Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
Річард випростався, і його ліва рука лягла на руків'я меча. — Якби після сутички ви залишилися тут, то неодмінно би з ними зіткнулися. Нам пощастило, що вони не пішли на пошуки в глибину лісу.
— Чому ти думаєш, що вони не пішли? — Запитав Віктор. — І чому знайшовши своїх мерців, вони не стали їх ховати?
— Мабуть побоялися, що поблизу велика група повстанців і зіткнення з ними загрожує безпеці обозу. А ховати своїх вони не стали з тієї ж причини — не було часу, та й піддавати ризику обоз вони не могли.
Віктор похмуро дивився на сліди і на трупи солдатів.
— Гаразд, —
Річард похитав головою. — Джеган, можливо, і зайнятий війною, але це не означає, що сюди не прийдуть його загони, щоб відновити владу Ордену. Соноходець давно показав, що вміє швидко і безжально розправлятися з будь-яким опором.
— Річард правий, — підтримала його Ніккі. — Не можна недооцінювати Джегана і думати про нього як про грубого і неотесаного мужлана. Хоча він часом і веде себе як кровожерний хижак, але він людина гострого розуму і блискучий полководець. Він дуже досвідчений. І ніколи не гарячкує. Він може програти бій, але не війну. Джеган діє раціонально, і абсолютно плює на честь. Ти будеш думати, що вже переміг його, а він, поки ти будеш святкувати, завдасть тобі смертельного удару. Вміння чекати це найсильніша його якість.
— Коли він нападає, то не турбується про втрати, якими б великими вони не були, поки знає, що у нього ще є в резерві солдати. І майже завжди, у всякому разі, до вторгнення в Новий Світ, він вигравав битви більшою кров'ю, ніж його противники.
— Справа в тому, що він не буде вести битви за класичними канонами, і завжди нехтує законами чесного бою. Він нападає такими силами, щоб відразу відкинути і зламати хребет супротивника. Він не визнає полонених.
— А долею тих, хто потрапив до рук його солдатні, можна тільки жахнутися. Жодна нормальна людина не захоче потрапити живим до рук його головорізів.
— Ось чому багато міст здавалися без бою з проханням дозволити їм добровільно приєднатися до Імперського Ордену.
Коли Ніккі замовкла, важку тишу порушував лише шелест дощу. Віктор не сумнівався в правдивості її слів, вона була свідком цих подій.
Час від часу, згадуючи, що вона теж була частиною Імперського Ордена, і принесла людям багато горя, Ніккі бажала собі смерті. І цілком можливо, її заслуговувала. Але тепер вона була ще й єдиною людиною, що так багато знає про Орден, і могла повернути це знання проти Джегана. Це утримувало її від необдуманих вчинків і давало мету в житті — битися.
— Це тільки питання часу, коли Джеган знову повернеться в Алтур-Ранг. — Тихо вимовив Річард.
Віктор кивнув. — Так, але якщо Джеган думає, що полум'я революції спалахнуло тільки в Алтур-Ранзі, то він зосередить всі свої зусилля на придушення заколоту в самому місті, як про це говорила Ніккі. Але ми зробимо так, що це буде для нього не так просто. — Він похмуро посміхнувся. — Ми піднімемо повстання в інших містах, скрізь, де тільки зможемо, скрізь, де люди готові боротися за свободу. Ми роздуємо
— Не обманюй себе, — сказав Річард. — Алтур-Ранг його рідне місто. І це місце де почалося повстання. Заколот в місті, де Джеган будував свій великий палац, підриває престиж і віру в Імперський Орден. Адже палац повинен був стати місцем, з якого Джеган і Братство Ордена управляли б імперією від імені Творця. А люди зруйнували палац і отримали свободу.
Джеган не дозволить похитнути його владу. Він повинен придушити повстання, якщо хоче і далі правити Старим Світом і… Новим. Для нього це як особиста образа; він розглядає опір Ордену, як опір волі Творця. Він не буде занадто розбірливий у засобах і покладе це завдання на своїх самих нещадних головорізів. Джеган зробить з вами таке, що стане прикладом для інших. І мені здається, він не змусить себе довго чекати.
Віктор виглядав стурбованим, але не наляканим.
— І не забувайте, — додала Ніккі, — що його соратники, які зараз зникли, допомагатимуть йому відновити владу Ордену. Багато хто з них незвичайні люди і володіють магією. А чарівники — противники небезпечні.
— Все що ви сказали, безумовно, правильно, але ми повинні кувати залізо поки воно гаряче. — Віктор стиснув руку в кулак. — Принаймні, ми зробили перший крок.
Ніккі посміхнулася ковалю, намагаючись викликати у відповідь усмішку на його спохмурнілому лиці. Вона розуміла, що Віктор правий — треба ж було з чогось починати. Вже піднялися на боротьбу люди, які давно втратили все, окрім надії. І вона не хотіла, щоб він розгубився перед труднощами, які чекають його попереду.
Ніккі була рада почути, що Річард не втратив здатність міркувати логічно над важливими питаннями. Коли Річард зосереджувався на чомусь важливому для нього, здавалося, він не помічає нічого навколо, але було б помилкою, думати, що він про щось міг забути. Зараз, фактично, він у кількох словах змалював Віктору текучу ситуацію. Але по його очах було видно, що його зараз мучить інше, більш важливе для нього питання.
Погляд сірих очей Річарда раптово вп'явся в Ніккі.
— Ти ж була не з Віктором і його людьми? — Раптовий спалах розуміння пронизав Ніккі. Вона знала, чому він поставив це питання. Він намагався відновити в пам'яті події того ранку. Це були частини рівняння, складаючи які разом, він сподівався знайти відповідь.
— Ні, — відповіла Ніккі. — Я не отримала листа з відповіддю і тому не знала, що сталося з тобою. У мою відсутність, Віктор сам почав шукати тебе. Трохи пізніше я повернулася в Алтур-Ранг і дізнавшись куди пішов Віктор, постаралася наздогнати його. На другий день шляху я була вже дуже близько і зі світанком третього дня, мені це майже вдалося. Минуло майже дві години після сходу сонця коли я почула звуки битви. Я встигла майже на самий кінець.
Річард задумливо кивнув. — Коли я прокинувся, Келен поруч не було. Я спробував її знайти, і навіть надумав повернутися в Алтур-Ранг за допомогою, щоби спробувати пошукати її разом з вами. Але потім я почув солдатів, які йшли через ліс.