Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Гудкайнд Террі

— У цій книзі теж багато чистих сторінок.

— Безсумнівно. Мені здається, що вона теж про Річарда. Ймовірно, у багатьох книгах тут йдеться про нього.

Бердіна знову почала читати. — книга написана древнєд'харіанською мовою. Як я говорила, я розумію її. Мені б треба попрацювати з цією книгою, щоб перевести її докладніше. Це могло б допомогти, якби не було так багато пропусків тексту, але тут очевидно йдеться про лорда Рала. Тут сказано «те, що він шукає, поховано під кістками», або можливо навіть «те, що він шукає — поховані кістки» — або щось в цьому роді.

Бердін подивилася на Верну. — Є ідеї, що це може бути? Що це значить?

— «Те, що він шукає,

поховані кістки»? — Верна з жалем похитала головою. — Поняття не маю. Тут є незліченна безліч томів, в яких містяться подібні спантеличуючі або лякаючі речі, пов'язані з Річардом. Тим не менш, як я вже сказала, з такими пропусками в текстах працювати безглуздо.

— Я думала… — розчаровано промовила Бердіна. — А як щодо головних сховищ?

— Головних сховищ?

— Так. Тут згадуються місця, названі головними сховищами. — Бердіна дивилася в нікуди, немов розглядаючи щось усередині себе. — Головні сховища. Коло щось згадував про головні сховища.

— Коло?

Бердін кивнула. — Це в його щоденнику, написаному багато років тому — під час Великої Війни. Лорд Рал знайшов його в Замку Чарівників, в кімнаті з Сильфідою. Людину, яка вела щоденник, ми з лордом Ралом прозвали Kolobichin. На древнєд'харіанській мові це означає Головний радник. Для стислості ми назвали його Коло.

— І що каже цей Коло про головні сховища? Що вони з себе представляють?

Бердіна перегорнула сторінки книги, яку тримала в руках.

— Я не пам'ятаю. У той час я нічого не зрозуміла, та й не стала витрачати на це сили. Мені б треба було перечитати все знову, щоб освіжити пам'ять. — Згадуючи, вона дивилася в бік. — Начебто щось було заховано в місцях, названих головними сховищами. От тільки не пам'ятаю, чи було там сказано, що саме заховане.

Морд-Сіт завмерла в одній позі, вивчаючи невелику книгу.

— Я сподівалася, що це могло б дати мені ключ.

Верна важко зітхнула і оглянула бібліотеку.

— Бердіна, мені дуже хотілося б залишитися тут і проводити час, вивчаючи всі ці книги. Я дійсно хотіла б знати, що містить ця і всі інші бібліотеки палацу. Але у нас є більш термінові справи. Ми повинні повертатися до армії і моїх Сестер.

Верна кинула навколо прощальний погляд. — Однак перш ніж я піду, тут, в Народному Палаці є ще одна річ, яку я хотіла б побачити. Можливо, ти можеш мені допомогти.

Бердіна неохоче закрила книгу, поставила її на полицю і ретельно замкнула скляні дверцята.

— Добре, аббатиса. Що саме ви хотіли б побачити?

30

Почувши протяжний дзвін, Верна завмерла.

— Що це?

— Посвята, — сказала Бердін зупиняючись і обертаючись до Верни. Звук дзвону лунав у просторих приміщеннях Народного Палацу, відбиваючись від мармуру і граніту.

Де б не знаходилися люди, всі вони, немов по команді, поверталися і прямували по широкому коридору туди, звідки доносився дзвін. Ніхто не поспішав, але все рухалися в бік згасаючого звуку.

Верна нерозуміючи дивилася на Бердін. — Що?

— Посвята. Ти ж знаєш, що це таке?

— Ти маєш на увазі посвяту лорду Ралу? Це вона?

Бердіна кивнула.

— Дзвін говорить, що настав час Посвяти. — Вона задумливо і пильно дивилася в той бік, куди прямували всі ці люди.

Вони були одягнені в одяг різноманітних кольорів. Верна припустила, що білий одяг із золотою або срібною облямівкою був ознакою тих, хто служив і мешкав у Палаці. Вони і вели себе, як справжні чиновники. Всі службовці в палаці, від старших чиновників

до посильних в коротких зелених туніках, носили на одязі шкіряні нашивки із зображенням букви «Р» — знака приналежності до Дому Ралів. Всі спокійно рухалися в бік величезного залу, вітаючись зі знайомими, і деколи обмінюючись з ними кількома словами. Торговці з незліченної кількості дрібних магазинчиків були одягнені в відповідності з їх професією. Серед натовпу можна було розрізнити торговців шкіряними виробами, сріблом, глиняним посудом, кравців, торговців продуктами, тих, хто виконував у палаці різноманітні роботи по ремонту і прибиранню.

У натовпі було безліч людей у простому селянському одязі, купців, дрібних торговців, багато йшли з дружинами, деякі вели дітей. Деяких з них Верна зустрічала на нижніх поверхах Народного Палацу, ці люди щось продавали або купували. Були й такі, хто прийшовши подивитися Палац, і причепурилися, немов для походу в гості. З того, що розповідала Бердіна, Верна знала, що відвідувачі могли зняти кімнати прямо в Палаці, якби захотіли пожити тут подовше. Цілий квартал у Народному Палаці була відведена для тих, хто жив і працював у Палаці.

Більшість людей, одягнених в повсякденний одяг, рухалися спокійно, це було для них звичною щоденною процедурою. Ті, хто причепурившись, прийшли оглянути Палац, намагалися не показувати свого інтересу, але Верна помічала, з якою цікавістю їх широко розкриті очі оглядали все навколо. Відвідувачі, одягнені простіше, рухаючись у натовпі, відкрито роздивлялися красиві приміщення. Величезні статуї, що зображують чоловіків і жінок у гордих позах, були висічені з різноманітного каменю. Вони стояли на полірованих постаментах, над ними немов парили у височині балкони, оброблені чорним гранітом і оніксом медового кольору.

Верна знала, що ця складна система заплутаних переходів, складена з каменів, з'єднаних рідким розчином, була створена самими талановитими майстрами Нового Світу. Будучи аббатисою у Палаці Пророків, вона одного разу змушена була займатися питанням заміни частини мозаїчної підлоги, яка була пошкоджена молодими чарівниками, які навчалися у Палаці. Які в точності події передували цьому пошкодженню, як і імена винуватців, встановити тоді так і не вдалося, але в результаті заклинання пошкодило довгу секцію витончено покладених мармурових плит. Коли уламки плит були прибрані, пошкоджене місце покрили простим непривабливим каменем і життя Палацу Пророків пішло далі своєю чергою. Зазвичай ставлення до хлопчаків і їх витівок у Палаці було поблажливим. Частково це відбувалося зі співчуття до молодих людей, які потрапляли туди проти свого бажання.

Верну завжди дратувало, що винуватці пошкодження так і не були знайдені, тому що подібне ставлення потурало поганому поводженню вихованців. Однак було схоже, що лише їй одній — крім, можливо, ще Річарда, коли він потрапив туди — не приносило задоволення бачити зіпсовану красу. Річард вважав, що хлопчаки зобов'язані були взяти на себе відповідальність за свої дії. Навіть враховуючи, що його тримали там проти його бажання, він не любив і ніколи не допускав подібних безглуздих руйнувань.

Уоррен сприймав навколишнє точно так само, як Річард. Можливо, це була одна з причин, чому вони стали великими друзями. Уоррен завжди був серйозним і дбав про оточуючих. Після втечі Річарда з Палацу Уоррен нагадав Верні, що в якості нової аббатиси вона не повинна більше скаржитися на стан підлоги або поведінку вихованців, він підштовхнув її діяти у відповідності зі своїми переконаннями, оскільки тепер вона — головна і може встановлювати свої правила. А ще може зайнятися ремонтом підлоги.