Дивовижна одіссея Феді Кудряша
Шрифт:
Тільки тепер Федя відчув, що остаточно вибився із сил. Паморочилось у голові, підступала нудота, нило в спині.
А шторм не затихав, і Кудряшеві здавалося, що цьому кошмарові не буде кінця.
Буря шаленіла всю ніч. Тільки на світанні шторм нарешті затих. Змучений і виснажений, Федя піднявся на палубу. Тепер каравелу важко було впізнати. На щоглах зламало декілька рей. Більше за всіх постраждала грот-щогла. Ураганний вітер зірвав
Поволі розвіялись хмари, і на небі знову засяяло сонце. Тільки мертва хвиля нагадувала про недавній шторм.
Похмурий, без камзола, в пошматованій на грудях сорочці, капітан стояв біля компаса, спираючись на свою незмінну палицю. Коло нього, як завжди, тупцяв Доменіко.
— Що, сеньйоре Дієго, цілий він? — кивнув він на компас.
— Цілий то цілий, от тільки чи правильно показує? — з сумнівом промовив Дієго. — Поклич Адальберто, хай перевірить.
Капітан повернувся до Феді:
— Ось, герцог, помилуйтесь, — театральним жестом обвів він рукою довкола себе. — Бачите, в що перетворилась каравела? Ви ж знали про шторм і не попередили мене! І ось маємо… Добре, що ще самі вціліли!
Федя сторопів. Ну, тільки подумати! Виявляється, він ще й винен!
— А ви ж не повірили мені! — вигукнув Кудряш. — Хай тепер милується ваш пройдисвіт Гуго!
— До речі, а де Гуго, іржавий якір йому в бік? — гаркнув капітан. — Доменіко, давай його сюди!
Матрос стяг з голови капелюха.
— Гуго загинув… Альфонсо мені розповів, що сам бачив, як старого змило за борт.
— Туди йому й дорога, негідникові! — капітан щосили стукнув палицею об палубу. — Будь я тричі проклятий! Навіщо тільки повірив старому ослові?
— А я ж казав вам, що його високість герцог мав рацію, — з ледве вловимим докором промовив Доменіко. — От і вийшло…
— Що ти мелеш? Коли ти мені говорив таке? — обурився Дієго.
— Я… я хотів, — пролепетав Доменіко, — та не встиг… Ви б однаково мене не послухались…
— Дивись мені,— погрозив кулаком Дієго. — Теж порадник знайшовся!.. Але цей негідник Гуго хитрюга — і тут викрутився, — процідив він крізь зуби. — Знав же, коли втонути. Та трясця з ним: собаці — собача смерть! Шкода тільки, що немало грошей з мене витяг на всякі там мензурки та реторти…
З люка в трюмі показалась голова Педро.
— Восьминоже, — гукнув його капітан, — коли поставиш нові реї і стеньги?
— Думаю, до вечора впораємось.
— Гаразд. А потім візьмешся за борт. — Він повернувся до Кудряша. — Ідіть, герцог, до каюти. Тут вам робити зараз нічого…
Федя й Ніанг не впізнали каюти. Все було мокре й поперекидане догори дном. Хвилі порозбивали вікна, зірвали двері, і вони тримались на одному завісі. Клітку з папугою перекинуло і занесло в глухий куток.
Забачивши Федю, папуга настовбурчив пір'я, розправив крила і гортанно прокричав:
— На абордаж, на абордаж! Давай вина, шельмо!
Ніанг поставив клітку на місце і взявся наводити
Барометра на стіні не виявилось. Федя знайшов його під ліжком, з розбитим склом. Уцілів тільки футляр, стрілки й механізм поділись невідомо куди. Хлопчик журно похитав головою: шкода, що він не сховав барометр у рюкзак. Тепер уже нічим буде завбачати погоду. Треба сказати про це капітанові…
— Ніанг, я на хвилинку вискочу на палубу, а коли вернусь, допоможу тобі,— Федя рушив до дверей і тут раптом угледів себе в дзеркалі. З несподіванки він відсахнувся. На нього дивився хлопчик з сумними карими очима. Скуйовджений чуб стирчав на голові, ніс загострився. Губи запеклись, на правій щоці синець. На лобі здоровенна гуля. Ноги подерті, в синцях, сорочка чорна від бруду, штани збоку розпанахані…
«Невже це я? — сумно подумав Кудряш. — Як же я змінився за ці дні! Обріс, весь у грязюці. Ґудзики на сорочці з м'ясом повідривані… Оце так мандрівник! Побачили б зараз мене тато й мама… — Він важко зітхнув: — Так, нелегко тобі, Федю, доводиться в шістнадцятому столітті… І це тоді, коли ти користуєшся привілеями коронованої особи, живеш у капітанській каюті, снідаєш і обідаєш за одним столом… А це ж тільки початок. Що буде далі? — Федя відігнав від себе невеселі думки. — Ат, поживемо — побачимо…»
Він вибіг на палубу. І в цей час з носової надбудови боязко визирнув… Гуго.
Дієго, коли побачив його, позеленів від злості. Алхімік позадкував, та грізний капітанів окрик зупинив його.
— Так ти, виявляється, живий, іржавий якір тобі в бік!
Гуго впав навколішки і дико по-вовчому завив; голова його засмикалась.
— Змилуйтесь! Простіть! Я все робив і робитиму для вас! Мені вже недовго лишилося жити на білому світі! Клянусь перед лицем смерті, що зроблю вас…
— Досить! — вигукнув капітан. — Я не бажаю тебе більше слухати. — Доменіко, тягни його до реї!
Доменіко схопив алхіміка за комір. Гуго не борюкався і тільки пронизливо верещав, благаючи про милосердя.
— А втім, стривай, Доменіко, — махнув палицею капітан. — Ми забули, що Гуго як алхіміка слід повісити на позолоченій шибениці і в камзолі, всипаному блискітками, — капітан вдавано нахмурив лоба. — Що ж нам робити? Нема в нас ні того, ні іншого… Чи, може, ти підкажеш, Гуго? — він душив у собі сміх. — Яку смерть наворожили тобі твої зірки?
— Змилуйся! Пожалій! Я ще знадоблюсь тобі!.. — благав астролог, але Дієго вже відвернувся від нього. — Ваша милість! — у відчаї крикнув Гуго. — Вислухайте мене! Я не встиг сказати… Я одержав!..
— Що ти одержав? — капітан замахнувся палицею і навідліг ударив нею алхіміка. Той дико заверещав.
— Я одержав філософський камінь! У вас буде золото, купи золота! Тільки змилуйтесь! Дайте мені один тиждень, тільки один тиждень, і я зможу добувати золото з чого завгодно — з міді, свинцю, заліза, навіть з морської води! Всього тиждень!..
Капітан стояв мовчки, потім повернувся до Феді.
— А ви, герцог, могли б добути з води золото?
Кудряш згадав розмову з батьком про колосальні скарби океану, про розчинені в його водах хімічні елементи, запаси яких вимірюються мільйонами і мільйонами тонн…