Долина Гнівного потоку
Шрифт:
Товариство погодилось, і він з Доком та шерифом рушив просто через залу до протилежних дверей. У кутку знов загриміла музична скринька.
— Чи Біллі був коло крамаревого намету, коли той зчинив ґвалт? — запитав дорогою Бренкер.
— Вони всі були там, шерифе.
— А він має займанку?
Док похитав головою.
— Якби й мав, то ні разу не копнув би лопатою.
Переступивши поріг, вони опинилися ніби в зовсім іншому світі. Тут панували золото й гроші. В залі товклися лицарі азартної гри. На обличчях багатьох із них були сліди згубної пристрасті. Декотрі були брудні й невмивані: вони
Жаба сидів коло столу з двома професійними картярами й грав у покер. Він нічого не помічав навколо себе, так само як і решта всі. Музики й тупоту в сусідній кімнатці гравці, здавалося, взагалі не чули. Вони стежили тільки за картами й золотом, а ті, що облягли рулетку, дивилися лише, як кружляє кулька і як банківник загрібає гроші.
Жаба, либонь, вигравав: ліворуч коло нього лежала купка доларів, а праворуч стояла неодмінна пляшка з чаркою. Його рапаве обличчя було напружене, рідка щетина наїжачилась. Рухи в його партнерів були спокійні і врівноважені, а обличчя знуджені, майже шляхетні. Та коли вони тасували карти, пальці їхні мелькали, як млинок.
У кутку біля вікна стояв за маленьким прилавком геркулесової статури негр. Коло нього, дрімаючи над терезами, сидів стомлений клерк із залалими щоками.
Біллі ще з трьома чоловіками сидів коло свого столу — всі мовчки визнали за ним той стіл. Тут не грали в карти. Біллі, виставивши вперед вугласту голову, щось казав одному з чоловіків — певне, вичитував йому. Той слухав, кисло скривившись, і не озивався.
Сьогодні коло покерних столів було найменше люду, всі юрмилися біля рулетки. Тут уже півгодини грали на великі гроші. Гол Слейтер обминув рулетку й приєднався до тих, що стоячи спостерігали гру. Якраз перед ним сиділи Берт Джілберт і Кудлань. З другого боку вмостився Бренкер, так, щоб бачити їх в обличчя. Люди впізнали шерифа і, трохи розступившись, дали йому місце. Бренкер опинився за бан-ківником.
Гол стежив не за грою, а за Доком. Аж ось той дав йому знак і, мов чорний ворон, майже врочисто, рушив через залу до того столу, де сидів Біллі, наче хотів привітати гостей. Ніхто не звертав на нього уваги, кожен був надто захоплений грою. Нарешті він спинився недалечко від Біллі; коли той побачив Дока, злісний вираз зійшов з його обличчя, товсті губи розтяглися в добродушну усмішку, і він гукнув:
— Пливи, Доку, сюди, об’якоришся коло нас!
Док вітально помахав йому рукою й підступив до столу.
— Сідай, Доку, — сказав Біллі.
Док не відмовився. Він у своєму чорному сурдуті був між тими здоровилами, як галка між яструбами. Тільки що ніхто з них не збирався нападати на нього.
— Ця буда — найкраща золота копальня в цілій долині, еге ж, Доку? — мовив Біллі. — Сюди зносять золото грудками, а звідси виносять хіба крихтами. Крім того, воно додає ще більшої шани господині і вводить у неславу
Товариші його схвально засміялися. Док тільки ледь скривив губи.
— Ти, бачу, ще й філософ, Біллі, — сказав він. — І, мабуть, сам про це не знаєш.
— Це щось учене, Доку? — запитав Біллі й поважно кивнув їжакуватою головою. — На цьому ти розумієшся краще за мене, я знаю тільки те, що бачу. А бачу я ось що: це найліпша займанка в долині!
— Ти, може, наміряєшся копати в ній, Біллі? — солодко запитав Док.
Біллі втяг голову в плечі, хоч і так сливе не мав шиї, і хитро, але водночас і грізно зиркнув на Дока. Та раптом зареготав і спроквола мовив:
— Ти добрий пройдисвіт, Доку. Нічого, не бійся, я всього тільки плохий, неотесаний пастух.
— Швидше рибалка, Біллі, ти ж бо з моряків. Але тут важко закинути сіть на велику рибу, яку варто було б забити.
Біллі-Корабель аж булькав сміхом, так йому було весело.
— І скажеш таке, забити! Але дрібноту я не люблю ловити, на те я Біллі. Ну, годі про це, лицемірний домовику. Поговорімо “про щось інше!
— Як хочеш, Біллі, проте спершу почастуй мене порядною горілкою. Так би мовити, на завдаток, бо ти колись таки попадеш мені під скальпель, і я тебе тоді краще залатаю.
— Якщо до такого дійдеться, то не буде чого латати, — буркнув Біллі. — Але чарку я тобі поставлю.
Пляшка була вже порожня, тож Біллі запросив Дока до прилавка. Він перевальцем рушив попереду, мов той ведмідь, погойдуючи важкою головою.
Гол Слейтер дивився їм услід. Погляд його затримався на величезному револьвері Біллі, що сягав аж по коліна. Руків’я з слонової кістки тьмяно полискувало, виглядаючи з кобури. Тієї миті Гол Слейтер упевнився, що цей ватажок бандитів — найнебезпечніша людина в долині. Він не знав нікого, хто б зважився підставити йому лоба в поєдинку…
Зовсім про інше думав шериф. Його поймала тиха лють. Берт Джілберт і Кудлань сиділи, мало не вткнувшися п’яними обличчями в зелене сукно столу, і стежили за кожним рухом банківників та за кулькою, що все стрибала по верткому крузі з цифрами.
Перед ними лежала купка зіжмаканих, скручених і згорнутих банкнот. Вона ставала дедалі менша. Берт Джілберт уперто ставив на двадцять два. За цілий вечір на те очко ще ні разу не випав виграш. Кудлань розкидав свої гроші на всі номери. Розпатланий, липкий чуб закривав йому все обличчя, аж не вірилося, що він ще взагалі щось бачить. Часом банківник підсовував йому кілька доларів, тоді Кудлань вдоволено рохкав, відкидав чуба від рота й починав гризти нігті.
Бренкер бачив, як гроші танули банкнота за банкнотою. Банківник згрібав їх лопаткою разом з іншими ставками на купу, інколи виплачуючи з неї дещицю тим, хто виграв. Решту грошей, коли їх набиралося надто багато, він зсипав крізь шпару у пригвинчену зісподу до столу скриньку. Для гравців ті гроші були втрачені назавжди.
Шерифові не треба було й казати, що ці двоє негідників програють крамареві гроші. Він зразу згадав, що помітив їхні обличчя перед наметом. А потім, як зчинилася сварка, обидва зникли. Банкноти лежали впереміш, більші й дрібніші, пожмакані та позгортувані, так, як їх запихали до гаманця. Одначе він нічого не міг довести.