Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— А вони гарні бійці? — Запитав він.
— Бака-бан-мана не знають собі рівних. Це добірні воїни, майстри клинка, які тренуються щодня, зі світанку до заходу, і щоночі при місячному світлі. Військове мистецтво для них — культ. В Танімурі я бачила одного їх мечоносців, який зарубав п'ятдесят збройних стражників. Вони б'ються, як духи. Деякі вірять в те, що вони і є духи.
— Ну от, втішила, — пробурчав Річард.
— Річард, — вона відвела погляд, — я знаю, ми відчуваємо і думаємо по-різному. Ми з різних світів і не дуже любимо
Якщо я спробую втрутитися, вони вб'ють мене. Це пророцтво — про тебе. Про тебе і про народ бака-бан-мана. До мене воно не відноситься. Я не знаю сенс пророцтва, і, бачу, ти теж не знаєш. Просто пам'ятай про нього, і в потрібний момент воно допоможе тобі. Спробуй закликати свій Хань, якщо тобі це вдасться. Річард стояв, схрестивши руки на грудях. — Добре, сестра, я спробую. Шкода, що я погано вмію розгадувати такі загадки. І — якщо мене вб'ють — спасибі тобі за все.
Він подивився на небо, на щільний шар хмар, приховував місяць. Темрява на руку його ворогів. Ну що ж, темрява може стати і його перевагою.
Раніше, вдома, він був лісовим провідником, і нічний ліс не лякав його.
Нічний ліс — його стихія. Він не прийме їх правил гри. Крадькома, він відійшов від сестри і, причаївшись, став тінню.
Перший, кого він виявив, дивився в іншу сторону. Мовчазний і нерухомий, Річард стежив за темною фігурою в просторому одязі, що стояла, схиливши коліно, і спостерігала за сестрою.
Затамувавши подих, він короткими перебіжками наближався до супротивника. Ось він вже на відстані витягнутої руки. На відстані дюйма.
Річард завмер. Противник схопився, але він був вже дуже близько. Він відкинув убік лежало на землі спис і, одним ударом оглушивши ворожого воїна, поспішив сховатися, поки той не підняв тривогу.
«Ну що ж, — подумав Річард, — поки принаймні обійшлося без кровопролиття».
З темряви з'явився ще один чоловік… Другий… Третій… Річард зрозумів, що він оточений.
Одягнені в деревного кольору туніки, вони були практично невиразні в лісовій гущавині. Їхні обличчя приховували маски. Лише темні очі блищали у вузьких прорізах. І ці очі виражали похмуру рішучість.
Бігти було нікуди. Два кільця воїнів бака-бан-мана повільно кружляли навколо нього. Він обвів поглядом околиці. Може, все-таки вдасться обійтися без вбивств?
— Хто з вас буде говорити? — Запитав він. Воїни з внутрішнього кільця кинули запасні списи на землю, вістрями до Річарда. Не відводячи від нього поглядів, кожен взяв у руки по спису. Ті, що стояли подалі, опустили щити і списи на землю і по черзі торкнулися руків'я мечів.
В такт якомусь
— Хто з вас буде говорити? — Знову запитав він, уважно стежачи за їх рухами.
З туману з'явилася темна постать, одягнена в довгі одягу.
— Я — Дю Шайю. Я буду говорити від імені всіх бака-бан-мана.
Річард відмовлявся вірити власним очам.
— Дю Шайю, я врятував тобі життя! Чому ж ти хочеш мене вбити?
— Бака-бан-мана не хочуть вбивати тебе, але за те, що зневажив ти наші землі, ти будеш страчений.
— Дю Шайю, у мене і в думках не було оскверняти ваші землі!
— Чаклуни відібрали у нас землю. Вони порушили наші закони. Ти — чаклун, і на тобі — гріхи інших чаклунів. У тебе на тілі — клеймо. Ми змушені це зробити. Ти стоїш в колі. Ти повинен померти.
— Дю Шайю, я ж казав тобі, що хочу припинити вбивства!
— Легко говорити, що ти хочеш припинити вбивства, коли вбити збираються тебе.
— Та як ти смієш? Я хотів зупинити вбивства! Я ризикував життям, щоб врятувати тебе!
— Я пам'ятаю, Річард, — тихо сказала вона, — і я завжди буду тобі вдячна.
Якби ти мене попросив, я б народила тобі синів. Я могла б померти за тебе.
Для нашого народу ти назавжди залишишся героєм. Я пришию до свого плаття ще одну молитовну стрічку, щоб духи були милостиві до тебе. Але ти — чаклун.
Таке веління наших предків: ми повинні вбивати кожного чаклуна, який ступить на нашу землю, інакше Дух Тьми поглине весь світ, і все живе загине.
— Але не можна ж вбивати всіх чарівників! Цьому пора покласти край!
— Через твої слова вбивства не припиняться. Їх може зупинити лише одне: ми повинні танцювати танець духів.
— Я не зрозумів тебе, Дю Шайю!
— Якщо ми не вб'ємо тебе, Дух Тьми вирветься на свободу.
Річард підняв спис.
— Дю Шайю, я не хочу вбивати нікого з вас, але мені доведеться захищатися.
Будь ласка, зупиніться зараз, поки ще не пролилася кров. Не змушуй мене вбивати. Будь ласка!
— Якби ти спробував бігти, ми вразили б тебе в спину, але, якщо вже ти вважав за краще залишитися, ти заслужив право зустрітися з воїнами лицем до лиця. Ти все одно помреш, як померли всі, кого ми захопили в полон. Якщо ти не будеш опиратися, ти помреш швидко і не будеш страждати. Даю тобі слово.
Вона змахнула рукою, і знову зазвучали стародавні заклинання. Воїни з зовнішнього кільця оголили мечі — довгі, темні, з кривими лезами, що розширювалися до кінця. Повільно рухаючись по колу, воїни перекидали мечі з руки в руку. Ті, що були ближче до Річарда, почали так само гратись списами. Зламавши древко списа об коліно, Річард оголив меч. Повітря наповнився магічним дзвоном.
— Не роби цього, Дю Шайю! Давай зупинимося, поки ніхто не постраждав!
— Не чини опір, чаклун, і ми подаруємо тобі швидку смерть. Ти заслужив подібну милість.