Дозвольте злетіти

Процайло Андрій Ярославович

— Я прощаю тобі татко! І дякую за нічні казки. Я чула. Щоб ти знав… —

усміхнулася до шпарини.

— Прощаю тобі, Артуре, — простогнав сльозливий натовп.

Ураз сонце спалахнуло так, наче на ньому стався вибух. Тому ніхто не бачив, як Артур Твердолобий піднявся в небо. Він птахом оглянув землю і поспішив до Бога.

— Простіть! Дякую! — вигукував. —

Я за вас буду молитися! Щоб не довелося повзати! — літати було класно. Артур набрав повну душу повітря і зник за хмарами…

А Бог задоволено прицмокував. Він уже придумав Артурові Твердолобому роботу в небі.

Буде «реєстратором прощень» — вирішив. Щоб знав…

02 серпня 2013 року