Дивовижна одіссея Феді Кудряша
Шрифт:
В алхіміка почався нервовий припадок. Він рвав на собі волосся, одежу, плакав, качався по палубі. Знеможений, він затих, і тільки плечі конвульсивно здригалися.
— Віднеси його в каюту, Доменіко, дай вина і пильнуй! — наказав капітан.
Матрос кинувся виконувати наказ. Дієго нервово кусав нігті. Він пройшовся по палубі раз і вдруге, зиркаючи то на Адальберто, то на Федю.
— Мгу-у… — прогув капітан. — 3 цим золотом почалась така сама історія, як і з бурею, — Дієго спинився перед Адальберто. — Гуго
У Феді майнула думка: взяти та й розповісти всю правду, а там будь, що буде… Але де певність, що капітан повірить? Спробуй знайди ступку на дні океану! А інших доказів немає. Хитро придумано, нічого не скажеш. До ступки додав ще свій міфічний камінь і вийшов сухим з води…
— Якщо Гуго добув філософський камінь, то добуде його і вдруге, сеньйоре Дієго, — відповів Федя. — Так що даремно ви тривожитесь. А ступка — взагалі дурниця, її може замінити будь-яка посудина, — а сам подумав: «Навряд, щоб у Гуго була ще одна ступка з секретом. А якщо є — тим краще. Я його зразу викрию».
— Гм, у ваших словах є рація. Звісно, Гуго, звинувачуючи вас, перебрав міру, але й ти, Адальберто, не далеко від нього відійшов. Я не вірю, що Гуго сам себе обікрав. Будемо шукати, а там побачимо… Хуане, катай у трюм! А ти, Адальберто, в носову надбудову. Корму я огляну сам. І врахуйте, — потряс він палицею, — ніхто ні з місця!
Дієго розчинив двері, пригнувши голову, сховався в тольді. Феді стало жарко: там же фотоапарат, ліхтарик, листівки. Наче прочитавши його думки, Ніанг шепнув:
— Не бійся, я сховав так, що ніхто не знайде…
Спочатку з тольди нічого не було чути. Потім щось загриміло, почулось капітанове: «Іржавий якір тобі в бік!» — і знову тихо. Серце у Феді неспокійно билося. Нарешті з тольди, лаючись, виліз Дієго.
— Цей гультіпака Хуан тольду на свинюшник перетворив!
У Кудряша відлягло від серця. Капітан нічого не знайшов. Зрозуміло, не знайшли ступку та злощасний «філософський камінь» і Адальберто та Хуан.
— Хоч би цей камінь трохи більший був, — бурчав Дієго, — а то хіба помітиш таку дрібноту?
— Може, обшукати команду? — запропонував боцман.
Пропозиція сподобалась, і капітан сам, не довіряючи нікому, обшукав матросів. Ледве скінчився обшук, як Лауреано, що ніс вахту на спостережному майданчику грот-щогли, закричав:
— Земля! Справа по борту земля!
Каравела ожила. Одні подалися на ніс, інші полізли на ванти, щоб краще розглядіти землю, за якою давно скучили.
З каюти вибіг пілот.
— Гей, Адальберто! — задерши голову вгору, гукнув капітан. — Що там видно?
— Острів, — відповів пілот і, спустившись із щогли, сказав, розводячи руками — Не розумію, звідки він тут узявся? У цих широтах на портулани ніякого острова не нанесено.
— Виходить, ми перші його відкрили! — сказав капітан. — Треба нанести його на портулани і дати назву.
— Давайте, сеньйоре Дієго, назвемо його, хе-хе-хе, на честь герцога! — запропонував Луїс, що крутився поруч.
Федя почервонів як рак. Йому було незручно, він став заперечувати, але капітанові сподобалась пропозиція Луїса.
— Годиться! — підхопив він. — Непогано звучить: острів Герцога Променистеанського! Як ти гадаєш, Адальберто?
— Вдала назва.
У Феді все аж співало всередині. Звичайно, ліпше було б назвати острів Федора Кудряша, проте й так добре.
Каравела змінила курс і повним ходом помчала вперед. Тепер Федя вдивлявся з особливою увагою. Спершу він побачив тільки невелику цятку, яка з кожною хвилиною збільшувалась. Та ось уже на обрії вималювалась вузька синювата смужка.
А тим часом Дієго наказав зарядити гармати і озброїти матросів. Він побоювався, що на острові можуть бути тубільці.
Каравела все ближче й ближче підходила до землі. Ось уже стало видно низькі берегові виступи, скелі. На тлі бірюзового неба темним силуетом підносився конус вулкана з немовби обрубаною вершиною.
Відкриття острова на якийсь час відволікло Дієго від невеселих думок. Та скоро він знову згадав про філософський камінь і ступку. Повторно обшукали все довкола, але, як і слід було чекати, нічого не виявили.
Похмурий, злий Дієго подався до каюти Гуго. Після цих відвідин настрій у нього помітно покращав.
— Старому вже ліпше, — сказав він Адальберто. — Обіцяє, що через місяць одержить новий філософський камінь. Та якщо я знайду того мерзотника, що вкрав у мене камінь, — Дієго скрипнув зубами, — я його четвертую!
Слухаючи капітана, Кудряш думав про своє: неправильно він вчинив, що сховав у тольді фотоапарат, ліхтарик і листівки. Навіщо було це робити? Адже в його рюкзак Дієго навіть не зазирнув.
Вибравши зручну хвилину, Федя разом з Ніангом забрав речі з тольди і поклав назад до рюкзака.
…Вечоріло. Спалахнули перші яскраві зірки.
Боячись, щоб каравела не сіла на мілину або не наскочила на рифи, капітан віддав наказ прибрати вітрила і кинути якір.
Дехто з матросів уже зібрався було вирушити на острів, але Дієго категорично заборонив.
— Зачекаймо ранку. Більше страждали… Якщо ж кому забажалося, щоб його стріскали людоїди чи хижі звірі,— будь ласка, затримувати не буду.