Дисертаційний прорахунок
Шрифт:
— Як ти ставишся до Ангеліни? — звернувся Защук до машини.
Таке завдання не зміг би розв’язати жоден інтелектуальний комп’ютер, якщо у нього немає інформації.
— Чарівна жінка. Однак вона вимагатиме стільки уваги і сил, що у вас навряд чи вистачить їх. Звичайно, для вас Ангеліна — допінг. Але від допінгу передчасно вмирають, не дійшовши до фінішу! Ви ж, напевне, не хочете такого кінця? — “Лолла” вільно і легко вимовляла довгі фрази.
— Звідки ти знаєш Ангеліну?
— Чому я не можу знати того, що знаєте ви, докторе? — відповіла “Лолла”. — Я ж розумію ваші думки. Дозвольте ж мені робити й висновки!
— Ти
— Можу. Хочеш, відгадаю твоє найпотаємніше бажання?
— “Твоє!” — посміхнувся Защук. — Щойно ти говорила “ви”. Це вже фамільярність.
— Ні. Тільки дружній тон.
— Кажеш, можеш відгадувати бажання? Бід розгадування таємниць природи не відмовлюсь, а людські, інтимні секрети мені не потрібні. Якщо вже ти така розумна, спробуй підготувати матеріал иро гіпотезу сенсорного контакту машини з людським мозком, — жартома запропонував Защук, згадавши прохання молодого журналіста, з яким познайомився в Ангелінй на вечорі. — Оскільки ти вже контактуєш з мозком, чому б тобі не викласти все на папері? Напиши мені книжку.
— Сенсорний контакт… Машина і людський мозок… Двісті — триста сторінок. Які розділи?
Защук почав вводити первинну інформацію, на ходу придумуючи назви розділів. А коли закінчив, за хвилину-другу побачив інформацію: “Закласти папір для автоматичного друкування”.
Він одразу ж дістав величезний стос паперу і спішно вставив його у відсік подачі:
— Все виконано! — сказав він, посміхаючись, і натиснув на кнопку “Друк”.
Був певен, що нічого з того не вийде. Це йому або сниться, або мариться. Напевне, сниться. Ну й нехай! Принаймні приємний сон. Треба тільки не пропустити головного: узнати, як усе відбувається.
“Лолла” мовчала, а перед очима побігли фрази нового тексту. Вони складались у тій послідовності, як це робиться у поліграфії: з усіма відступами, переносом, вибором шрифтів. Він розрізняв заголовки, графіки, розрахунки, про які не мав ні найменшого уявлення. Немов хтось миттю все вирішував і виводив наслідок.
— Виходить, усе це не сниться? — перебирав він сторінки з текстом. — Контакт з комп’ютером? Адже у мене цих даних немає? Але що це за комп’ютер? Хто його напакував інтелектом? Справді, фантастика, Щойно в Ангеліни доводив, що таких машин ще немає. А вона — ось. Виходить, не знаємо, чим займаються колеги.
Защук так і не пішов з лабораторії. Сидів до ранку й читав рукопис. Заснув прямо в кріслі вже на світанку… Прокинувся від того, що грюкнули двері. Від незручної пози болів хребет, у голові гуло. А Лолла дивилася на нього, немов очікуючи чогось. Тепер вона ще більше була схожа на Ангеліну. Він рішуче простяг руку і вимкнув машину. Віддрукований рукопис лежав на столі. Защук схопив першу сторінку, прочитав назву, далі вступ, потім заглянув у кінець: там була надрукована післямова з висновками і прогнозом. Так, перед ним був замовлений рукопис. За-мов-ле-ний! Він відповідав усім вимогам: з аналізом, розрахунками, з вибором оптимальних розв’язків — немов Защук сам писав усе це. Стріпнув головою, все ще сумніваючись, чи не сниться де йому. Було вже близько восьмої. Чув, як заходили до лабораторії співробітники, перемовлялися. Долинав брязкіт відра і стукіт швабри. І він ураз зрозумів, що все це — реальність. Схопився, квапливо повернув защіпку замка, немов боявся, що його побачать поруч
Він розгубився. Так, викрадала! Правда, ідею сенсорного контакту він, можна сказати, вистраждав. Але рукопис був чужий. Чужі висновки. Розрахунки… Звідки вони взялися?
Защук склав сторінки в акуратний стос і почав перечитувати ще раз. Заглиблюючись у текст, гортаючи сторінку за сторінкою, поволі опановував себе. Так, перед ним був готовий для публікації матеріал: рукопис книжки. У розрахунках — складні формули, які він уперше бачив. Вони доводили можливість контакту, змальовували розгалужену структуру мозку, показували сітківку, лазерний промінь і машину. Отже, він має слушність? Вивід з інформації мозку здійснюється через сітківку. Але як відбувається контакт з інтелектуальним комп’ютером?.. Такого завдання він не ставив…
Федорова, який прийшов ранком, щоб здати пристрої, Защук зустрів тепло. Але не розповів йому про феномен сенсорного контакту. Не сказав про це й Ангеліні. Наступного вечора він взагалі не поїхав у інститут до Автелгнн, хоча вони й домовлялися попрацювати разом.
У видавництві Ігоря Всеволодовича зустріли подивом:
— Готовий рукопис на таку незвичайну тему, і ви досі тримали його у себе?
Редактор кинув оком на першу сторінку і несподівано зачитався.
— Вибачте, — спохопився він. — Чудовий стиль викладу, матеріал написано цікаво й дохідливо, хоча рукопис і насичений формулами.
Защук погодився з ним. Так, стиль викладу подобався і йому.
Але перш ніж віднести рукопис у видавництво, він довго сумнівався: чи зручно подавати цей твір під своїм прізвищем? Це ж писав не він. Правда, він поставив завдання, сформулював розділи, командував чиїмсь комп’ютером, у пам’яті якого була вся ця інформація. Однак… Отож минуло кілька тижнів, доки він одважився принести твір у видавництво.
— Не заперечуєте, якщо я передам рукопис на рецензування Шахматову? — спитав редактор.
— Буду радий почути оцінку такого фахівця! — охоче погодився Защук, сподіваючись, що той знайде якусь невідповідність, неточність.
Шахматов їх не знайшов. Невже інтелект комп’ютера може працювати в оптимальному режимі?
Защук був так окрилений успіхом, що зразу ж, коли довідався про думку рецензента, поїхав до Ангеліни — поділитися радістю та й передати копію свого рукопису. Він дорожив її думкою.
Ангеліна, звичайно ж, була вражена: звідки цей рукопис. Адже Защукові тільки нещодавно запропонували створити книжку. І він, не бажаючи розкривати таємницю навіть Ангеліні, уперше збрехав їй, сказав, що написав це дослідження давно і воно лежало у нього. Він просидів у неї до півночі.
Наступного дня Защукові несподівано подзвонили з редакції молодіжного журналу, попросили написати для юнацтва проблемну статтю про розвиток машин.
“Ну, закрутилося! — незадоволено подумав Защук, але в душі сколихнулась якась гордість: він став відомим буквально за кілька тижнів. Певно ж “Лолла” допоможе йому й цього разу. — До речі, як розшукати загадкового “співавтора”? Походити по підприємствах, інститутах, поцікавитися, де є мислячий комп’ютер?”
Минали дні, а Защук усе відкладав пошуки. Він так захопився машиною, що за ці дні жодного разу не подзвонив навіть Ангеліні.