Чуття і чутливість
Шрифт:
Маріанна зітхнула, поділяючи його побоювання, а серце Елінор розривалося при думці, що мав відчувати Едвард, нехтуючи погрозами матері заради тієї, яка нічим не могла його винагородити за подібну шляхетність.
— Але як же все це скінчилося, добродію? — спитала місіс Дженнінгс.
— Хоч як це сумно, добродійко, але найсумнішим розривом. Мати зреклася Едварда. Вчора ж він полишив її будинок, але куди він подався і чи в Лондоні він досі, мені невідомо. Адже ми, звісно, вистежувати його не можемо.
— Горопашний молодик! Що з ним тепер буде?
— Справді, добродійко, — вельми сумне зауваження! Народжений з перспективою такого заможного життя! Їй-богу, не уявляю собі долі більш лихої!
— Бідолаха! — вигукнула місіс Дженнінгс. — У мене він завжди знайде стіл і притулок, я так і скажу йому, як тільки побачу. Не можна ж допустити, щоб він зараз жив на свій кошт у якому-небудь занепалому пансіоні або дешевому готелі!
Елінор подумки подякувала їй за доброту до Едварда, хоча і не могла не посміхнутися тому, як цю доброту було висловлено.
— Якби він тільки зволив поклопотатися про себе тією мірою, якою його родичі бажали поклопотатися про нього, — сказав містер Джон Дешвуд, — то вже досяг би гідного становища і всього мав удосталь. Але тепер ніхто не в змозі надати йому допомогу. І йому готується ще один удар, мабуть, найтяжчий. Його матінка у цілком природному гніві вирішила негайно передати у власність Робертові маєток, що призначався Едварду, коли б він поводився гідно. Коли я покидав її нині вранці, вона радилася про це зі своїм повіреним.
— Що ж! — сказала місіс Дженнінгс. — Така вже її помста. Кожен зводить рахунки по-своєму. Але я б не стала збагачувати одного сина тільки через те, що другий мені суперечив!
Маріанна підвелася і пройшлася кімнатою.
— Що може зачепити молоду людину болючіше, — вів далі Джон, — ніж бачити меншого брата власником маєтку, який мав належати йому? Бідолашний Едвард! Я щиро йому співчуваю.
Після кількох хвилин таких нарікань він підвівся, неодноразово запевнив сестер, що недуга Фанні, на його щире переконання, великою небезпекою не загрожує, а тому їм не слід надмірно турбуватися, і нарешті пішов геть, залишивши своїх співрозмовниць при єдиній думці — в усякому разі, у всьому, що стосувалося поведінки місіс Феррар, поведінки його і його дружини, а також поведінки Едварда.
Щойно двері за ним зачинилися, як Маріанна дала волю своєму обуренню, і так бурхливо, що Елінор теж не стрималася, а місіс Дженнінгс і не мала наміру стримуватися, і всі троє завзято заходилися засуджувати всіх.
РОЗДІЛ 38
Місіс Дженнінгс гаряче схвалювала поведінку Едварда, хоча лише Елінор та Маріанна знали справжню міру його шляхетності. Тільки вони відчували, наскільки мізерним було джерело, яке живило його непокірність, і наскільки мала чекала його утіха — якщо не рахувати усвідомлення виконаного обов’язку — за втрату близьких і багатства. Елінор пишалася його твердістю, а Маріанна пробачила йому всі його гріхи, співчуваючи йому в його нещасті. Проте, хоча Елінор уже не повинна була таїтися від сестри і між ними відновилося колишнє довір’я, ні першій, ні другій, коли вони залишалися віч-на-віч, не хотілося торкатися цієї теми. Елінор уникала її через те, що надто палкі, надто настійливі запевняння Маріанни ще більше зміцнювали в ній віру в любов Едварда до неї — попри всі її намагання гнати від себе такі думки. У Маріанни ж не вистачало духу починати розмови, після яких вона відчувала зростаюче невдоволення собою, мимохіть порівнюючи поведінку Елінор зі своєю.
Порівняння
Наступні два дні не принесли ніяких новин про те, що відбувалося на Харлі-стріт або в Бартлетівських будинках. Хоча вони вже знали дуже багато, і у місіс Дженнінгс знайшлося б, що розповісти своїм приятелькам, ця поважна пані, проте, вирішила спочатку побувати у своїх родичок, утішити їх і узнати більше, і лише наплив візитерів перешкодив їй відвідати їх у межах цього часу.
На третій день після того, як вони дізналися про подробиці, була неділя, і така ясна, така сонячна, що багато хто вибрався на прогулянку в Кенсінгтонські сади, хоча завершувався лише другий тиждень березня. Вирушили туди і Елінор з місіс Дженнінгс. Маріанна, яка, знаючи, що Віллоубі повернулися до Лондона, постійно побоювалася випадкової зустрічі з ними, вважала за краще не їздити в таке людне місце і тому залишилася вдома.
У садах до них невдовзі приєдналася задушевна подруга місіс Дженнінгс і цілком заволоділа її увагою, що дуже потішило Елінор, позаяк вона могла спокійно вдатися до роздумів. Ні Віллоубі, ні його дружину, ні Едварда вона ніде не помітила і якийсь час взагалі не бачила знайомих облич, як раптом, на превеликий її подив, з нею привіталася міс Енн Стіл, яка трохи збентежено виявила велике задоволення, що зустріла їх, а коли місіс Дженнінгс заговорила до неї вельми ласкаво, покинула на час своїх супутників і приєдналася до них. Місіс Дженнінгс поспішно шепнула Елінор:
— Серденько, витягніть із неї все, що можна. Тільки запитайте, а вона сама вам усе розповість. Адже я не можу покинути місіс Кларк.
На щастя для цікавості місіс Дженнінгс, та й самої Елінор, міс Стіл була готова доповісти про все без будь-яких запитань, інакше їм би не довелося ні про що довідатися.
— Я така рада, що зустрілася з вами, — почала міс Стіл, фамільярно беручи її під руку. — Адже саме вас мені хотілося бачити більше за всіх на світі. — Вона стишила голос: — Місіс Дженнінгс, мабуть, про все чула? Вона дуже сердита?
— На вас, як на мене, аніскільки.
— От і добре. А леді Мідлтон, вона — сердиться?
— Мені це видається малоймовірним.
— Тоді я страшенно рада. Боже милостивий! Чого я тільки не натерпілася! В житті не бачила Люсі такою злою. Вона навіть присягнулася, що не стане обробляти мені новий капелюшок і до скону нічого робити для мене не буде. Зараз вона заспокоїлася, і між нами знову все гаразд. Ось погляньте — бант на капелюшок вона пришила, і перо вставила теж вона. Учора ввечері. Тепер ви, звісно, наді мною кепкуватимете. Але чом би мені і не носити рожевих стрічок, га? Мені байдуже, що це улюблений колір лікаря. Я б і знати не знала, що воно так, коли б він сам не згадав, що з усіх кольорів йому найбільше до вподоби рожевий. Від моїх кузин мені просто життя немає! Знаєте, коли вони починають кпинити, я інколи не знаю, куди й очі подіти!
Втямивши, що вона збилася на тему, про яку Елінор вважає за краще мовчати, міс Стіл визнала за доцільне повернутися до колишнього предмета їхньої бесіди.
— Знаєте, міс Дешвуд, — вимовила вона з торжеством, — нехай люди базікають про містера Феррара що хочуть, — ніби він відмовляється від Люсі, адже все це нісенітниці, можете мені повірити! Як це ганебно — розпускати такі капосні чутки. Певна річ, Люсі про себе може думати що їй заманеться, але іншим не варто теревенити про це як про вирішену справу!