Десяте Правило Чарівника, або Фантом

Гудкайнд Террі

Віолетта знову закивала.

— Думаю, тепер я бачу, чому вони повинні бути пов'язані. Якщо співвідношення не зафіксовано, — вона випросталась і вказала на дугу символів, — то результат може послідувати в будь-який час. Сьогодні, завтра, або… або… не знаю, через дюжину років.

Сікс хитро посміхнулася.

— Правильно.

Віолетта тріумфально посміхнулася, радіючи своїм досягненням.

— Але де ми беремо всі ці символи і звідки знаємо, де вони розташовані в малюнку? Якщо на те пішло, звідки ми знаємо, що їх потрібно використовувати саме в ті моменти, коли ти говорила?

Сікс терпляче зітхнула.

— Що ж,

я можу спочатку навчити тебе всьому, але це займе близько дванадцяти років. Ти готова так довго чекати помсти?

Віолетта насупилася.

— Ні.

Сікс знизала плечима.

— Тоді, гадаю, моя допомога в створенні малюнка — найкоротший шлях до результату.

Віолетта скривила рот.

— Мабуть…

— Основи ти знаєш, моя королева. Для поточної стадії розвитку своїх умінь ти дуже добре справляєшся. Запевняю тебе, хоч я і допомагаю з деякими складнощами, ніщо не зможе працювати без участі твого значного дару. Я не змогла б зробити цю роботу без тебе.

Віолетта заусміхалася, немов учень, якого похвалив учитель. Кинувши ще один обережний погляд на відкритий томик в руках Сікс, вона, нарешті, повернулася до стіни, старанно перемальовуючи необхідні елементи з книги.

Рейчел була вражена, як добре могла малювати Віолетта. Всі стіни в печері — від входу і на всьому протязі до самого далекого куточка, де вони і працювали, — були покриті малюнками. У кожному доступному місці. Іноді здавалося, що вони втиснуті в найменші просвіти між більш старими малюнками. Деякі картини були промальовані дуже добре, з деталями на зразок світла і тіні. Більшість, однак, було просто зображеннями кісток, зерна, змій і різних тварин.

Були картини з людьми, що п'ють з кухлів із зображеннями черепа і схрещених кісток. В одному місці намальована паличками жінка вибігала з палаючого будинку, вся охоплена полум'ям, в іншому — чоловік поряд з потопаючим човном. На третій картині змія кусала людини в щиколотку. Стіна була також покрита зображеннями трун і могил всіх видів. Ці картини поєднувало одне: вони зображували жахливі речі.

Але не було жодної картини, яка хоча б наближалася по складності до малюнку Віолетти.

Інші малюнки тільки зрідка зображували людей в натуральну величину, але навіть вони мали мало деталей — лише падаючі на людину камені або кінь, що топче його. Більшість малюнків зображували приблизно те ж саме, але були лише кілька долонь у ширину. Картина ж Віолетти піднімалася у висоту на кілька футів від землі — настільки, наскільки та діставала рукою, і простягалася глибоко в печеру. Віолетта намалювала все сама, хоча і під керівництвом Сікс.

Однак, найбільше, Рейчел стривожило те, що, попрацювавши над малюнком тривалий час, намалювавши зірки, формули, діаграми і дивні, складні символи, Віолетта, врешті-решт, в самому центрі зобразила фігуру людини.

Це був Річард.

Малюнок Віолетти не був схожий ні на що інше в печері. У порівнянні з ним, інші малюнки були простими і грубими. Всі вони зображували нескладні, очевидні речі, на зразок хмар з косими рисами, які дають зрозуміти, що іде дощ, вовка з оголеними іклами, або просто людини, що хапається за груди, падаючи на землю. Більше на картинах не було нічого, крім декількох найпростіших символів поряд з фігурками людей.

Цей же малюнок був зовсім іншим. Тут були цифри і схеми, слова на дивних мовах, написані уздовж ліній діаграм, числа, акуратно розташовані поруч зі збіжними кутами.

І по всій картині були розкидані дивні геометричні символи. Кожен раз, коли Віолетта малювала один із символів, Сікс стояла поруч, сконцентрувавшись і шепочучи інструкції навіть для найменших штрихів, іноді поправляючи Віолетту, якщо та помилялася.

Відьма не давала навіть торкнутися крейді до стіни, якщо наступна лінія могла б виявитися не на своєму місці або порушити послідовність. Один раз Сікс злякано схопила Віолетту за зап'ястя, перш ніж та доторкнулася до стіни. Полегшено зітхнувши, Сікс пересунула руку Віолетти і допомогла почати лінію в правильному місці.

На відміну від інших малюнків у печері, намальованих простою білою крейдою, малюнок Віолетти був розфарбований різними кольорами. На картині Віолетти були зелені дерева, блакитна вода, жовте сонце і багряні хмари. Деякі схеми були виконані цілком у білому кольорі, інші були багатобарвні, і кольори на них були розташовані в строгому порядку.

І, на відміну від решти малюнків, малюнок Віолетти світився в темряві. Коли, виходячи з печери, Рейчел оберталася назад, вона могла бачити частини того малюнка. Світилася не крейда, тому що та ж крейда в інших місцях картини не залишала такого сяйва в темряві.

Особливо незвично світилася частина одного із знаків. Яскраві лінії утворювали дивне обличчя, видиме тільки в темряві, в тій області картини, яка була повністю покрита складними схемами. Коли поруч горів факел, обличчя не було видно — та частина малюнка виглядала просто переплетенням ліній. Рейчел так і не розібралася, з яких елементів схем могло скластися лице. Але в темряві воно дивилося на неї, очі рухалися, стежачи, як вона йде.

Однак мурашками Рейчел покривалася від зображення Річарда. Воно було настільки добре намальовано, що Рейчел легко впізнавала риси обличчя.

Рейчел дивувалася, яким хорошим художником виявилася Віолетта. Правда, були й інші подробиці, крім обличчя, по якому можна було впізнати Річарда, навіть якщо б малюнок був не такий гарний. Його чорний костюм був промальований точно так, як його пам'ятала Рейчел. Навіть краї туніки прикрашали якісь загадкові символи. Сікс була дуже уважна, даючи вказівки Віолетті, коли та малювала ці візерунки. У малюнку Віолетти на Річарді також була розвіваюча накидка, ніби розшита золотою ниткою.

Віолетта намалювала Річарда так, що здавалося, ніби він знаходиться у воді. Все навколо нього теж було вкрите хвилястим кольоровими розводами, які Сікс називала «аурами». Між кожним новим кольором і Річардом розташовувалися складні формули і схеми. Сікс сказала, що в кінці, з останнім штрихом, ці перемішані елементи між ним і його сутністю об'єднаються, сформувавши проміжний бар'єр. Що це означало, Рейчел не розуміла, але очевидно, що для Віолетти це було важливо.

Схоже, Сікс особливо пишалася саме цією частиною — з елементами проміжного бар'єру. Іноді вона просто стояла і довго вдивлялася в неї. На малюнку Річард тримав Меч Істини; але зброю було зображено дуже блідо, немов вона існує, і в той же час — її немає. Меч здавався майже частиною Річарда, перетинаючи його груди. Хоча, з упевненістю сказати, що зброя знаходиться в руці, було неможливо саме через те, що меч був намальований так блідо. Віолетта довго працювала, щоб домогтися такого ефекту. Сікс змушувала переробляти цей фрагмент кілька разів, тому що, за її словами, виходило занадто «матеріально».