Дивовижна одіссея Феді Кудряша
Шрифт:
У цей час із згортком пергаменту з'явився Гуго. Алхімік розгорнув пергамент.
— Ось гляньте сюди. Це карта небесного склепіння. Мушу сказати, хоч це буде й нескромно, карта дуже точна, її виготовлено під моїм керівництвом у Падуї… Так от, зірки мають імена. Ви бачите зорі у вигляді людей, звірів і птахів. Ось це, — Гуго тицьнув пальцем на фігуру ведмедя, — сузір'я Великої Ведмедиці… Крилатий кінь позначає групу зірок, які звуться Пегасом… Оце Сонце, воно з великою швидкістю мчить навколо Землі — центра Всесвіту…
— Ви помилилися, — вставив Федя, — не Сонце мчить навколо Землі,
Гуго блиснув очима.
— При всій моїй повазі до вас насмілюсь заперечити. Певно, ви незнайомі з трактатом славетного грецького астронома і математика Клавдія Птолемея. Він давно довів: Земля — центр Всесвіту, а навколо неї рухаються Сонце, Місяць, інші планети…
— Птолемей, якого ви так вихваляєте, помилявся, — почувся голос Адальберто. Пілот непомітно підійшов і вже кілька хвилин прислухався до розмови. — Раджу вам прочитати книгу Миколи Коперника «Про обертання небесних кіл», і вам стане ясно: Земля така ж планета, як Венера, Марс, Юпітер та інші, і обертається по своїй орбіті навколо Сонця.
Астролог, мов ужалений, різко обернувся. Обличчя його спалахнуло гнівом.
— Як ти смієш? — бризкаючи слиною, затупотів він ногами. — Як смієш заперечувати вчення великого Птолемея?! Ти жалюгідний черв'як порівняно з ним!
Адальберто, схрестивши руки на грудях, спокійно слухав Гуго. А той розпалився ще більше. Тремтячим голосом він кричав:
— Не чув я і чути не хочу про твого Коперника! Він єретик, відступник від віри! Він заперечує догми церкви! Він такий учений, як… як… — тут Гуго побачив Луїса і тицьнув у нього пальцем, — як Луїс!
Зачувши своє ім'я, конопатник підійшов ближче.
— Твій Коперник і ти… — астролог вигукнув якесь незрозуміле слово. Адальберто зблід, нижня губа в нього затремтіла.
— Ви не маєте права ображати мене! Не забувайте, що я знаю німецьку не гірше іспанської. Коли б не ваш вік, я змусив би вас кров'ю змити образу.
Пілот, одначе, швидко взяв себе в руки і, зовні спокійно, сказав:
— Я не буду відповідати образою на образу, хоч маю на це моральне право… Суперечку грубістю не розв'яжеш. Ображаючи один одного, ми ніколи не дошукаємось істини.
Певно, схаменувся й Гуго, збагнувши, що передав куті меду. Він мовчав.
— Думаю, вам доводилось швидко мчати в кареті?
— Припустимо… — видушив із себе алхімік.
— Тоді,— мовив Адальберто, — ви не могли не помітити, що виникає ілюзія, ніби карета стоїть на місці, а назустріч їй мчать будинки, дерева, кущі…
— Хай так, — озвався Гуго, — що ж далі?
— Ви цілком праві, сеньйоре Адальберто, — підхопив Луїс. — Мені таке і в голову не спливло, а в каретах же я їздив не раз.
— Так оце і є найпростіший доказ того, що Сонце стоїть на місці, а Земля рухається довкола нього.
— Гм… — в задумі почухав потилицю Луїс. — Диви, що виходить: Земля, мов та карета, мчить навколо Сонця… Ох уже ці вчені, додумаються ж до такого!
«Молодець Адальберто, — похвалив Федя. — Здорово пояснив, посадив Гуго в калюжу, — і тут же промайнуло: — Адальберто і Гуго не спільники. Отже, пілотові можна все розповісти… Чи, може, вони затіяли суперечку спеціально заради мене?… Ну, це вже я занадто!..»
Та Гуго не збирався здаватись.
— До
— Цього ніхто не збирається заперечувати, — знизав плечима Адальберто.
«Сім металів… — здивувався Кудряш. — Чому тільки сім? А вольфрам, нікель, молібден, магній, титан, хром, платина, марганець, бісмут, цинк? Хіба всі згадаєш… Розказати б їм про періодичну систему елементів Менделєєва. Тільки ж не зумію. Я сам у хімії не дуже… У третій чверті навіть трійку схопив… А може, показати їм ліхтарик? Він покритий нікелем. Тільки цього робити не можна… Чи, може, показати мильницю, вона пластмасова?.. Або тюбик зубної пасти… Та я й сам не знаю, з чого він…» — І тут, Федя раптом згадав про баклажку. Ну, звичайно ж, вона з алюмінію! Кудряш миттю приніс баклажку і простягнув її Гуго.
— Як ви гадаєте, з якого це металу? Алхімік нерішуче, певно, побоюючись якоїсь каверзи, взяв баклажку, покрутив у руках і, нічого не сказавши, повернув.
Федя внутрішньо святкував перемогу. Ясна річ, Гуго не міг відповісти. Вперше чистий алюміній одержали тільки на початку XIX століття. На Всесвітній Паризькій виставці 1855 року він привернув загальну увагу як новий, незнаний досі метал. Його називали «сріблом Девілля», за іменем творця — Сен-Клер-Девілля. Один кілограм цього «срібла з глини» коштував скажені гроші— 1200 золотих карбованців. Алюміній викликав захоплення в імператора Наполеона III, і на його прохання з цього металу виготовили обідній сервіз і ґудзики для мундира. Навіть ще 1888 року Дмитрові Івановичу Менделєєву піднесли цінний подарунок — келих з алюмінію.
— Дозвольте, я гляну, — попрохав Адальберто. Проте й він, з подивом обдивившись баклажку, не міг сказати, з чого її зроблено.
— Це витвір диявола! — раптом вереснув Гуго. — Нема на Землі такого металу!
Федя вже пожалкував, що приніс баклажку. Знову він не те зробив, дав козир алхімікові.
— Облиште! — з досадою поморщився Адальберто. — Ви ж самі бачите, що баклажка металева, — і попросив Федю пояснити, що це за метал.
— Алюміній. В нас його добувають…
— Ха-ха-ха! Добувають… — зареготав Гуго. — Де добувають?! Я об'їздив усю Європу, викладав в університетах! Останні дванадцять років читав риторику, астрологію, богослов'я в Сорбонні і…
— Стривайте, стривайте, — обірвав його Адальберто, пильно подивившись на Гуго. — Де ви сказали були останні дванадцять років?
Суперечка з алхіміком давно привернула увагу матросів, і на палубі зібрався чималий гурт. Адальберто обвів поглядом присутніх.
— В цей час я протягом двох років був у Сорбонні лиценціатом на кафедрі риторики, але сеньйора Гуго там не бачив.
— Що? Що? Лиценціатом? Ха-ха-ха! — засміявся алхімік. — Ви тільки подумайте, який нахаба! З таким же успіхом, шановний метре Адальберто, кожен може заявити, що носив докторську шапочку з китичкою!.. Ти нікчемний самозванець!