ставиться до гауптмана Айхлера? Сподіваюсь, цей факт не становить для вас таємниці? — Гревер навмисне почав з запитання, не констатуючи очевидної неприязні, чим сподівався одразу загнати обер-фельдфебеля в кут. — Я розумію, що психологія — це не зовсім ваша сфера, але мені хочеться знати думку досвідченого і, як мені здається, мудрого чоловіка. Хай вас не дивує таке бажання, згадайте нашу минулу розмову. До того ж, я не прихильник пруського принципу: дистанція командира
Він повільно розкурив сигару, даючи можливість фельдфебелю зібратися на думках.
— Він трохи... дивний, — несподівано м'яко почав Ран, насторожений чи то запитанням, чи побоюванням прямо висловити свою думку про іншого офіцера. Ситуація була досить делікатною, і Гревер навмисне поводився нестандартно, сподіваючись спровокувати Рана на відвертість і тим прив'язати його до себе. Він здогадався, як може відповісти Ран. І почув те, на що сподівався.
— Гадаю, мало кому подобається, коли хтось поза статутом суне свого носа в усі закапелки, — відчувалося, що Ран уже не раз дратувався вторгненням чужака у сферу його повноважень. «Сунути носа в усі закапелки» в німецькому вермахті, зрештою, як і в усіх арміях, було незаперечною прерогативою фельдфебелів. І зараз Ран, усвідомлюючи, що запитання поставлене недарма і мовчанкою не відбутися, закликав на допомогу своє роздратування, — голос його зміцнів, а інтонації стали рішучими.
— Ви вважаєте це головною причиною? — демонструючи глибокодумність та стурбованість, примружився Гревер.
— Так, пане майоре.
— За бойових обставин вам з гауптманом взаємодіяти ще не доводилося, — радше стверджуючи, ніж запитуючи, сказав Гревер.
— Ні, пане майоре.
Гревер помовчав. Тепер треба було підступати до головного. Попередня балачка була лише прелюдією, яка допоможе спрямувати розмову в потрібне річище.
— Слухайте мене уважно, Ране, — нарешті глухо вимовив Гревер, не дивлячись на фельдфебеля. — За тридцять хвилин я віддам наказ про вихід кампф-групи, яка має знищити оту халупу в центрі острова, щоб її не змогли використати диверсанти як базу або схованку. Командуватиме групою гауптман Айхлер. Підберіть трьох надійних солдатів. Надійних у всіх значеннях. Якщо в хатині червоні, ви повинні провести розвідку боєм, якщо ні — спалити її. Сигналізувати ракетами. Кольори обговоримо пізніше.
Гревер зробив паузу. Нахилив голову. Потім спідлоба гостро глянув у вічі Рану.
— Іти вам доведеться ось тут, — він наблизився до карти та провів пальцем звивисту лінію в північно-західному напрямку.
— Через льодовик. Нартовим шляхом не можна, маю підстави думати, що його перерізали червоні. Льодовик скуйовджений, пошматований, безліч розломів та сераків. До того ж, тріщини можуть бути замасковані настом, і тільки Бог знає, яку вагу витримають ті снігові мости, що вкривають їх. А втім, вам не варто нагадувати про це. Ви — найдосвідченіший у загоні.
Гревер зробив паузу, намагаючись скривити губи в іронічній посмішці з легким відтінком зневаги.
— Гауптман Айхлер у таку халепу ще не потрапляв. Не доведи Господи, ще впаде в якусь тріщину... — він знову зробив паузу, що надавала фразі двозначності. — Я розраховую на Ваш досвід, Ране.
Повернувшись обличчям до фельдфебеля, він знову впритул зазирнув тому просто в очі:
— Інакше саме вам доведеться взяти всі турботи групи, а потім і взводу на себе... А мені доведеться кривити душею, — посилати рідним повідомлення про смерть і замість «нещасного випадку» писати щось на кшталт «героїчно загинув під час виконання складного бойового завдання»...
— Я зрозумів вас, пане майоре, — як і минулого разу, відповів фельдфебель. — Все буде як належить, не сумнівайтеся.
Гревер помовчав, щоб підкреслити значущість моменту, й водночас намагаючись уникнути зайвої урочистості, сказав:
— Не сумніваюся в цьому.
Потім підійшов до столу, витяг з нижньої шухляди
— Вип'ємо за удачу!
Ран невловним рухом вихилив чарку, потім твердо поставив її на стіл і відступив на два кроки.
— Дозвольте йти, пане майоре?
Повільним кивком Гревер відпустив його. Йому здалося, що очі фельдфебеля характерно зблиснули. Зіниці хорта.
31
На змарнілих обличчях солдатів він прочитав той самий забобонний страх, що й у себе в серці. «Бережи нас, Боже! Невже й моя фізіономія зараз така-сама?» Тільки фельдфебель випромінював байдужість. Айхлеру вдалося перехопити погляд Рана і йому здалося, що він вловив якийсь гарячковий блиск в очах фельдфебеля. «Напевне, йому також страшно. Він не раз бував у розвідці в цих місцях...»
Вони подолали ще близько кілометра. Йшли у спільній зв'язці на страховці. Ран ішов попереду вервечки. Його біла широка спина з прив'юченими лижами раптом завмерла метрів за сорок попереду. Він озирнувся і глянув у бік Айхлера. Знову щось дивне примарилося Айхлерові в цьому погляді, щось тривожне, небезпечне. Звідкілясь безгучно завихрилася думка: вже хвилину каміння й крига під його ногами підозріло відлунюють — під ним порожнеча! Чи це тільки здається?
«Скріплене льодом каміння висить над прірвою, утворюючи своєрідне склепіння. Ледве крига підтане, як склепіння не витримає й обвалиться! Ані міцності льоду, ані глибини тріщини не знає ніхто... Чи міцно зчеплені камені, щоб витримали вони вагу людини?.. О, мій Боже! Ран, напевне, дійшов до краю провалля і зараз уже в безпеці. Але, якщо пройшов один, то... це зовсім не означає, що пройде другий, третій... Можна зупинитися чи обов'язково треба рухатися далі?.. А якщо лягти і поповзом?.. Збільшиться площа і зменшиться тиск... Чорт забирай, я геть не знаю, що робити в таких випадках... А якщо крикнути солдатам, які йдуть позаду, щоб уважніше страхували? Не обвалиться від крику?.. Але чому фельдфебель не попередив?! Чи, може, я, поринувши у свої думки, проґавив його сигнал? Тварюка! Схотів посміятися з мене?.. Він ще потанцює в мене... він у мене...»
Йому залишалося до фельдфебеля, який незворушно бовванів попереду, ще кроків двадцять, коли позаду пролунав сухий тріск, а під ногами задвигтіло, наче під час землетрусу. Радше інстинктивно, ніж керуючись розумом і досвідом, Айхлер упав на сніг долілиць, з усіх сил намагаючись устромити дзьоб льодоруба у фірн.
Зв'язка занадто розтяглася, Ран вирвався неприпустимо далеко вперед, користуючись тим, що весь запас мотузки знаходився в нього. Наступний за Айхлером єфрейтор Фегман перебував на відстані не восьми-дев'яти метрів, як вимагала інструкція, а за п'ять метрів від нього, зате ті, хто йшов позаду, розтяглися метрів на п'ятнадцять-двадцять. Рядового Хензеля Айхлер не побачив. А останній у зв'язці Вебер борсався біля краю криги по той бік тріщини. Фегман також розпластався на льоду. Айхлер не хотів у те вірити, але вона була перед очима... Тріщина! Хензель провалився!
Ривок від падіння Хензеля завдяки довжині мотуза не був надто сильним, і Веберові хоч і не вдалося встояти на ногах, пощастило ввігнати льодоруб у крихку поверхню глетчера. Він зміг закріпитися на кризі. Потім почав швидко вбивати в сніг льодоруб, глибоко, по самісіньку голову. Те саме робив і Фегман.
Айхлер, заворожений страхом, стежив за їхніми діями. Потім відчув судомне заціпеніння в усьому тілі, облизав пошерхлі губи й озирнувся. Ран повертався! Він спокійно і, здавалося, неквапно наближався по підступному снігу. Айхлер у ці короткі хвилини із страшною ясністю зрозумів: його життя зараз цілковито залежить від цієї людини, яка впевнено насувається на нього. Він відчув до фельдфебеля тяжку, люту ненависть, від якої заклекотіло серце.