Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
— Те, яке я знайшов, розташовувалося в катакомбах, використаних, як кладовище, — сказав Річард.
Бердіна задумливо насупилася.
— Це багато що пояснює.
— Натан розповідав, — тихо заговорила Ніккі, дивлячись крізь Річарда і Бердіну, — що, можливо, катакомби були і під Палацом Пророків. Він вважає, Палац був побудований для того, щоб заховати те, що поховано.
Солдати сповільнили крок, дотримуючись дистанції. Річард відмітив, що Бердіна стежить за ними.
— Чому б вам не зачекати тут з вашими людьми? — Звернулася Бердіна до генерала Трімака, — Мені
Генерал кивнув і почав розставляти людей, щоб зайняти позиції біля кожного входу. Бердіна витягла з нагрудної кишені ключ.
— Тут я знайшла книги, через які в мене почалися нічні кошмари. — Вона глянула на Річарда і відімкнула двері.
Ніккі нахилилася ближче до Річарда.
— Тут стоїть щит, — з підозрою шепнула вона.
— Але ж вона не обдарована, — прошепотів у відповідь Річард, — вона не змогла б пройти крізь щити. Якщо тут щит, як же вона його пройшла?
Почувши їх, Бердіна витягла із замку ключ і покрутила у них перед очима.
— У мене є ключ. Я знала, де Даркен Рал його ховав.
Ніккі підкинула брови і озирнулася на Річарда.
— Як просто: ключ нейтралізує щити! Ніколи не бачила нічого подібного.
— Мабуть, це зроблено, щоб дати сюди доступ довіреним помічникам або необдарованим учням, — припустив Річард і повернувся до Бердіни, яка піднімала важкий дверний засув.
— До речі, ти дізналася ще що-небудь про самого Бараха?
— Не дуже багато, — оглянулиась вона через плече, — крім того, що Магда Сірусом, яка стала першою сповідниця, була його дружиною.
Річард міг лише здивовано подивитися на Морд-Сіт.
— Звідки ж вона все знає? — Пробурмотів він сам до себе.
— Що? — Запитала Бердіна.
— Нічого, — сказав він, виставляючи руку вперед, щоб притримати двері, — Так, що ти тут знайшла?
— Щось пов'язане з тим, про що пише Коло.
— Ти маєш на увазі ту книгу, яку не можна копіювати?
Бердіна лише хитро посміхнулася Річарду, повернула ключ у кишеню і відчинила чорні двері.
Через три високих вікна, що займають більшу частину дальньої стіни, в кімнату лилося похмуре світло згасаючого дня. Дощ стукав у скло і тонкими струмками скочувався вниз. Стіни невеличкої кімнатки були завішані рядами книжкових полиць із золотистого дуба. У центрі кімнати тільки-тільки вистачало місця для простого дубового столу, оточеного чотирма досить великими дерев'яними стільцями — по одному з кожної боку. Хитромудра лампа з чотирма гнотами, що стояла посеред столу, висвітлювала кожен стілець за допомогою срібного відбивача.
Змахнувши рукою, Ніккі послала іскру вогню до гнотів, і, розгорівшись, полум'я осяяло кімнату теплим золотим світлом. Річард зазначив, що закляття Палацу, яке зменшує силу будь-якого чарівника, крім Ралів, для Ніккі, схоже, не створювало особливих труднощів. Принаймні, з розпалюванням ламп.
Бердіна попрямувала до полиць праворуч від входу.
— Судячи по уривку з щоденника з приводу книги, яку не можна копіювати, думаю, Коло мав на увазі, що копії зробили ті, хто не довіряв Бараху.
Ніккі повернулась до Бердіни.
— «Байки Янклі»?!
Річард переводив погляд зі здивованого обличчя Ніккі на Бердіну.
— Що таке «Байки Янклі»? — Запитав він.
— Книга, — сказала Бердіна.
Ніккі пирхнула.
— Річард, це більше, ніж просто книга. «Байки Янклі» — це книга пророцтв. Дуже незвичайна книга пророцтв. Вона старіша великої війни на сім століть. У сховищах Палацу Пророків знаходилася її рання копія. Дивно, але всі Сестри проходили цю книгу під час навчання.
Річард вдивлявся в книги, збудовані на полицях.
— А що в ній особливого?
— Пророцтва в ній представлені лише згадками і чутками.
Річард повернувся до неї.
— Не розумію.
— Ну… — Ніккі сповільнила крок, підбираючи потрібні слова. — Імовірно це пророцтва не про майбутнє, як таке. Скоріше це пророцтва про майбутні чутки, якщо можна так висловитися.
Річард потер втомлені очі і знову подивився на Ніккі.
— Ти хочеш сказати, що цей хлопець, Янклі, написав пророцтво про плітки?
Ніккі кивнула.
— Навіщо? — Тільки й зміг вимовити Річард.
Ніккі трохи нахилилася до нього.
— Це найпоширеніше питання.
Річард струснув головою, намагаючись збагнути.
— Бачиш, дуже багато що залишилося невідомим — Ніккі вказала на Бердіну. — Як та історія з книгою, яку не можна переписувати. Ці таємниці, швидше за все, так і залишаться непоясненими, тому що люди вмирають, не встигнувши їх розкрити. Ось чому, вивчаючи історичні записи, ми часом не здатні розгадати загадки — у нас просто немає ніякої інформації.
Часом спливають дрібні деталі: хтось небудь помітить; хтось подгляд або підслухає — і починають розповзатися чутки… І деякі Сестри в Палаці Пророків вірили, що в цій книзі віщувань про чутки можна відшукати натяки на те, які ж загадки приховує майбутнє.
Річард підняв брову.
— Ти хочеш сказати, що, по суті, Сестри збирали чутки в надії випадково дізнатися що-небудь важливе?
Ніккі кивнула.
— Щось на зразок того. Знаєш, адже деякі Сестри вважали, що ця проста на вигляд книга — просто нісенітниця, а не одна з найважливіших, які коли-небудь існували, пророчих книг. Вона трималася під найсуворішим секретом. Було заборонено виносити книгу за межі сховища пророцтв, на відміну від інших книг. А були Сестри, які витратили купу вільного часу, вивчаючи цю, на перший погляд, дурну книжку. Тому що люди зазвичай не турбуються про те, щоб записувати чутки.
«Байки Янклі» були, мабуть, єдиною у своєму роді книгою — написаною, спираючись тільки на чутки, навіть якщо ще нічого не відбулося. Сестри вірили, що були події, які можна було відкрити або вивчити, спираючись тільки на цю книгу, і пророкувати їх. По суті, вони вважали, що підслуховують шепіт і розмови про події, що відбуваються в майбутньому, чутки про секретні речі. Вони були впевнені, що «Байки Янклі» містять безцінні докази. Розгадки, невідомі більше нікому і не вказані більше ніде.