Долина Гнівного потоку
Шрифт:
Гай Джілберт сіяв землю. Справді, це була добра займанка. Не гірша як ті над потоком. Про здобутки корктаунців таке розповідають, що аж повірити важко. Але тут теж є чим похвалитися! Поряд з ним працював Маррі.
Підвівши голову, Гай побачив, що стежкою до займанки простує Боєр. Маррі теж завважив його і помітив також, як Гай стиснув губи, хоч нібито й спокійно взявся знову до роботи.
Коли Боєр підійшов, Маррі подався до намету, — мовляв, випити каву. Хай собі самі говорять, коли ще не договорили.
Боєр привітався, але Гай не відповів. Він був сердитий, що той зіпсував
— Мені треба побалакати з вами, Гаю, — розумієте?
— Ідіть собі геть.
— Отямтеся, Гаю, справи зайшли далі, ніж вам здається. Не так для мене, як для вашого брата.
— Ідіть геть!
— Ви хочете зрадити мене?
Гай Джілберт працював далі, але вже насилу гамував гнів. Боєр довго чекав, тоді спокійно запитав:
— Ви хочете побачити свого брата на шибениці, Гаю?
Гай Джілберт завмер над ситом. Боєр чекав. Нарешті Гай випростався. Обличчя його посіріло.
— Краще хай я побачу свого брата на шибениці, Боєре, аніж десять пограбованих шукачів у могилі.
Боєра дужче злякав вираз Гаєвого обличчя, аніж його слова. Він холодно й люто мовив:
— Отже, ви хочете зрадити і мене і свого брата!
Гай Джілберт нахилився, набрав жменю піску й шпурнув його Боерові в обличчя.
Той поточився, звів догори руки, заскреготів зубами. Тоді, спотикаючись, почвалав геть, і аж за якусь хвилину хода його стала рівніша. Гай Джілберт провів його таким поглядом, наче дивився на бридкого хробака.
Того дня Боер нікуди не виходив. Він міряв кроками з кутка в куток свою кімнату, а коли стомлювався, то сідав на канапу, схиливши голову на худі, пещені руки. Він усе зважував. І щоразу доходив висновку, що самотужки йому тут годі впоратися; з Берта Джілберта й Кудланя великої допомоги не буде. Крім того, якщо окупиться, — а має окупитися, бо золото тут лежить просто під ногами! — треба вкласти в це діло ще й капітал. Люди добувають золото, але як? Заступами, ситами й ночовками. Вони забирають найгрубше, тільки ту дещицю, що їм випадково трапить до рук. А в землі його цілі мільйони! Вони того не бачать, а якщо хто й додумався та побачив, то не може добути того золота ситом і ночовками. І в скелях теж є золото. Декотрі вже знайшли його там і заходилися довбати гору. Багато шукачів добувають золото тільки собі на прожиток, але саме ті сподіваються знайти грубу жилу.
Тут потрібні машини. Води в долині є досить. Машини, щоб перемивати пісок цілими кубометрами, весь пісок! Машини, щоб лупати й дробити камінь, перетовкувати й перемелювати його, а тоді вимивати з нього жовтий метал. На цілі мільйони! Він повинен прибрати до рук усі займанки й добувати золото працею найманих робітників. Для цього йому потрібна допомога, підтримка влади — і капітал. Потрібен спільник, не гірший за нього самого. Хай би сидів десь угорі, тут, у долині, вистачить його, Боєра. Він уже знав такого. То не новачок, на нього в усьому можна було б покластися.
Ну, а що робити з Гаєм Джілбертом? На цю думку Боброві аж дух сперло
Боєр підвівся й пішов до свого салону. Він був знову рішучий, веселий, у доброму гуморі.
Пізно ввечері він звелів Бертові привести Біллі, ватажка банди. Берт Джілберт, почувши такий наказ, примружив ліве око, кивнув і мовчки вийшов. Нарешті шеф розворушився, зрозумів, що Біллі може дещо зробити. Та коли б Берт знав, чого його послано до Біллі, то нізащо б не пішов.
Біллі-Корабель, широкий, як шафа, пропхався в двері й оглянувся по кімнаті.
— Гарну маєте каюту, — схвально сказав він і гепнув на канапу так, що вона аж затріщала.
Боєр привітно усміхнувся й присунув столика з пляшкою та з чарками. Він уже знав, що з цим бандитом не треба грати в піжмурки.
— Ми досі завжди сходили один одному з дороги, Біллі.
— Це не через мене, адже я першого ж таки дня навідався до вас. Та ви застебнулися на всі ґудзики, по саму шию, а я нікому не нав’язуюсь. Ми з вами люди однакової міри, тільки що ви хитріший.
Так, на думку Біллі, вони з’ясували свої стосунки.
— Тоді ще мій план не був готовий, Біллі. Але ж ми були зв’язані через Берта Джілберта.
— Ні, граймо відверто, Боєре, — сказав навпростець Біллі. — Я досі не брав участі у ваших махінаціях.
— Я ще не робив ніяких махінацій, Біллі.
— Ви таки спритний, Боєре, проте мені подобаєтесь. — Біллі зміряв його з голови до ніг довгим поглядом. — А як ви назвете ті три справуночки, що їх Берт з Кудланем залагодили останнім часом, коли випадала темна ніч? З Маррі вони мене випередили тільки на дві години. А я б з ним краще впорався. То був добрий кусень, саме для мене. Як бачите, я маю добрі вуха, та й очі не гірші, такий у мене фах. А тепер викладайте, що вам треба.
Боєрові трохи зашкребло на душі, він недооцінив Біллі. Але він побачив також, що з цим чоловіком можна мати справу. Він вартий більше за Берта Джілберта, за Кудланя, за всіх. Та Боєр спробував якось відмежуватися від своїх поплічників і сказав:
— Це так, але ті справуночки Берт Джілберт залагоджував на власний розсуд.
— А проте замислили їх ви, Боєре! Берт як уп’ється, то любить похвалитися й вибалакати зайве.
— Ну, добре, Біллі, працюватимемо разом. А якщо Берт з п’яної голови патякає зайве, треба йому заткнути пельку. Про це вже ви самі подбайте. Я й так маю доволі клопоту з Гаєм, його братом. Він зрадив мене.
Біллі свиснув крізь зуби.
— Он воно звідки вітер віє. Певна річ, тут вам Берт не допоможе.
— Я на тому тижні їду, Біллі. Приблизно днів на десять. Коли вернуся, докладно вам розповім про все. А тепер ви повинні негайно владнати справу з тим Гаєм, а то нам обом буде скрутно.
Боєр оповів Біллі все про Гая. Та багато не треба було й казати. Біллі був радий, що нарешті пристав до спілки.
— Здайтесь на мене, я все зроблю як слід, — сказав він і підвівся. — Ми з вами ладнатимемо. Та й працювати легше, коли є тихий партнер, що й підозри не викликає і має вплив. Ми будемо тільки здалеку вітатися, зрозуміло? Ну, а тепер… — Біллі посукав пальцями.