Дивовижна одіссея Феді Кудряша
Шрифт:
Ось Ялтинський морський порт. Біля пірса красунь «Іван Франко»… Чомусь згадався ресторан. Не численні палуби, комфортабельні каюти, навіть не басейн, а саме ресторан. Мабуть, тому, що Федя зголоднів… Згадалося, як вони обідали на теплоході. Білосніжна скатертина, накрохмалені серветки, квіти у вазі… А сам обід! Окрошка, запечений у тісті судак із смаженою картоплею, полуничний пломбір. Просто королівський обід! А втім, самому королеві Іспанії не подавали таких страв. Навіть про картоплю не знають! Он Дієго в якому захопленні був від обіду з концентратів… З яким задоволенням Федя випив-би зараз склянку газованої води,
Спогади несли його все далі й далі. Оглянувши теплохід «Іван Франко», вони тоді купили квитки в кінотеатр. Демонструвався фільм «Смугастий рейс». І хоч Федя бачив цю картину принаймні п'ять разів, однаково реготав, аж у животі кололо. Один Леонов у ролі кухаря Шулейкіна чого вартий! Навіть зараз хлопчик не міг стримати посмішку.
Та за мить лице його знову спохмурніло. Чи доведеться ще коли-небудь подивитись кіно? А раніше ж він дивився його щотижня. Це було так просто, звично, що Федя не вбачав у цьому чогось особливого.
Колись він читав про історію кінематографа, який народився на рубежі двадцятого століття. Майже одночасно у Франції, Росії, Англії та інших країнах винахідники створили кіноапарати. «Великий німий»—так називали в ті часи кінематограф—швидко завоював широку популярність. Проте порівняно недавно, лише в тридцяті роки, з'явились перші звукові фільми, а панорамні — в 1952-му. Широкоекранні ще пізніше.
«Уявляю, що було б, коли б екіпажеві каравели показати кіно! Мабуть, повмлівали б зі страху, не розуміючи, чому раптом на білому полотні ходять люди, бігають звірі, скачуть коні… А якби побачили поїзд, автомобіль! Ого-го!»
А телевізор? Яка це чудесна річ!…Зимовий вечір. За вікном кружляє віхола. Мороз розмалював шибки казковими візерунками. Тато, мама й Федя сидять біля голубого екрана. В кімнаті тепло, затишно. Федя за звичкою вмостився на канапі. Іде передача. Наші хокеїсти виграють у канадців. Важко навіть уявити, не віриться, що стежиш за грою, яка відбувається зараз за багато тисяч кілометрів від тебе!.. А передачі з космічних кораблів! Четвірка радянських сміливців робить стикування «Союзів» на орбіті, космонавти працюють у невагомості, пересідають з корабля в корабель… Тепер через штучний супутник «Молния» телепередачі з Москви приймають аж у Владивостоці.
Радіо… Він зовсім забув про нього! Якось так сталося, що після телебачення радіо відступило на другий план. Ну, кого здивуєш у Києві, що ти слухав радіопередачу, маєш радіоприймач? Сотні, тисячі людей ходять по вулицях з транзисторами. А Федин учитель фізики Дмитро Костянтинович одного разу розповідав, як у тридцяті роки на службі в Червоній Армії він був вражений, не міг собі уявити, як це голос може передаватися на сотні кілометрів без дротів. «Ви тільки подумайте, хлоп'ята, — сказав учитель, — який гігантський шлях пройшло радіо від 7 травня 1895 року, коли наш співвітчизник Олександр Степанович Попов на засіданні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі вперше в світі продемонстрував свій «грозо-відмітчик». Так він скромно називав винайдений ним радіопередавач. Та ось минуло якихось сімдесят років, і радіотехніка проникла буквально в усі сфери життя. В усіх галузях народного господарства трудиться радіо. І в металургії, і на транспорті, і в сільському господарстві, і в метеорології, і в медицині… Радіометри допомагають геологам розшукувати корисні копалини, радіотелескопи
Зненацька Федя відчув, що хтось стоїть у нього за спиною. Блискавкою промайнула думка: спіймали на гарячому, вислідили! Звісно, тепер сховати все від чужих очей неможливо. Хлопчик рвучко озирнувся. На порозі стояв Ніанг.
— Я винен, Федю, пробач мені…- промовив він.
У Кудряша наче гора звалилася з плечей. Він перевів дух, сказав довірливо:
— Зараз я дещо покажу тобі, і ти переконаєшся, що я нікого не обдурював.
…Зачарованими очима дивився Ніанг на невідомий йому далекий і прекрасний світ. Листівки викликали в нього і захоплення й подив.
— Як усе чудово, як гарно у вас! — шепотів він.
Ніанг обережно брав кожну нову листівку і не міг висловити своїх почуттів, тільки захоплено прицмокував. Потім, надивившись досхочу, він став про все розпитувати Федю.
— Ну, розповідай, розповідай ще… — просив він, коли Кудряш замовкав, поринаючи у спогади.
Коли вони розглядали листівку з видом вулиці Гагаріна в Сімферополі, Ніанг тихенько розсміявся:
— Які кумедні будиночки! Федю, в тебе теж були такі будиночки на колесах? — тицьнув він пальцем у червонобокий автобус і голубу «Волгу».
— Це зовсім не будинки, це автобус і легковий автомобіль.
— А навіщо вони?
— Як навіщо? Щоб їздити.
— А де ж коні? Чому коней не видно?
Федя довго пояснював, як рухаються автомобілі за допомогою двигунів внутрішнього згоряння, та Ніанг ніяк не міг цього зрозуміти.
«Сюди б Дмитра Костянтиновича, — зітхнув Кудряш, — він би все до пуття розтлумачив. А мені самому не впоратись… Треба допомогти Ніангові. йому ще початкову грамоту слід засвоїти, а я про закони фізики торочу…»
— Який гарний палац! — прошепотів Ніанг, розглядаючи чергову листівку. — Це твій, Федю, ти в ньому живеш? — він раптом пожвавішав — О, чорні! Хлопчик і дівчинка… Мабуть, твої слуги?
— Це не мій палац. Це Артек, піонерський табір. І ніяких слуг там нема й не було. В нашій країні немає ні багатих ні бідних. А в Артеку відпочивають діти з усіх країн світу.
—І негри відпочивають? — недовірливо спитав Ніанг.
— Звичайно. Всі люди рівні. Яка різниця: чорний ти чи білий.
— Федю! — з благанням у голосі вигукнув Ніанг. — Візьми мене з собою у твою чудесну Променистеанію!
Що міг відповісти Кудряш? Він і сам не знав, чи доведеться йому ще коли-небудь побачити рідний дім, тата, маму, школу, товаришів.
І знову журба охопила Федю. Як глибоко він помилявся! Якби можна було зараз заплющити очі і вмить перенестись до рідної домівки! Який наївний вік був, коли гадав, що романтика існувала лише за часів парусного флоту, що тепер її немає… Що й казати, мореплавці епохи великих географічних відкриттів були люди хоробрі, їхні заслуги великі. І він у своїх мріях бачив себе поруч з Колумбом і Магелланом, Дежнєвим і Хабаровим, але зовсім не з Дієго… Все це так, але помилка не в цьому. Він не бачив, не хотів бачити романтики навколо себе. Шукав її десь за тридев'ять земель, в шістнадцятому столітті, а вона ж була зовсім поряд, руку простягни — дістанеш…