Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Гудкайнд Террі

— Люди чекають нас. Вони дуже турбуються про тебе.

Вони вилізли з куреня. Уже було світло. При їх появі воїни встали.

Капітан Райан кинувся вперед, але тут раптом його відтіснив велетень з пораненою рукою. У здоровій руці він стискав величезну бойову сокиру.

— Орск! — Вигукнула Келен. — І ти живий! Очі його почервоніли від сліз.

Келен згадала, як плакав її батько, коли захворіла її мати і його пані.

— Пані! — Вигукнув Орск. — Ти жива! Наказуй!

— Орск, всі ці люди — мої друзі. Тобі немає чого їх зупиняти.

Я в безпеці. Мені буде приємно, якщо ти поки спокійно посидиш тут.

Він тут же опустився на землю. Келен запитально подивилася на Чандалена.

Він знизав плечима:

— Я бачив, що він захищав тебе, а Пріндін хотів убити його, тому я і йому дав квессін-доу. Наші воїни просто витягли стрілу з його тіла. Не знаю, наскільки небезпечна його рана, але вона його зовсім не хвилює. Він думає тільки про тебе. Мені вдалося умовити його не входити в курінь, лише коли я сказав, що ти не видужаєш, якщо тебе зараз не залишити в спокої.

Келен тільки зітхнула. Їй боляче було дивитися на обличчя цього одноокого гіганта, який так віддано поглядав на неї.

— Як йдуть бої? — Запитала вона у Райана, що нетерпляче чекав її слів.

— Що там бої! Ти-то як себе почуваєш? Ти налякала нас до смерті! — Він подивився на Чандалена і Орска. — Ці двоє не дозволили мені навіть поглянути на тебе.

— Така вже у них робота, — сказала Келен. — Я дякую вам усім за те, що ви так тривожилися про мене. Чандален врятував мене.

— Але що тут сталося? Десять людей, котрих я залишив тут, убиті, Пріндін і Тоссідін — теж. І ще купа воїнів знайшли тут свій кінець. Ми боялися, що вони вбили тебе.

Келен зрозуміла, що Чандален їм нічого не сказав.

— Один з убитих, он той — Рігс, був головним в іхньому війську, — відповіла вона. Більшість його людей убив Орск. Воїни Ордена хотіли захопити і мене. Пріндін вбив наших вартових, свого брата і намагався вбити мене.

В рядах воїнів пролунали здивовані вигуки.

Райан витріщив на неї очі.

— Пріндін! Не може бути! О духи, але чому? Дочекавшись, поки настане тиша, вона відповіла:

— Пріндін — дитя погибелі.

Знову вона почула гомін. Хтось тихо повторив слова «дитя погибелі».

— Ви славно бились, хлопці, — продовжувала Келен. — Але тепер вам належить битися без мене. — Воїни не приховували свого розчарування. — Я ніколи не залишила б вас, якби не знала, що ви можете чудово впоратися самі. Ви всі боролися як герої.

Воїни відразу немов стали вище ростом. Вони слухали Келен, як слухали б свого полководця.

— Я пишаюся вами, але військо Імперського Ордена — не єдина загроза для Серединних Земель. І доказ тому — Володар тьми послав дитя погибелі, щоб покінчити зі мною. Сам Імперський Орден був підпорядкований Володареві. І зараз я повинна подумати про цю, більш страшну загрозу для всього світу живих. Я знаю, що такі воїни, як ви, можуть завдати поразки війську Ордена!

Тільки зараз Келен зауважила, що шия більше не болить. Вона торкнулася рукою того місця, де залишився слід

від укусу — його більше не було.

Схоже, хватка Володаря дійсно ослабла.

Келен знову звернулася до воїнів:

— Хоча ви прекрасно вмієте боротися, ви не повинні уподібнитися тим, з ким ви воюєте. Ворог воює заради того, щоб вбивати, заради смерті і поневолення, а ви — заради життя і свободи. Завжди пам'ятайте про це! Не уподібнюйтеся тим, кого ненавидите. Я знаю, як це небезпечно. Це ледь не сталося і зі мною. Я ж обіцяю вам, що завжди буду пам'ятати вас всіх. Обіцяйте мені і ви, що коли все це скінчиться і не буде більше загрози ні від Ордена, ні від Володаря, то ви як-небудь зберетеся і з'явитеся в Ейдіндріл, щоб Серединні Землі могли віддати вам шану за все, що ви зробили.

Воїни підняли стислі кулаки на знак клятви.

Їх охопило радісне збудження.

— Командир Райан, — продовжувала Келен, — передайте ці мої слова вашим людям в інших таборах. Я сама хотіла б це зробити, але мені пора в дорогу.

Він запевнив, що виконає її прохання. Келен обома руками підняла меч над головою.

— Король Вайборн цим мечем захищав свою землю. Я, сповідниця, захищала цим мечем Серединні Землі. Зараз я повинна передати його в надійні руки.

Капітан Райан з повагою прийняв від неї меч, наче це була корона. Його обличчя сяяло.

— Я буду носити його з гордістю, сповідниця, — сказав він. — Дякую тобі за все, що ти для нас зробила. Ми були хлопчиками, коли вперше зустрілися з тобою. Ти не тільки навчила нас краще боротися, але, що важливіше, — бути справжніми захисниками Серединних Земель!

Піднявши меч над головою, Райан крикнув, звертаючись до своїх воїнів:

— Слава сповідниці!

Слухаючи захоплені, гучні привітання в її честь, Келен подумала, що до цих пір їй не траплялося чути, щоб хтось ось так прославляв сповідниць.

— Капітан Райан, мені знадобиться Нік і ще двоє коней, — сказала вона.

— Але навіщо тобі коні? — Не витримав Чандалов.

— Чандален, я була поранена в ногу. Мені важко стояти, а не те що йти, тому мені потрібен кінь, щоб потрапити в Ейдіндріл. Я думаю, через це ти не порахуєш мене слабкою?

— Ні, ні, — поспішно сказав той. — Звичайно, тобі не можна йти пішки. Але навіщо тобі ще двоє коней?!

— Якщо я буду скакати верхи, то і ти теж.

— Чандалену не потрібен кінь! Він — сильний.

Вона заговорила з ним на його мові:

— Чандален, я знаю, що люди Тіни не вміють їздити верхи. Але я навчу тебе, і ти впораєшся. Коли ти повернешся до своїх, то будеш вміти робити те, чого ніхто не вміє. Їм це сподобається. Жінки побачать, який ти молодець.

Він спохмурнів і пробурчав щось, потім запитав:

— А навіщо тоді ще один кінь?

— Ми візьмемо з собою Орска.

— Що?

Келен знизала плечима:

— Ти не можеш стріляти, поки не заживе твоя рука. Як же ти захистиш мене? Орск своєю здоровою рукою може тримати сокиру, а ти — метати спис.